7.08.2019

Питання: Яким є справжнє почитання Діви Марії?

Відповідь: Справжнє почитання Діви Марії ‒ це те, яке є повністю біблійним і веде до Христа. Фальшиве почитання є антибіблійним і відводить від Христа.

Діва Марія про себе сказала: «Я раба Господня» ‒ He dule Kyriu (Лк. 1:38,48). За своєю природою ми, як діти Єви, є рабами гріха. Як діти Марії ми стаємо рабами Господа. Апостол каже: «Ми раби того, кого слухаємо» (Рим. 6). Бути рабом Господа означає здобути свободу від гріха.

1.08.2019

Таїнство первородного гріха можливо зрозуміти лише у світлі Христової смерті і воскресіння. Боже слово нам вказує на два протилежні полюси: на Адама і на Христа. Хто залишається в Адамі, перебуває у смерті і в рабстві. Хто входить до Христової смерті, той має нове життя і правдиву свободу.

Ми народилися дітьми Адама без Божого життя. Якщо не народимося знову, а залишимося в цьому стані духовної смерті, будемо навіки засуджені. Ісус сказав: «Мусите знову народитися. Що народилося з тіла, є тіло, що народилося з Духа, є дух» (Ів. 3,6 наст.). Як маємо знову народитися? Йдеться про прийняття Господа Ісуса у своє життя через метаною і віру! «Тим, які Його прийняли, дав право дітьми Божими стати» (Ів. 1,12).

Апостол Павло в посланні до Римлян 3,23 пише: «Всі згрішили і позбавлені Божої слави». А пророк Давид взиває: «В беззаконнях я зачатий, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50,7). Кожна людина ще в момент зачаття бере на себе сумну спадщину Адама і Єви ‒ первородний гріх, прокляття, втрату Божої слави. З цим спадкоємством кожен приходить на світ, чи хоче цього, чи ні.

Бог створив ангелів, вони були поставлені перед випробуванням і повинні були вирішити, чи обирають Божу славу. Одні вистояли у пробі, а інші стали демонами. Нас, людей, Бог не створив, як тварин, які не мають розуму і прославляють Бога тільки тим, що існують. І людина поставлена перед випробуванням, чи, точніше кажучи, певним чином вкинена у нього, бо існує реальність: «Всі згрішили». А це стосується вже малої дитини, яка, хоча й ще не чинить жодного свідомого гріха, та все-таки вже перебуває в цій системі гріха і хоч-не-хоч мусить грішити, бо в ній є егоїзм, а добро змішане зі злом. Потім, коли дитина почне більше використовувати розум, то вже роз’їдеться той механізм в нас ‒ вже грішить. Вона хоче робити добро, але робить зло. Це така несправедлива система: це не один до одного! Це зло само виходить з нас. Бачимо це в повсякденній поведінці: людина і хоче добра, хоче справедливості, але… Іноді навіть той, хто вбиває, переконаний: «Я дію справедливо. Я мщуся тим людям, бо вони злі. Я чиню справедливість». Так оправдатися перед самим собою і перед іншими може навіть убивця або масон. І ті, які здійснюють злочини, переконані, що роблять добро. А Бог це допускає, бо людина любить це зло в собі і не хоче каятися. Це таїнство зла, яке діє в нас, незважаючи на те, що ми сотворені на Божий образ.

31.07.2019

Ми хотіли би звернути увагу на актуальні теми, нерозривно пов’язані з правдивою обновою Церкви. Це питання первородного гріха та Христової смерті на хресті.

Через перший гріх втілилася брехня, а разом з нею і духовна смерть. Людина не стала, як Бог, але з того часу носить в собі божка ‒ его. Людина перестала зважати на Бога і на об’єктивну правду. Вона має свою суб’єктивну правду і своє суб’єктивне добро, яке, однак, тягне її до погибелі. Під позитивною назвою вона просуває все «своє» і у своїй гордості ставить себе понад Бога. Ісус каже: «Хто грішить, є рабом гріха» (Ів. 8,34). Але у своїй духовній сліпоті людина вважає це рабство своїм добром.

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті? Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом ‒ законові гріха»

На закінчення 7-ї глави апостол взиває: «Нещаслива я людина!» Він взиває це в Божому світлі, в якому усвідомлює закон гріха, що діє в нас, і людське безсилля, коли хочемо власною силою робити добро. Поруч з цим взиванням він запитує: «Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» І відразу ж дає відповідь: «Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!».

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» ‒ взивав апостол Павло. Для Божого слуху немає милішої музики, ніж це взивання. Цей вигук є найдуховнішим з усіх, які людина може промовити.

«Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?

Дяка хай буде Богові (що це вчинив) через Ісуса Христа, Господа нашого!

Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом ‒ законові гріха»

2.08.2019

Суть папства полягає в тому, щоб захищати віру і мораль від єресей та підбадьорювати братів у вірі і в наслідуванні Христа. Петро та інші апостоли заради Христа і Його Євангелії пожертвували як мученики своїм життям. Вони дали нам приклад справжньої втрати своєї душі ради Христа, адже тільки в Ісусі Христі маємо вічне життя! І в нашому житті найголовнішим є одне ‒ особисте відношення до Ісуса! І тебе Ісус запитує: «За кого ти Мене маєш?» Від твоєї відповіді залежить ціла твоя вічність.

Біля Генезаретського озера Спаситель сказав Петрові: «Паси Мої ягнята… Паси Мої вівці» (Ів. 21,15 наст). Перед Своєю смертю Він доручив Петрові служіння: «А ти, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22,32).

29.07.2019

Те, що ти живеш і дихаєш ‒ це об’єктивна реальність. Але надійде реальність смерті і ти видихнеш востаннє. Поки що не було жодного винятку! Можеш бути впевнений у тому, що і тебе чекає смерть. Також реальністю є цей світ і цілий Всесвіт зі своїм порядком і своїм таїнством та різними ступенями життя. Наступна реальність ‒ це протиріччя в тобі самому. Ти прагнеш щастя, любові та досконалого добра. Але сам бачиш, що робиш зло, шкодиш іншим та собі і що ти незадоволений і нещасний. Ти прагнеш свободи, але сам не можеш позбутися навіть найменшої залежності, яка походить з твого егоїзму. А якщо власною силою чи якоюсь технікою навіть позбудешся незначної залежності, то швидше чи пізніше потрапиш у більшу. Ти з’ясовуєш, що в тобі є родовище зла, та бачиш це і в інших. А це є також причиною усіх сварок, неприязні, несправедливості, розбитих сімей, покинутих дітей, злочинів, вбивств та війн.

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v4hms0z-271480931.html   
https://ugetube.com/watch/EAy21irMBixKIKX   
https://cos.tv/videos/play/51174910790243328   
https://www.bitchute.com/video/z5iyjlBCEJdz/   

27.07.2019

На початку 1960-х років розпочалася інвазія неопоганства і неомодернізму. Але, не зважаючи на це, ІІ Ватиканський Собор відкинув покаяння і Духа правди та через аджорнаменто відкрив Церкву для духа світу. Тому постсоборний дух не застерігав ні від інвазії поганського індуїзму з йогою, ні від аморальності. Без Собору сьогодні не міг би відбутися і Синод про Амазонію, який веде вже до повного переходу на неопоганську церкву антихриста, на антицеркву Нью Ейдж.

Перша Заповідь Декалогу забороняє поганство і його практики.

1.08.2019

В даний час псевдопапа Франциск, особливо через Синод про Амазонію, планує викликати такий хаос, з якого Церква не вибереться навіть протягом наступних 50 років!

Синод про Амазонію не лише відкриває двері для духа поганства, але й хоче внести його безпосередньо до Святої Літургії. Водночас фразами про збагачення традиціями тубільців Синод добивається легалізації чаклунства, тобто сатанізму, в Католицькій Церкві. На противагу цьому, в Африці єпископи написали пастирський лист проти чаклунства та масонів. Через це правовірні африканські християни опинились у контроверсійній позиції щодо Бергольйо. При тому в Африці не мають проблем із целібатом і священиків там достатньо.

24.07.2019

Документи ІІ Ватиканського Собору і Синоду про Амазонію просувають скасування Першої Заповіді Декалогу. Але ідолопоклонство ‒ це найважчий гріх, як стверджує і святий Тома Аквінський. Воно включає синкретизм і т.зв. міжрелігійний діалог.

Якщо розглянемо цитати з документів ІІ Ватиканського Собору та цитати з Instrumentum Laboris (робочого документа) Синоду про Амазонію, то побачимо, що в них є той самий дух і та сама дорога апостазії.

Ісус каже: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився» (Ів. 14,13). Отже, ми можемо виступати в Ім’я Ісуса. Можемо дати можливість Ісусові діяти в конкретному часі і просторі, здійснити чудо. Ісус каже: «…те вчиню». Але умова ‒ просити, і просити в Його Ім’я. Ісус також говорить тут слово «все», і навіть кілька разів повторює: «Все, що попросите…». Звичайно, це означає все, що є у згоді з Божою волею, а не те, що їй протирічить. Якщо я буду просити про щось погане, то Бог мені цього не дасть, навіть якщо того щиро прагнутиму, бо я обманений. Бог цього не дасть, але дасть щось інше, що справді корисне для мене, бо Він мене любить.

На те, щоб молитва була вислухана, впливає багато делікатних факторів. Але головна проблема ‒ наша віра: чи ми взагалі віримо. Бо в цей момент я повинен вірити, що справді здійснюється: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню…». Я повинен вірити в Божу всемогутність і в цей момент усвідомлювати: «Так, тут є природні закони, які Бог дав, і вони діють таким чином… А тепер я прошу про виняток з цих законів, щоб Бог в них втрутився… А це чудо». Існують також психологічні закони та закономірності. І в них Бог хоче втручатися через молитву – особливо в них.

«Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий,

але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума

і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.»

«Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах»

 У вірші 20 написано: «Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені». Тут сказано, що в кожному з нас є первородний гріх, тобто «стара людина». Він нами маніпулює і є причиною рабства, в яке потрапляє людина. Це сумна спадщина прабатьків. Ця духовна отрута, насіння диявола, має програму утримувати нас незалежними від Бога. З Божого слова ми дізнаємось, що її сила полягає в законі гріха. У вірші 23 сказано: «Але я бачу інший закон у моїх членах, який… підневолює мене законові гріха».

Тут сказано також про закон нашого розуму, тобто про совість ‒ голос Божий в нас. Проти нього бореться закон гріха. Закон встановлюється там, де явище періодично повторюється. Таким чином гріх стає поневолюючою силою. Це об’єктивна реальність у кожної людини, незалежно від того, усвідомлює вона це чи не усвідомлює, або не хоче усвідомлювати. Тут вказано на внутрішню боротьбу вищого з нижчим ‒ духовного з плотським.