Про те, хто є покірним, Скуполі пише: «такий не покладається ні на що інше, як тільки на пізнання Божої доброти і величі та на пізнання своєї власної убогості і схильності до зла … він покладається на Божу любов…, на те, що за нього витерпів розп’ятий Ісус, … і має відразу до власного гріха». Така людина має відразу до гордості, не тримається власної волі, вміє втрачати. Вона є наче те пшеничне зерно з притчі й терпеливо несе власну убогість. Але без молитви і вмирання собі це неможливо.

Всюди, де вона є: або вдома, або коли йде по вулиці, усвідомлює свої провини і відразу ж кається: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного».

Ісус є Дорога. Цією Дорогою ми повинні йти. Але коли прийде якась проблема, ми раптом опинимося наче в темряві. Що робити? Зупинитися і шукати Божого світла. Свій погляд маємо спрямувати вгору, на Ісуса, поглянути на Боже обличчя і там шукати Божу волю. В Божій присутності потрібно щиро віддати все Богові − так, ніби це остання хвилина мого життя.

Можемо усвідомити: колись я буду стояти на Божому суді, перед усім світом. В цю хвилину хочу жити з віри. Тепер хочу поставити Бога на перше місце. Це може бути і дрібниця − наприклад, нас насварила сусідка, а ми невинні. Бог хоче, щоб ми пішли, постукали до неї і зробили перший крок до примирення. Якщо цього не зробимо, то напруження буде тривати далі.

Кожен іде за своїм, а за Ісусом не хоче йти ніхто. Тому ми повинні навчитися зрікатися себе і на перше місце ставити Ісуса. Через непослух і незрілість людей, які не вміють в боротьбі за Божі справи, за Боже Царство, виступити за Ісуса, все падає. Часто від однієї людини залежить вся справа, а вона переважно у вирішальний момент зрадить. Тому Бог шукає людей, які скажуть Йому своє «ТАК», як Пресвята Богородиця.

В семінаріях сьогодні не виховують проповідників Христа, які вказують шлях спасіння, але через історично-критичну теологію виховують нищителів та єретиків. Навчають їх, як обманювати, перекручувати Св. Письмо, як психологічно обхитрити і маніпулювати іншими. Це ціла система брехні всередині Церкви. Людині навіть не хочеться вірити, що так насправді є.

Нас переслідують за те, що ми проповідуємо повне Євангеліє, що вказуємо на злочини усередині Церкви. Передусім, це історично-критична теологія (ІКТ), яка в результаті проголошує: «Христос − це міф. Ніяких чудес Він не робив, Він не є єдиним Спасителем. Його вимріяла християнська община, але Він був звичайним чоловіком».

В духовному житті після навернення людина часто переживає натхнення, період ревності, першу любов, і навіть почуттями відчуває Божу близькість та потіху. Це буквально так, ніби Бог несе її. Але згодом настає період посухи ‒ пустиня. Наприклад, св. Тереза Велика казала, що 17 років перебувала в цілковитій сухості, не була здатна усвідомлювати Божу присутність, а в монашому житті йшла як «автомат», ‒ без відчуттів, без натхнень, але у вірі. А це дорога пустині.

Ми повинні визнати перед Богом свої гріхи – наприклад, що я є свавільник. Часто йдеться про дрібні свавілля. Але коли потім вирішуються важливі речі, то часто ці «дрібниці» є вирішальними.

На перший крок потребуємо хоча б загально знати, якою є Божа воля в даній ситуації. Можемо запитати себе: «Що на моєму місці робив би Ісус?»

Приклад: подорожую поїздом чи автобусом. Що маю робити? Яка є тепер для мене Божа воля? Якщо мушу стояти, то стою. Можу хоча б час від часу взивати Ім’я Ісус. А якщо сиджу, то що маю робити? Читати щось? Молитися? Чи проаналізувати те, що я робив перед тим? Або просто відпочити?

Приходить програш … Що робити? Знову до боротьби. Диявол бореться і ніколи не здається. Він бореться витривало. І ми мусимо боротися! Тільки однієї речі мусимо від нього вчитися − витривалості. Але її треба використати в боротьбі за Боже Царство. В іншому випадку, нічого не сміємо від нього вчитися, бо він брехун по своїй природі. Він ніколи не здається. Це тільки ми, коли прийде перше випробування, впадаємо в депресію… Ісус сказав розслабленому: «Встань і ходи…» (Лк. 5,24) А також Він сам на Хресній дорозі встав і йшов − аж на Голготу. І ми повинні встати і йти за Ним. Коли зробимо це, Бог дасть нам світло і силу, та зробить з нас армію, через яку буде робити великі речі.

Іноді людина потребує молитися словами, усно говорити з Богом і голосно до Нього звертатися : «Господи, тепер я хочу говорити з Тобою». Так можна говорити з Богом, коли людина, наприклад, іде безлюдним місцем. Але спочатку ми повинні перед Богом упокоритися: «Господи, визнаю Тобі свою невдячність, байдужість та інші гріхи. Прошу, пробач мені». А тоді можемо сказати все, що нас турбує: «Господи, те і те на мене налягає, я маю ці конкретні проблеми…». Часто людина потребує висловити це устами. Однак за деякий час і до цього звикне і навіть найглибші правди стануть для неї лише фразами. Тому корисно мати певний ритм і чергувати словесну та внутрішню молитву.

Дар пророцтва пов’язаний з простим способом наслідування Христа. А це може кожен з нас. Цей дар проявляється в кожного іншими способом. Бог дає йому як харизму. Коли людина буде згідно того жити і реалізувати Божу волю, то стає пророком, тобто стоїть за пророчим словом і є охочою пожертвувати навіть життям за Христа і за правду.

Як закінчували пророки? Всі ставали мучениками: або кривавими, або безкровними, бо мусіли переносити очорнення, переслідування, висміювання… Сам Господь Ісус сказав фарисеям: «Ви будуєте гроби пророків та оздоблюєте надгробники праведних, кажете: Якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої» (Мт. 23,30), а на іншому місці: «Тому посилаю до вас пророків, мудреців і книжників. Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто» (Мт. 23,34).

Коли людина ходить до храму і чує там Боже слово, то зазвичай воно входить одним вухом і виходить через інше. Але інакше людина реагує, коли хтось скаже їй щось особисте. Наприклад: «Маєш проблеми в сім’ї?» або «Ти чогось боїшся…». А тим більше, якщо це стосується майбутнього, людина відкриється і прийме це слово, бо наше майбутнє – це чутлива область для кожного з нас. Але також слово, яке не є Божим (наприклад, слово ворожки), має такий негативний вплив, що може зв’язати людину. На жаль, віщування – це протилежність до пророчого слова, яке і сьогодні надзвичайно подібне. Народ гине, коли  не має пророчого слова – слова віри, яке потім пробуджує в людині живе відношення до Бога.

Ми часто стоїмо перед рішенням: який крок зробити? Звичайно, можемо якийсь зробити, але йдеться про те, який крок хоче від нас Бог! Ти зробиш крок, але потрапиш в пастку, навіть якщо логічно думаєш, що чиниш мудро. Тобі не допоможе твоя мудрість і досвід. Кожен випадок є по своєму оригінальним. Людина мусить використовувати розум, діяти розумно, мудро, але часто дійде до певного рівня, де відбувається боротьба духів. Це боротьба з духом брехні, а наш розум дуже легко сприймає брехню і любить її. Отож не проблема, щоб злий дав думку, яку людське серце чуттями охоче прийме за свою, і людина попаде в пастку. А коли вже є в пастці, назад повороту нема. Це є та несправедливість. А якщо й вдасться повернутися, це вже пов’язано з великим терпінням і жертвами.

Напевно кожен з нас опинявся в ситуації, коли хтось проти нас виступив і ставився до нас, як до злочинця. Можливо, ця людина була обманена своїм додумуванням, людьми або мас-медіа. З нею не вдавалося нормально говорити, бо вона повірила брехні і не хотіла чути правди. Можливо, прийде час, наприклад, за кілька років, коли правда виявиться і ця людина отямиться, пізнає, що помилялася і прийде вибачитися, бо була обманена духом брехні. Отож, хай Бог їй простить, хоча її поведінка тепер нас болить і ранить. Але усвідоммо: кожного з нас демон так обманює по відношенню до Ісуса. Те саме робимо ми, коли нарікаємо на Бога. Коли прийде терпіння, ми починаємо бунтуватися і докоряти: «Чому це так? Боже, чому Ти це допустив?».

А Ісус постійно чекає і мовчить. Його це болить, Його ранить кожне наше нарікання.

Чи на молитві я був духом присутній – в Божій присутності, тобто в єдності з Богом, і в Божому слові, чи я був десь інде – в розсіяннях, тобто у своїх планах, спогадах, турботах…?

Суть внутрішньої молитви – концентрація. Це означає відключити всі відволікаючі думки, усвідомлювати Божу присутність і постійно до неї повертатися. Тому в молитві необхідно мати певний ритм. Наприклад, переживаю конкретну правду з Божого слова, а при тому можу молитися і за конкретних людей. Усвідомлю конкретну людину, її проблеми, але відразу після того зверну погляд віри вгору і віддам цю людину Ісусу. Достатньо перебувати в заступницькій молитві за неї, наприклад 3 секунди, а потім можу віддавати Богу інших конкретних людей або проблеми.

Фарисеї та книжники прагнули дотримуватися Божого закону. Вони дуже добре знали його і намагалися виконувати його всіма силами. Вони вважали себе справедливими. Але Ісус сказав: «Якщо ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 5,20). Отож для спасіння необхідна праведність, але її не можна отримати людськими силами, бо це праведність Божа, Христова. Ми отримаємо її, коли приймемо Христа. Він справедливо заплатив за наші гріхи на Голготі. А оскільки за них заплатив Ісус, ми вже не мусимо платити. По суті йдеться про прийняття Божого милосердя.