Необхідність прощення /Чистилище і молитви за померлих (VII частина)/
«Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. Як побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі весь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого». (Мт 18,23-35)
Пан простив слузі 10000 талантів, а він не зміг пробачити своєму ближньому 100 динаріїв. Тут чітко показано, яким є наше людське серце. Коли нам хтось щось дасть, ми приймаємо це як належне, але коли ми повинні комусь щось дати (навіть якщо б це була дрібниця), ми не хочемо. Які великі дари ми приймаємо від Бога, а як важко комусь щось даємо чи прощаємо! Ісус в Нагірній проповіді говорить, що коли тебе хтось заставляє йти з ним 2 милі, то йди з ним навіть три. А коли хтось бере в тебе плащ, віддай йому і сорочку. Принципи, які виражені простим способом в Євангелії, містять сенс Першої Заповіді – любов до Бога і ближнього, а водночас рахуються з первородним гріхом в нас. Якщо хочемо зробити щось добре, мусимо себе переборювати. А до гріха нас тягне само по собі. Ніхто нікого не мусить вчити грішити. Нас ніхто не мусить вчити вірити брехні. Але вірити Божому слову і робити Божі діла – це великий героїзм, бо нам потрібно подолати передусім психологічний опір.
Борг, який мав немилосердний слуга в свого пана – 10 000 талантів – це дуже висока сума. Якою, однак, була поведінка цього помилуваного слуги, коли він зустрів свого друга? Він схопив його, почав душити і кричав: «Поверни мені, що винен!» Його поведінка була немилосердна, хоча боржник хотів сплатити йому борг, тільки просив, щоб дав йому час! Ця історія виявляє твердість нашого серця. Але Бог обіцяє: «Я відніму у вас кам’яне серце, і дам вам серце з плоті». Не мається на увазі фізіологічний м’яз, але духовний центр. В духовному серці людини є центр духовного життя. У старому серці є інфекція первородного гріха, тому воно називається кам’яним серцем.
Що очікував пан від слуги, якому пробачив великий борг? – «Чи ти не мав змилуватися над своїм приятелем, так як твій пан змилувався над тобою?» Слуга мав йому пробачити, або хоча б дати час, але він навіть цього не хотів. Потім проявилася Божа справедливість: пан розгнівався і покарав його так, як він хотів покарати свого ближнього.
Яку науку дає нам наш Спаситель, щоб не попали у в’язницю чистилища? «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас з серця не прощатиме братові своєму». Людина навіть і пробачить, але потім повертається якась гіркість. Ця система підключена до старого серця. Тому людина, мусить стати перед Божим лицем і знову усвідомити, що Бог їй пробачив, щоб прощати не тільки зовнішньо, але щоб мати духа прощення. Треба, щоб ми вірою перемагали затверділість нашого серця.
Основна річ – пробачити братові. Якщо маю досвід, що стільки разів дух зла мене обманув – що я скривдив брата, хоч був переконаний, що роблю добро, але робив зло – то і я повинен мати милосердя до ближнього: «Боже, він мене скривдив, але хіба я ніколи і нікого не скривдив? Прости мені і прости йому». Коли упокорюся, гнів з мого серця відразу відійде. Вам відомі такі ситуації. Наприклад, коли треба щось разом вирішувати, чи над чимось разом працювати, з’являються різні проблеми. Але коли в критичний момент ви починаєте упокорятися, дух себежалю і осуджування ближнього відразу відійде. Навіть якщо б ця думка проти брата тривала лиш хвилину, але для мене це сигнал, що і я провинився. Тому треба зупинитися: «Отче, прости мені і прости йому». І дух відійде, а людина знову має силу. Напруження між людьми, які виникають в різних ситуаціях, маємо використовувати для того, щоб з’єднуватися з Богом. «Тим, які люблять Бога, все співдіє на добро» (Рим 8,28). І мій гріх, і моя біда, і навіть все пекло з дияволами повинні мені служити, якщо я люблю Господа. Вони можуть завдати мені якоїсь шкоди чи ставити перешкоди, але коли почну дякувати, Господь все перемінить. Це нагода, щоб я навчився за все дякувати. Якщо прийде якась проблема, кажу: «Боже, дякую, що це прийшло»
«Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас з серця не прощатиме братові своєму» (Мт.18,35)
Тут сказано: «братові». Брат – це той, хто повірив в Ісуса, прийняв Його і йде за Ним. В іншому місці сказано, що ми повинні прощати навіть своїм ворогам і молитися за них. Але тут використано слово «братові».
«Отак Мій Отець буде чинити вам…» – отож це стосується і мене, хоча це слово було сказано 2000 років тому. Питання прощення є одним з найважливіших. Треба, щоб ми вчилися прощати, усвідомлюючи, що Ісус простив гріх мені. Далі я повинен усвідомлювати, що ворог Божий спокушає брата так, як і мене. Наприклад, тепер бачу, що брат перебуває в обмані, але і я багато разів дозволив себе обманути. Тому завжди треба виходити з об’єктивної правди – усвідомити свою поразку, свій гріх (і той, який мені вже був прощений) і милосердним поглядом дивитися на свого брата. Просто тут діє принцип: «Блаженні милостиві, бо вони зазнають милосердя». Коли нас хтось обмане або обкраде, людина, звичайно, цим дуже засмучена і певною мірою треба домагатися того, щоб нам справедливо повернули те, чого нас обманом позбавили. Коли, однак, бачимо, що обставини такі, що це неможливо зробити, то в цьому випадку найкраще молитися до Бога і каятися: «Господи, ці гроші чи майно я, можливо, мав використати іншим способом, а цим нещастям Ти хочеш мені щось конкретно сказати». І я можу поставити собі запитання: «А якщо б я розбився на машині, і за одну хвилину став повністю паралізований – що б я робив? Хотів би свої гроші чи здоров’я? Радій, що сталося тільки це».
Що чекає такого брата, який не хоче пробачити своєму ближньому? Його пан розгнівався і віддав його катам, поки не заплатить все, що заборгував. Це власне і є чистилище. Головна думка така: тут йдеться про наше відношення до ближніх. Якщо не хочемо один одному пробачити, мусимо покутувати.
Завантажити: Необхідність прощення /Чистилище і молитви за померлих (VII частина)/
