Роздуми над Словом Життя Mт. 7,1-2
«Не судіть, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють»
Господь Ісус тут знову вказує на практичну частину життя кожної людини, а нею є відношення до ближнього. Перша Заповідь говорить нам, що ми повинні любити Бога всім серцем своїм… А Друга подібна до неї: маємо любити ближнього, як самого себе. Протилежністю до любові є егоїзм. Любов змушує людину виходити з себе і жертвуватися. Егоїзм робить своє «я» центром цілого Всесвіту. Самолюбство пов’язане з духовною сліпотою, яку називаємо гордістю. Гордість – це смертельна отрута, яка проникла до людської природи через перший гріх. Вона проявилась невірою Божому слову – правді, і вірою та підпорядкуванням брехні, а таким чином і духу брехні – дияволу. Плодом цього гріха є смерть, яка переходить на кожну людину. Все життя ми повинні боротися з цим родовищем зла в нашій душі. Святе Письмо називає його «старою людиною» або гріхом в нас (див. Рим. 7,17). Насправді це є наша порушена природа. У нас є автоматична схильність до брехні, гордості, тобто до духовної сліпоти. У ближнього бачимо помилку, але в себе цієї помилки не бачимо. Ісус вказує на цю проблематику, коли говорить про скалку в оці брата і колоду в нашому оці.
Щодо осуджування іншої людини, Ісус каже: «Не судіть, щоб вас не судили». Необхідно собі уяснити, що означає ця вимога – не судити. Це не означає, що ми повинні скасувати всі суди і дозволити злочинцям грабувати і вбивати, а при тому посилатися на цю цитату ці Святого Письма. Якщо б вчитель, педагог або батько, який зобов’язаний виховувати, замість того, щоб вимагати дисципліни і порядку, не розрізняв, що є корисне, а що шкідливе, то буде винен у нещасті багатьох. Треба судити справедливим судом. Людина повинна судити і сама себе, при чому справедливо. Це належить до справжньої любові. «Судити» (по-грецьки «diakrinein») означає відділяти, отож людина повинна судити сама себе, тобто відділятися від поганих доріг і обирати добрі. А цей суд керівник або батько повинен чинити і щодо своїх підлеглих чи дітей. Якщо він не судить справедливо, то є легковажним і буде відповідати за злочини і невихованість. Отож слово «не судити» стосується несправедливого осудження або поспішного суду у невідповідному місці чи у невідповідний час.
Далі Ісус каже: «Яким судом судите, таким і вас будуть судити». З цього випливає, що ми повинні судити. Тут знову здійснюється: щоб справедливо судити інших, ми повинні спершу справедливо судити себе. Маємо судити справедливо і з любов’ю, щоб ближній зрозумів, що це не помста, але що ми любимо його і засуджуємо зло і родовище зла, якого він на собі не бачить. Цим рятуємо його і чинимо йому добро, навіть якщо він одразу цього не зрозуміє.
Далі Ісус пояснює: «якою мірою міряєте, такою і вам відміряють». Є три міри: міра несправедливості, міра справедливості і міра милосердя. Господь Ісус на хресті справедливо засудив гріх і добровільно взяв на Себе кару замість нас. Він закликає нас, щоб ми від Нього вчилися і наслідували Його. Фальшиве милосердя є більшим злом, ніж справедливе покарання. Бачимо, як в даний час ліберальні теологи разом з псевдопапою Франциском зловживають поняттям «милосердя», щоб просунути злочинну і самогубну систему і ліквідувати Божі закони. Отож є правдиве і фальшиве милосердя – милосердя до зла, яке насправді має такий же результат, як найбільша жорстокість.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Mт. 7,1-2
