Це Боже слово, дане нам через апостола Івана, є для нас великим скарбом. Сказано: коли ми вірою прийняли Ісуса і повірили, що Він помер за наші гріхи, і тим більше, коли віддали своє життя в Його руки, до Божої волі, тоді згідно закону, який проголосив Бог, ми стали Божими дітьми. Ця правда пов’язана також з тим, що ми віримо в Його Ім’я. Боже Ім’я грецькою і українською мовою звучить «Ісус», по-чеськи – Єжіш, по-польськи – Єзус, але мовою оригіналу це Ім’я повністю звучить Єгошуа. Вже саме це Ім’я виражає, що Бог, який створив світ і людину, цей Триєдиний Бог, Отець, Син і Святий Дух, є моїм спасінням.

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього».

Бог дав пророку Ісаї видіння майбутнього Месії, яким є Ісус. Пророк каже: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші». Той же Святий Дух – так, як відкрив пророку Ісаї таїнство нашого спасіння в Ісусі Христі, – мусить і кожному з нас особисто просвітити розум, щоб ми усвідомили: Христос був поранений і роздавлений за мої беззаконня. Це Ісус витерпів з любові до мене, щоб справедливо заплатити за мої гріхи та беззаконня, і щоб відкрити мені дорогу до вічного щастя в небі. Отож ми були відкуплені не золотом чи сріблом, але дорогоцінною кров’ю Ісуса Христа. Також ми повинні усвідомити ту реальність, що кара, яка нас спасає, була на Ньому.

Центром нашої віри і спасіння є Ісусів хрест, Його страждання і смерть за наші гріхи. Божа любов до кожного з нас проявилась у цьому, що Отець віддав Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя.

Перед цим Божим словом сказано: «Коли приймаємо свідоцтво людське, то свідоцтво Боже більше. Таке бо свідоцтво Боже, що Він нам свідчить про Сина свого. Хто вірує в Сина Божого, той має в собі це свідоцтво. Хто не вірує в Бога, той неправдомовним Його робить, бо не вірить свідоцтву, яким Бог свідчить про Сина свого» (вірш 9-10). А після цього написано: «І ось те довір’я, що ми маємо до Нього: коли просимо щось, згідне з Його волею, Він вислухає нас. І коли знаємо, що Він вислухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо те, що просили» (вірш 14-15).

Перед цим Словом життя, над яким будемо роздумувати два тижні, є наполегливий заклик, де апостол заклинає: «Заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом, який має судити живих і мертвих, на Його появу та Його Царство», а потім слідує: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно».

Важливо, щоб і ми зуміли проповідувати Боже слово – найкраще, в особистому контакті з людьми. Передумова цього – мати в собі Божий вогонь, і усвідомлювати, що за Божим словом є Божий Дух. Слово Боже є засобом для спасіння душ, воно вихоплює з широкої дороги до погибелі і веде на вузьку дорогу, до вічного життя. Тому сказано: «картай, погрожуй, напоумляй з усією терпеливістю та наукою». Це пророче служіння – докоряти, підбадьорювати і будувати (див. 1 Кор. 14,1-3).

Слово Боже вказує на прихід антихриста, який прийде з великою силою, зі знаками і неправдивими чудами, та всяким брехливим обманом буде зводити тих, які гинуть. Поки що не виступив жоден конкретний антихрист, хоча й багато їх постало, як про це пише апостол Іван у своєму другому посланні (див. 2 Ів. 2,7).

Сьогодні ми є свідками того, що цим духом антихриста, який вже панує в повітрі, зманіпульований майже весь християнський світ, тобто християнські народи. Протягом декількох років ще більше зріс цей стрімкий відпад, що настав, насамперед, після ІІ Ватиканського собору.  Тільки Бог чудом може зупинити цей процес або обернути його в духовне воскресіння. Але без страждання, молитов і живої віри це не відбудеться, а можемо додати – і без кривавого чи безкровного мучеництва.

Натхненний оригінал цього тексту є на грецькій мові. Перекладати цю глибоку правду можна у різних варіантах. Але остаточно глибокий сенс може відкрити тільки Святий Дух, який є автором. Людським співавтором та інструментом Святого Духа був святий апостол Павло. Святе Письмо пояснює Святий Дух, який вводить нас до його таїнств, – той же Святий Дух, який є головним автором усього Святого Письма. Ми спробуємо тільки окреслити певні духовні глибини, які є в цьому вислові зі Святого Письма.

Сказано: «Поховані з Христом у хрещенні». Що це означає? Адже всі ми живемо. Тут йдеться не про фізичне поховання (його пережив Ісус, коли був покладений у кам’яний гріб на Голготі), але тут йдеться про вираження таїнства, що через хрещення ми з’єднані з Христом і з усіма таїнствами нашого спасіння. Це стосується і наступної правди, коли сказано, що разом з Ним (з Христом) ми також воскресли. Фізично це нас також не стосується, бо фізично ми ще навіть не померли і фізично не були поховані. Але йдеться про глибоку правду в духовній сфері.

У 1 главі послання до Колосян можемо зауважити ще кілька глибоких правд, які нас стосуються.

У вірші 13 сказано, що Бог визволив нас –  буквально вирвав – з-під влади темряви і переніс до Царства Свого улюбленого Сина. Також одразу ж наголошено, що в Ньому, в Ісусі, маємо відкуплення і прощення гріхів. Отож прощення гріхів не осягаємо ніде інше, а тільки і тільки в Ісусі. Умовою є віра в Ісуса Христа як Божого Сина, який прощає гріхи. Він прощає їх як через особистий жаль, так і через Тайну Сповіді. Отож тут знову наголошено, що ми були визволені з-під влади темряви, за якою є злий дух.

Наступна глибока правда виражена у 24 вірші, де апостол каже, що радіє, страждаючи за нас і доповнюючи те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його Містичного тіла, яким є Церква. Це стосується і нас. І наше терпіння, поєднане з Христовим терпінням, приносить благословення для інших. А тоді в 27-му вірші апостол говорить про таїнство. Запитуємо: Яким є це таїнство для поган? Це таїнство про нас, які часто живемо серед невіруючих. Це таїнство полягає в тому, що Христос є серед нас, а одночасно і в нас.

Сказано, що ми повинні одягнутися в повну Божу зброю. Отож, не лише в деяку, але зброя має бути повною. І сказано, що ця зброя має бути Божою, а не людською. Чому ми повинні її одягнути? Щоб дати відсіч хитрощам диявольським. А до чого зводить диявол, дух брехні? До того, щоб людина чинила зло під прикриттям добра, або щоб пропагувала брехню з допомогою мозаїки, підступно поскладаної з часткових правд. Але мета політики диявола одна – обманути людину, щоб вона потрапила до фальшивих систем мислення, де усуне правду і покаяння, та житиме в ірреальності, марноті і самообмані (а з часом і сама почне бути в ньому переконана). Отож найбільша потреба – це проповідувати правду і вести на дорогу правди, а вона поєднана з покаянням. Коли людина щось виконає, треба оглянутися назад і подивитися, чи це було добре, чи погано, а також усвідомити, які це принесло плоди. А для цього потрібно, з одного боку, самокритики (але правдивої – не впадати у скрупульозність і депресії), а з іншого боку – правдивої критики інших, яка веде до наслідування Христа, який сам є Дорогою, Правдою і Життям.

Ми повинні вважати, і це кожен з нас. На кого? Самі на себе. І на що? На те як поводимося. А чому? Щоб поводитися не як немудрі, а як мудрі. Отож, що маємо робити? Не марнувати цього часу, бо настали лихі дні. Що означає марнувати час? Це коли клопочемося про марноти, які проминають, і коли не намагаємося в часі зібрати собі духовні скарби, які злодії нам не вкрадуть та іржа не зіпсує.

Якщо читаємо Боже слово далі, то там написано: «Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля». Це означає, що той, хто намагається збагнути Божу волю на тому місці, де перебуває, і в той час, який Бог йому дає, такий є розумним і мудрим. Далі сказано: «Не впивайтеся вином, а сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою псалми, гімни та духовні пісні». Апостол наголошує: «Співайте та прославляйте у серцях ваших Господа», а потім додає: «дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа». Це розумно і мудро. Цим ми використовуємо час.

Ісус будує Церкву, яка є Його – Христовим – тілом. Для її будування використовує по-справжньому навернених християн, не тільки священиків і монахів. Кожен, хто хрещений, хто навернувся і прийняв Христового Духа, мав би прагнути спасіння душ, насамперед, душ найближчих йому людей. Це помилка – вважати, що людей повинні навертати священики, монахи або спеціальні місіонери. Священик має бути пастирем, а овець породжують вівці – не пастир. Отож кожен християнин зобов’язаний проводити місію – бути євангелистом. Має спасати душі в тому середовищі, де перебуває, віч-на-віч. Звичайно, євангелистом не буде той християнин, який є духовно мертвий, коли він тільки охрещений, але без Духа Христового, і якому не лежить на серці спасіння своєї душі та душ, які йдуть широкою дорогою до загибелі. Такі «християни» швидше тягнуть на широку дорогу до загибелі не тільки своїм поганим прикладом, але й словом, і навіть примусом.

«Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від вас: воно дар Божий.

Слід правильно пояснювати собі це Боже слово. Найперше, наше спасіння не є з наших вчинків. Бог дав нам ласку спасіння, це Божий дар, як каже Святе Письмо, так що ніхто не може хвалитися. Але це не означає, що коли ми прийняли порятунок, спасіння в Христі, то вже не маємо робити добрих вчинків. Ми маємо їх робити у співпраці з Божою ласкою і в єдності з Христом. Але ця основа – спасіння, була нам дана даром. Тому також необхідно проводити місію молитвою, випрошувати Божу ласку для навернення конкретних людей, а передусім треба просити, щоб в Україні настало духовне воскресіння.

Україна знаходиться в стані внутрішньої боротьби: чи ми збережемо скарб віри в нашого Спасителя Ісуса Христа, або чи т.зв. релігія Нью Ейдж, яка пропагується духом цього світу, позбавить нас живої єдності з Ісусом, тобто спасительної віри. Цьому тиску піддається не лише Україна, але всі християни і всі християнські народи.

Це слово життя можна було б назвати: «Ми перейшли від смерті до життя». «І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись жили…». Без Ісуса Христа людина живе в своїх провинах та гріхах і є духовно мертвою. Існує тут певна сила, яка її тримає в системі смерті. Апостол каже, що це звичай, тобто система цього світу, яка веде людину до того, щоб слухати думки демона, тобто князя повітря, про якого апостол каже, що це дух зла. Де діє цей дух, цей князь повітря? Він досі діє в тих, які бунтуються проти Бога.

У 3 вірші сказано: «Між ними і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші». Але у вірші 4 показано вихід: «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом».

«А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває “Авва, Отче!”

Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові».

Кожна людина перед своїм наверненням до Христа є рабом гріха. Практично не має духовного світла і через сліпоту розуму й совісті вважає ідолопоклонство побожністю, а різні забобони вірою. В Біблії це виражено словами: «не відрізняє правиці від лівиці». Така людина має фальшивий образ Бога, навіть повністю не усвідомлюючи цього, і є ведена фальшивими духами, які її легко обманюють.

В серці охрещених малих дітей, хоча й вони поки що не використовують розум і ще не могли свідомо навернутися, перебуває Христове світло і вся Пресвята Трійця. Нехрещені діти не мають цієї ласки.

Отож тим, які повірили Богу і слухняно прийняли Ісуса як свого Бога і Спасителя, Бог дав право стати Божими синами (дітьми). І тому, що вони Божі сини (діти), Бог послав в їхні серця Духа свого Сина – Святого Духа, який взиває «Авва, Отче!». Святий Дух заступається за них стогонами невимовними – передусім тоді, коли взивають Ісусове Ім’я, або коли свій погляд і серце звертають до Бога, і звичайно тоді, коли у дусі та правді моляться мовами.

Це Боже слово, дане через апостола Павла, надзвичайно важливе! Воно є захистом від єресей, які нищать Христову Церкву зсередини. Не тільки в далекому минулому, але надзвичайним способом, особливо з часів II Ватиканського Собору, єресі поширились, наче лавина. На Соборі була схвалена єресь про пошану до поган, а фактично і про пошану до їх демонів! Ця єресь протирічить вченню апостолів і Святого Письма, а також цілій 2000-літній Традиції.

Як могло статися, що ці єресі схвалили і пропагували соборні та пост-соборні папи? Відповіддю на це є догматична булла папи Павла IV. Булла проголошує, що якщо священик, єпископ або навіть і папа проповідує єресі, то тим самим стягнув на себе анатему – виключення з Церкви, і все, що він робить, є недійсним. Адже єресі – це «інше», фальшиве євангеліє!