«Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув; коли б то я урятувавсь від тих, що мене ненавидять, і від вод глибоких!»

Незалежно від людського автора псалма, який застосував ці слова до себе, тут йдеться про Боже слово, яке певною мірою стосується кожного з нас. Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув! Тут постає образ людини, яка грузне в болоті. Знаємо, що чим більше вона рухається і намагається з нього вибратися, тим більше грузне. Єдине рішення ‒ щоб її врятував хтось інший. У переносному значенні для кожного з нас цим болотом є гріх чи якась залежність, яка так поневолює, що людина власними силами з неї не вибереться. Яке рішення? Взивати до Того, хто може мене спасти. Душа взиває до Бога, просить про визволення: «Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув!» Вона вже на межі смерті, на межі духовної смерті. «Коли б то я урятувавсь від тих, що мене ненавидять!» Людська злоба, за якою часто може бути і диявольський дух, старається знищити невинну душу. Брехня і зло, перебуваючи в системі, отримують певну силу для фізичного знищення і прагнуть знищити навіть вічне життя. Як Бог рятує?

«Визволь мене від тих, що чинять беззаконня, і спаси мене від душогубів»

«Визволь мене від тих, що чинять беззаконня, і спаси мене від душогубів»

Давид написав цей псалом у ситуації, коли Саул наказав стерегти дім, щоб його убити. Тієї ж самої ночі Саул послав гінців у дім Давида, щоб стерегти його й уранці вбити. Та Міхаль, жінка Давида, його про те сповістила: Коли ти, мовляв, не врятуєшся цієї ночі, завтра будеш убитий! І спустила Міхаль Давида через вікно. Отак він пішов геть, утік і врятувався. Міхаль же взяла домашнього божка і поклала його в ліжко, а в головах його поклала козячу шкуру й прикрила ліжко. А як Саул прислав гінців узяти Давида, вона сказала: Він, мовляв, хворий. І відіслав Саул гінців назад, щоб побачити Давида, й наказав їм: «Принесіть його до мене в ліжку! Я мушу його вбити!» Прийшли гінці ‒ аж ось домашній божок у ліжку, а в головах у нього козяча шкура… Отак Давид утік і, врятувавшись, прибув у Раму до Самуїла й розповів йому все, що Саул з ним зробив був. Потім пішли ‒ сам він і Самуїл ‒ та оселилися в Найоті. Як же Саулові переказали: «Давид у Найоті в Рамі», ‒ послав Саул посланців, щоб узяти Давида, й як ці побачили громаду провіщаючих пророків разом із Самуїлом, який був на чолі в них, Дух Божий зійшов на посланців Саула, і вони й собі заходилися пророкувати» (1 Сам. 19,11-20).

«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї,

і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого.

Обмий мене повнотою з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене.»

«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого. Обмий мене повнотою з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене»

Цей псалом був написаний царем Давидом у ситуації, яка описана в 2 Сам. 12,1 і наст.: «Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: „Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий. В багатого була превелика сила овець і корів, а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка. Якось прийшов хтось у гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього”. Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: „Як жив Господь! Чоловік, що зробив те, заслужив смерть. А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття”. Тоді Натан промовив до Давида: „Ти ‒ той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, Я тебе врятував з руки Саула…” І сказав Давид до Натана. „Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: „Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш”».

«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже.

Душа моя жадає Бога, Бога живого, ‒ коли бо прийду і побачу обличчя Боже?»

«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, ‒ коли бо прийду
і побачу обличчя Боже?»

Якщо людина не відкинула почуття правди, вона усвідомлює марноту життя, а якщо має віру, то прагне ставати у молитві перед Божим обличчям, тобто у Божій присутності. Деякі святі навіть годинами дивилися на обличчя Христа на хресті та звідти черпали справжню мудрість. Тут їм відкривалися таїнства життя, закодовані у Біблії. Тут вони також пізнавали велику Христову любов до них і були мотивовані до героїчних жертв заради спасіння душ. Багато з них тут отримали силу і для мученицької смерті.

Ми живемо у дуже важкий час. Можна сказати, що ми вже наче вступаємо в апокаліптичний час, коли кожен з нас пройде через випробування, пов’язане з вакцинацією та чіпуванням, а у випадку відмови ‒ з різними покараннями. Для когось тут може бути приготований і вінець мучеництва.

«Кожен подорожує по життю, як міраж, зашумить, як подув вітру,

збирає майно і не знає, хто його захопить»

«Кожен подорожує по життю, як міраж, зашумить, як подув вітру, збирає майно і не знає, хто його захопить»

 Цей вислів псалма вказує на глибоку правду, яка стосується скороминущості нашого життя, реальності смерті та людської сліпоти, яка з нею не рахується, і навіть не припускає, що станеться з майном, яке людина собі назбирала. Іншими словами, цей вислів псалма вказує на марноту. У попередніх 5-му і 6-му віршах сказано: «Дай мені спізнати, Господи, кінець мій і міру днів моїх, яка вона, нехай знаю, коли я помру. Ось кілька п’ядей завдовжки зробив Ти мої дні і вік мій ‒ немов би ніщо перед Тобою; кожна людина ‒ лиш подув, і навіть якщо б стояла міцно». Хто з нас, людей, усвідомлює собі цю реальність, яка стосується кожного з нас? Тому в слові життя також сказано, що кожен подорожує по життю, як міраж, тобто як хтось, хто не зважає на реальність.

«Господу довір твою дорогу; уповай на Нього, і Він сам буде діяти»

«Господу довір твою дорогу; уповай на Нього, і Він сам буде діяти» 

Це слово з 37-го псалма виражає обіцянку, що Бог буде за тебе діяти. Але тут є дві умови: 1) ти повинен довірити свою дорогу Господу і 2) маєш уповати на Нього.

Що означає довірити свою дорогу Господу? Тією дорогою в дійсності є твій життєвий стиль – твій спосіб життя. Його маєш довірити Господу. Це означає, що ти повинен підпорядкувати свою життєву програму тій програмі, яку Бог дає тобі у Своєму слові, зокрема Ісус у Євангелію. Покоління наших предків, наших дідів і прадідів, вели спосіб життя, який базувався на дотримуванні Божих Заповідей, тобто на любові до Бога та любові до ближнього. Звісно ж, вони не виконували це так досконало, як святі, але завдяки тому, що каялися за половинчатість, не зійшли з дороги, хоча й падали на ній. Однак сьогодні тиск світу настільки сильний, що змушує нас ігнорувати Бога, Його Заповіді та власну совість, хоча й поки що прикриває це позитивними поняттями і релігійними термінами та християнськими фразами, за якими є вже інший дух.

Слова «шукати Боже обличчя» чи «молитися перед Божим обличчям», або прохання «Боже, не ховай від мене Свого обличчя» часто зустрічаються у псалмах, а також у книгах Нового Завіту.

Пс. 24,6: «Такий рід тих, які Його шукають, шукають лице Яковового Бога».

Пс. 17,15: «А я в моїй правді Твоє лице побачу і, прокинувшись, насичусь Твоїм видом».

Пс. 41,13: «У невинності моїй будеш підпорою моєю і поставиш мене перед Твоїм обличчям повіки».

2 Тим. 2,14: «Про це нагадуй перед Божим обличчям…».

Євр. 9,24: «Христос бо ввійшов …в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим».

«В Твоєму імені серце моє каже: „Обличчя Моє шукайте!”

Твоє обличчя, Господи, я шукаю»

«Господь ‒ мій пастир: Нічого мені не бракуватиме.

На буйних пасовиськах Він дає мені лежати; веде мене на тихі води.

Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імені Свого ради»