Роздуми над Словом Життя Ів. 17, 11

Українські переклади Ів. 17,11 відносять слова: «яких Ти дав Мені» до учнів, і не відносять їх до Імені Отця. Подаємо правильний український переклад, що виходить з грецького оригіналу, який будемо повторювати на молитовних зупинках.

Ім’я, яке Отець дав своєму Єдинородному Сину, розкриває таїнство Божого Імені в повноті. В палаючому кущі Бог відкрив Мойсею глибину святого Божого Імені тільки частково. Воно міститься в слові «Ягве», тобто «Я є Той, Який є», «Сущий». Це виражає, що Бог є всемогутній, що завжди був, і все, що існує, має своє буття, тобто своє існування, від Нього.

Ісус кілька разів використав Ім’я «Я є», щоб розкрити правду, а водночас таїнство, що Він є Божим Сином, Який має одно Божество з Отцем. Він сказав: «Я і Отець одно» (Ів. 10,30). В іншому місці Він сказав: «Раніше, ніж був Авраам, Я є». Юдеї на це дуже чутливо зреагували, вважали це богохульством і хотіли Його за це каменувати. Ввечері перед Своєю смертю, коли Ісус на Тайній Вечері говорив апостолам про глибокі правди, в кінці помолився до Отця. У цій молитві Він вказує на глибоке таїнство Свого Імені, яке повністю ототожнюється з повним Ім’ям Отця. Ім’я Єгошуа означає «Той, Хто є, є (наше) спасіння».

Взявши на  Себе людську природу, Божий Син виявив нам свою і Отцеву – Божу любов, милосердя і спасіння. Ім’я Єгошуа, тобто «Господь (Ягве) є спасіння», є одночасно і Ім’ям Отця, яке Він дав і Своєму Синові, коли послав нам Його. Ісус прийняв це післаництво і став нашим Спасінням. Отож це Ім’я має глибоке відношення і до кожного з нас. Звичайно, і Ім’я Ягве має особисте відношення до кожного з нас, бо ми всі були створені Богом і маємо своє існування від Нього, а не від себе. Після першого гріха, коли на все людське покоління прийшла смерть, а з нею і рабство дияволу, Друга Божа Особа, Син, стає людиною і нашим Спасінням.

Свою екзистенціальну єдність з Отцем Ісус виражає словами: «Я і Отець одно». «Хто взиватиме Ім’я Господнє, спасеться». У 26-му вірші Ісус каже: «Я дав їм пізнати Твоє Ім’я…» – Ім’я, яке має Отець і яке дав Своєму Сину. Це ім’я – «Господь (Ягве) є Спасіння», яке містить ім’я Єгошуа. Тому, наприклад, в Україні, в Росії, а також і в Ізраїлі, син носить ім’я свого батька, як частину свого імені, наприклад: «Симоне, сину Йони», по-українськи: «Андрій Володимирович», і в інших країнах також син отримує ім’я по своєму батькові.

Ів. 17,11 в грецькому оригіналі звучить: «Збережи їх в Імені Твоєму, яке  Ти дав Мені». Це означає, що учні повинні бути збережені в Імені Отця, яке носить Ісус. Вірш 12 продовжує: «Доки Я був з ними у світі, Я беріг їх у Твоєму Імені, Яке Ти дав Мені». Отож, в грецькому оригіналі знову використовується відносний займенник «яке», який виражає, що зміст слів «яке Ти дав Мені» відноситься до імені, а не до учнів. Деякі перекладачі, зокрема в українській мові, використовують варіант, який також припустимий  в грецькому оригіналі, але є другорядним: «Збережи їх (учнів) у своє Ім’я, яких (учнів) Ти дав Мені».

Вірш 26 уточнює першочергове значення 11-го вірша, який вказує, що Ісус дав пізнати Ім’я Отця у своєму Імені: «Я дав їм пізнати Твоє Ім’я, і ще дам пізнати». Отож тут йдеться про процес пізнавання глибини Божого Імені – Єгошуа, яке Ісус дає пізнати через Святого Духа. Це пізнання пов’язане з любов’ю Отця до Сина, а також Отця і Сина до нас. Вершиною цього є перебування Христа в душі учня, яке передумовлено процесом все глибшого пізнання Божого Імені.

Єврейське слово «Єшуа» є скороченою формою повного імені «Єгошуа». Грецький переклад – «Ісус», український – також «Ісус», чеський «Єжіш» чи польський «Єзус» – всі вони походять зі скороченої форми «Єшуа». Ця скорочена форма не відображає в повноті суть цілого імені Єгошуа. Боже Ім’я Єгошуа виражає всю Пресвяту Трійцю – Отця, Сина і Святого Духа, а також відношення до нашого спасіння. «Єгошуа» можна перекласти як «Господь (Ягве) є моїм Спасінням».

Висновок: Святий Франциск починав молитися «Отче наш» і сказав тільки перше слово «Отче». Це промовив ввечері, а вранці помалу, зі стогоном і піднятими вгору руками повторював те саме. До наступних прохань з «Отче наш» вже не дійшов.

Бог об’явив нам Своє Ім’я. Коли ми звертаємося до людини на ім’я, вона реагує на це. Ми контактуємо з нею очима, жестами, виражаючи своє особисте відношення. Але до Бога не маємо особистого відношення – звертаємося до Нього по імені, але при тому не відчуваємо потреби увійти до Божої присутності, усвідомити, що Він нас чує, бачить, і чекає, щоб ми сказали, чому взиваємо до Нього. А нам навіть не прийде на думку, що Бог чекає. Далі залишаємося в монолозі без особистого контакту. Тому так важливо через взивання Божого Імені навчитися входити до Його присутності. Складами «Є», «Го», «Шу» входжу до відношення з Отцем, Сином і Святим Духом, а залишаючись у голосній «а», утримую цей контакт, а водночас цілковито віддаюся Богу.

Завантажити: Роздуми над Словом Життя Ів. 17, 11