Отож Бог поклав на Христа наші провини. В посланні до Римлян конкретно сказано, що всі згрішили, далекі від Божої слави, і що ми оправдані даром. Слово «даром»! Христос своєю смертю приніс себе в жертву за тих, які увірують. Тут говориться про смерть Христа і про віру. Це важливо. Спасительна віра – це не те, що я вірю в щось, що буде в майбутньому, але що я вірою приймаю те, що Бог вже зробив для мене – те, що Він віддав Свого Сина, Який помер за мене на Голготі і заплатив за мої гріхи. Я це приймаю – і це є спасительна віра. Через неї я заново зроджений, як каже Ісус: «Ви повинні знову народитися» (Ів. 3,7). Цією вірою я приймаю Боже слово в повноті і через цю віру до мене приходить Святий Дух. Прийнявши Христа як свого Спасителя і Господа, я повірив, що Він помер за мої гріхи, що маю в Ньому вічне життя. Як говорить Боже слово: «Хто має Сина, той має життя вічне.
Хто Сина не має, той не має життя» (1 Ів. 5, 11-12). Так написано. «Це пишу вам, щоб ви знали, що маєте вічне життя».

Перемога починається з Ісусовим Іменем на устах, але не буде завершена, доки природа Ісуса Христа не буде у ваших серцях. Але питання – як має бути завершена? Через що і через кого? Ісус має дві природи: Божу і людську, а вони обидві творять нероздільну єдність. Цю людську природу Він отримав через Пречисту Діву Марію, через Її послух віри, через Її «так» Богу! Як це сталося? Через Святого Духа. А це відповідь і для нас: через Марію і через Святого Духа в нас може закоренитися Ісусова природа. Ми повинні не тільки прийняти Святого Духа, як апостоли в день П’ятидесятниці, але також маємо дати себе Ним вести, ходити у Святому Дусі. Це означає, наше мислення повинно керуватися Ним, щоб наші думки були Божими думками, думками Ісуса.

Людина може жити і в спільноті, яка приймає Святого Духа, Духа правди, який хоче ввести нас до повної  правди («як прийде Дух правди, Він попровадить до повної  правди»), а при тому може закритися до себе і не припустить дії спільноти на себе. Ісус каже: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. Аж коли прийде Він, Той Дух правди, Він це зробить. Він попровадить до повної  правди!» А які є основні і повні правди Євангелія? Насамперед, це те, що ми грішники, що ми поневолені старою людиною, тілом, світом і дияволом.

Якщо Христос не помер за наші гріхи, то всі ми йдемо в пекло. Якщо немає прощення гріхів, все християнство не має сенсу. Але Христос помер за наші гріхи! Це головне! Це було суттю першої проповіді апостолів, і в цьому суть проповідування Євангелія. Дві речі, які проповідували всі апостоли: 1) Ісус помер за наші гріхи, 2) Ісус воскрес і ми тому свідки. А сьогодні це все майстерно заперечують! Важко повірити, що в такому стані знаходиться організація, яка все ще називається Церквою.

«Сказав Я вам це, щоб ви мали в Мені мир.

У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо переміг світ»

Справжнє щастя тут, на землі, не полягає в кількості майна, в багатстві чи кар’єрі, але в правдивому мирі. Цей мир  знайдемо лише у Христі. Якщо будемо шукати його деінде, чи в комусь іншому, то не знайдемо його. У світі ніколи не  знайдемо цього миру. На кінець там матимемо лише скорботу. Це треба знати. У світській славі, в марнотах чи, тим більше, у грісі миру нема. Якщо хтось є без Христа і назовні виглядає спокійний, усміхнений, справляє враження умиротвореної людини, то такий мир є комедією, обманом! Досить тільки однієї правдивої думки про смерть і Божий суд – і все валиться, як будиночок із карт.

В кожному з нас є отрута первородного гріха. Це є в нас і диявол з цього сміється. Якщо не будемо все життя боротися з гріхом, гордістю і пожадливістю, попадемо до якогось блуду. Якщо віримо собі, самі себе нищимо. Це та отрута, що є в нас, і ми з нею провинні постійно боротися, бо вона веде нас до самознищення. Ми повинні нести це як хрест, не з’єднуватися з цим, але виступити проти. «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Ісусом!»

Ісус каже: «Хто хоче спасти свою душу, погубить її, а хто погубить її, той її спасе». Це суть християнства.

У духовній боротьбі ми повинні навчитися боротися. Немає сенсу відкриватися нахабним і безхарактерним людям. Тут здійснюється: «Не кидайте перел свиням». Ми повинні мати пророчого духа, щоб правильно розрізняти. Духовна боротьба – це не фраєрство, а серйозна праця. Але чого нам боятися? Ні хвороби, ні смерті, ні страждань боятися не потрібно. Бог постійно з нами, і якщо можемо страждати за Христа, будемо мати славу в небі. Йдеться про те, щоб спасти свою душу, а також душі ближніх – а це суть місії. Зі зміями, з вовками і з фарисеями ми повинні навчитися боротися так, як це робив Ісус. Вони йому казали, що Він несамовитий, що має біса… Також коли цар Ахав напав на пророка Іллю словами: «Ти той, хто тривожиш Ізраїля», Ілля йому відразу відповів: «Не я, але ти!» Також коли і на вас кидатимуть брехню, треба просто усміхнутися і сказати: «Дуже гарно ти це сказав, але саме те, що ти тепер сказав, стосується не мене, а тебе, це ти влучно виразив». Не дати себе захопити зненацька. Якщо проти вас хтось нахабно виступить, то подумки питатися: «Господи, але що Ти хочеш сказати цією ситуацією?» Потім в дусі молитися і Бог покаже вам, що має на думці.

Іноді, якщо на те воля Божа, треба сказати ближньому правду прямо і виразно, щоб врятувати його душу – навіть якщо це болить, але сказати з позиції внутрішнього прощення. А інколи Божою волею може бути мовчання. Тоді скажу: «Господи, хай буде воля Твоя. Якщо маю мовчати, то буду мовчати. А якщо маю йти в напад – піду!» А тут ключову роль відіграє послух Богу в даній ситуації. Нормою є спасіння душ, добро ближнього. Над всім цим є любов. А любов іноді полягає в тому, щоб взяти в руки батіг, а не пестити. Подібно як любов до дітей проявляється через виховання.

Є люди, які мають харизму говорити. Але коли проповідник сам не має правдивого духовного підґрунтя – з’єднання з Христом, його проповіді спочатку підбадьорюють людей, але згодом виявляється їх поверховість, бездухість. Вони не змінюють людей зсередини. Але коли людина сама реалізує Божі правди і живе ними, коли їх втілить, то її слово має силу. Тоді, коли людина свідчить, навіть не знаючи як, Дух зійде на слухачів. Ми повинні бути праведниками, які живуть з віри. Бути як Авраам, людьми, які мають Бога на першому місці. Завдяки Аврааму Бог поблагословив все його потомство. Крім того, в даний час потрібно мати спільноту. Церква – це спільнота. Де є двоє або троє, там є сила.

Треба, щоб ми знали основне, щоб були свідками там, де ми є. Кожен там, де він є, має просити про силу Святого Духа, щоб на конкретному місці бути євангелистом, вчителем, пророком. Євангелист має в силі проповідувати Євангеліє. Вчитель вміє пояснювати Святе Письмо. Пророк – це той, хто бачить і вказує на суть речей. Однак існує закон якоїсь духовній ентропії. Ми бачимо це на прикладі Ізраїля. Народ вийшов з Єгипту, але потім знову повернувся до своїх ідолів – як тільки Мойсей вийшов на гору, поставили собі золотого бика. Це та «стара людина» в нас: постійно буде поклонятися гріху і демонам, і навіть буде жертвуватися, постити… Наприклад, деякі індійські гуру, виглядають як шкіра і кості, але постять не задля Христа, для спасіння своєї душі, а задля своєї  гордині, тому що відкрилися демонам. Ми, однак, повинні бути повні Святого Духа, маємо бути свідками Христа, знати, що є основне. Своє оточення ми формуємо передусім тим, чим самі живемо. Достатньо кілька основних правд:  що людина навчиться в дрібницях зрікатися себе, навчиться молитися, знаходити час на молитву і серйозно рахується з Богом.

«Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє,

а Мене ви Самого покинете… Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!»

«Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє – eis ta idia (грец. оригінал), а Мене ви Самого покинете… Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!»

І це слово Ісус сказав ввечері перед своєю смертю. Було б добре прочитати собі хоч 5 віршів перед тим і 5 віршів після цього, щоб побачити зв’язок. Але найкраще знову прочитати собі всю 16 і 17 главу. Це речення є відповіддю на попередні слова апостолів, які визнають віру в Божественну місію Христа. Ісус показує їм слабкість їхньої віри – прийде легке випробування і вони розпорошаться. Тієї ночі апостоли розбіглися, а Петро, який спершу був героєм і йшов за Ісусом, на кінець серед тиску і ненависті до Христа піддався страху за себе, а Христа відрікся. Потім він розкаявся. Ісус знав слабкість апостолів, а також знає і нашу слабкість. Наша стара природа – душевність, порушена інфекцією первородного гріха – в критичний момент повірить страху, а Христу і Його слову не вірить.

Божа любов проявилася в тому, що Бог віддав Сина свого Єдинородного, щоб ніхто, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Син Божий став людиною, щоб відкупити нас з наших гріхів: «Даси йому ім’я Ісус, і Він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1,21). «Сьогодні в місті Давидовім вам народився Спаситель, який є Христос Господь» (Лк. 2,11). Грішна людина не може сама себе відкупити. Після першого гріха ми не можемо самі відкрити небо. Жодна наука самоспасіння, яку мають індуси чи буддисти, нікого не спасе, ані жодні людські методи нікого не спасуть і не позбавлять гріхів. Між нами і Богом є прірва. З одного боку – грішна людина, а з іншого – святий Бог. Ніякими людськими зусиллями, добрими справами, самоспасительними релігіями чи медитаціями ми не подолаємо цю прірву.