Роздуми над Словом Життя 2 Кор. 4,16-17
«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам безмірну вагу вічної слави»
Святий апостол Павло показує коринтянам і нам на прикладі самих апостолів, що якщо любимо Господа Ісуса і намагаємося з усіх сил Йому служити, то треба рахуватися і з хрестом фізичного виснаження. Духовна боротьба і пов’язані з нею молитовні чування, піст і невтомна праця вичерпують наше тіло і душу. Але наш дух обновляється, як сила орла. Внутрішня людина, знову зроджена зі Святого Духа, сповнена внутрішньої Божої сили, дитячої радості і любові до Бога та людей. Наш дух «радіє в Бозі, Спасі моїм», і наче б проти природних законів пізнаємо, що чим ми старші, тим живіші у служінні Богу і повні Божої сили. Якщо це не так, ми повинні каятися, що з нами щось негаразд і що ми витрачаємо своє життя без користі. Ми не боїмося навіть смерті, бо знаємо, що Бог воскресить нас з мертвих і дасть нам нове, перемінене тіло і вічну славу в небі. Внутрішнє відношення і любов до Христа спонукає до того, що ми прагнемо аж до повного вичерпання служити Богу і допомагати Йому спасати душі.Через хрещення Бог з’єднав нас з Христовою смертю і прагне, щоб ми постійно, тобто знову і знову, вірою і внутрішнім та зовнішнім самозреченням з’єднувалися з вмиранням Ісуса на хресті. Це відбувається в багатьох різних життєвих випробуваннях і в боротьбі, де ми вчимося з Божою допомогою перемагати себе і демонічні підступи. Подолання нами «старої людини» в нас і духа брехні є дуже важливе для нашого спасіння і для спасіння інших душ. Але передусім це приносить велику славу Богу, а також радість ангелам і святим. Любов до Христа запалила багато святих аж до повного вичерпання, інші віддали своє життя як мученики. Кожна людина старіє, але основна різниця між людьми полягає в тому, чи вони помирають лише тому, що постаріли, чи тому, що своє життя повністю пожертвували для Ісуса. У тих, хто не живе для Христа, внутрішня людина не обновлюється. Вони не бачать справжню суть і сенс свого життя, вони гинуть, як звірята, нічого навіть не зрозумівши. Але ті, які перетворили своє життя в служіння Богу, є наче діти з чистим серцем, з поглядом, зверненим до Ісуса. Їхній вогонь Божої радикальності, віри і прагнення все більше і більше любити Бога постійно зростає, хоча фізичні сили і покидають їх. Вони дивляться на те, що приховане від фізичних очей, бачать в собі Христа і знають про вічну нагороду в небі, величину якої неможливо зрівняти з величиною скорботи на цьому світі.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя 2 Кор. 4,16-17
