Написано: «Ідіть у вогонь вічний, приготований дияволу і ангелам його». Це страшне слово, сказане тим, які будуть засуджені. Хоча у Святому Письмі існує багато висловів про пекло, однак багато т.зв. християн все ж в нього не вірять. У всі часи диявол мав такий аргумент, який заперечував вічну погибель. Вже в раю диявол заявив: «Певно, що не помрете, але вам відкриються очі і будете як боги» (див. Бут. 3,4-5). Диявол брехав. Суть засудження полягає в тому, що людина не вірить Божому слову, але вірить дияволу і його брехні. А тому з’єднується з тим, кому вірить.

Ісус перед Своєю смертю, під час останньої вечері, молився цю молитву: «Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти Мені передав, перебували там, де і Я, щоби й вони були зо Мною та й бачили Мою славу, яку Ти дав Мені, бо Ти полюбив Мене перед заснуванням світу» (Ів. 17,24). А тепер, коли Ісус вже є у славі, у Свого Отця, Він каже тобі: «Я приготував тобі місце в небі!».

Отож, що означає мати приготоване місце в небі, а що означає мати місце на землі? Тут, на землі, є різні хвороби, холод, проблеми у взаємних відносинах, егоїзм, цинізм, обман. Що з цього людина має? Без відношення до Бога все марнота. Все закінчиться і прийде смерть. Тому ми повинні прийняти це життя як хрест, як шанс спасати душі.

Ісус каже: «Я приготував тобі місце в небі!». Кожен з нас може особисто задуматися: А за що, Господи? За мої гріхи, за моє лінивство? Отже, за що Ти мені це даєш? За те, що Тебе не люблю? Але навіть якщо хочу Тебе любити, то на кінець і ця любов не є чиста, а проникла егоїзмом, лінивством, половинчатістю, шуканням самого себе. І за це маю мати приготоване місце в небі?

Божий ворог нападає, щоб знищити Боже діло і християнство, щоб вкрасти з душ Христа – Боже життя – і так вкинути їх до вічної погибелі. Його атаки є зовнішні та внутрішні, і мають своє значення. Треба бачити в них хрест, який необхідно нести. Несення цього хреста – це Божа воля. Але перш, ніж почати нести цей хрест, треба зректися себе. Ісус спершу каже: «Зречись себе!», і аж потім додає «Візьми свій хрест!». Зректися себе – це убогість духом, це покора.

Кожне самозречення, яке з’єднуємо з Ісусовим стражданням, кожне вмирання своїй волі, яку нам перекреслять наші найближчі, різні зовнішні обставини або наше безсилля, – це постійне зрікання в дрібницях, власне, і є здобуванням скарбів у небі. Це вічні цінності, побудовані на практичній вірі, заснованій на Божому слові і входженні до Божої присутності. Тут здійснюється Ісусове слово: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною» (Мт. 16,24). Це скарби, які іржа не зіпсує і злодії не вкрадуть.

Ісус каже: «Будьте готові, бо ви не знаєте, ні дня, ні години, коли прийде Син Людський». Це найбільша мудрість – готуватися до смерті. Адже ми не знаємо, чи не трапиться якесь нещастя – можемо захворіти на рак чи попасти в автоаварію, і будемо у вічності. Не знаємо ні дня, ні години. Не знаємо, коли зустрінемося з Господом лицем в лице. Однак ми повинні з цим рахуватися, знаємо, що це прийде. Не можемо відкладати навернення. Ми повинні почати вже сьогодні, як каже Боже слово: «Сьогодні, якщо ви почуєте Його голос, не робіть затверділими ваших сердець». Чекати на покаяння в годину смерті – це божевілля. Так, є такі люди, які навернулися в годину смерті, але це виняток. Покладатися на це ризиковано! Втратити вічне життя – це щось жахливе!

Ми всі логічно знаємо, що повинні померти, але практично ніхто з цим не рахується. Однак вершина глупоти – коли люди, які лежать в лікарні повністю паралізовані хворобою, навіть тоді серйозно не рахуються зі смертю. Я ходив у лікарню до важко хворих і думав: «Боже, чи це взагалі можливо, що ми такі байдужі до спасіння своєї душі?» Одного разу, коли я прийшов до лікарні, посповідав вмираючого чоловіка, але він одразу ж почав говорити, що коли повернеться додому, буде робити клітки для кроликів. Я сказав йому: «Що за абсурд? Ви на порозі смерті і думаєте про такі дурниці?! Подумайте про зустріч з Богом, що станете на Божий суд.»

Дорога очищення – це дорога любові. А Боже слово говорить: «Любов проганяє страх» (1 Ів. 4,18). І далі: «Любов довготерпить, не заздрить, не величається…» (1 Кор. 13,4 наст.).

Найбільшим прикладом любові для нас є сам Ісус. Як у Нього проявлялася любов до Бога Отця і до людей? Щодо Отця Він був слухняний у всьому – був слухняний аж до смерті: «Отче, хай не Моя, а Твоя буде воля». І з любові до Отця і наших безсмертних душ Він прийняв найжорстокішу смерть.

Отож послух полягає у зреченні своєї волі. Щодня ми повинні в дрібницях шукати Божу волю. Послух є найвищим вираженням любові. Перший гріх в раю почався цікавістю і закінчився непослухом. Після Господа Ісуса ніхто не був таким слухняним Богу, як Діва Марія, яка про себе сказала: «Я раба Господня, нехай мені буде по слову твоєму» (Лк.1,38).

Умова того, щоб Бог простив мені, був до мене милосердний, пов’язана з моїм прощенням ближнім, тобто з моїм милосердям. Це один з принципів, яких я мушу навчитися. У молитві «Отче наш» ми щодня молимося: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Бог хоче, щоб я в своєму житті втілював досвід з прощенням. Практично це дуже просто. Якщо я стану до Божого світла і усвідомлю свій борг щодо Бога, то потім спокійно пробачу ближнім. Але якби я дивився на це почуттями, то не матиму сили простити. Я мушу прийняти Боже слово, побудоване на реальності, тобто зробити жест – акт віри: «Господи, я прощаю це і це». Чому прощаю? Бо я був обманутий гріхом, дияволом, а також мій ближній був обманутий дияволом і тому діяв під його владою. Отож наш спільний ворог – диявол. Ми прощаємо одну копійку, а Бог прощає нам мільйони. Тому будьмо мудрими і використаймо це.

В час Великого посту Бог дає нам час – 40 днів – для того, щоб ми зупинилися і роздумували над стражданнями Христа. Молитва-розважання над семи словами Ісуса на хресті, які Він промовив, коли три години помирав на Голготі, спонукає нас до того, щоб ми відкрилися Божій любові, яка віддалася нам аж до крайнощів (https://vkpatriarhat.org/?category_name=svjatkyvannja-nedili). Усвідом: Бог вже не міг зробити щось більше для тебе. Ісус помирав за всіх, які Його приймуть, тобто і за тебе – особисто за тебе, щоб вирвати тебе з рабства гріха і темряви, щоб дати тобі вічне життя. А чим є земне життя? Це лише коротке паломництво тут, на Землі, яке колись закінчиться, але ніхто не знає коли, як сказав Ісус: «Не знаєте ні дня, ні години…» (Мт. 24,42). Тому ми повинні чувати і мати на собі весільну одежу – «вмити одежу свою в Крові Агнця» (пор. Од. 7,14), щоб могти увійти на небесну весільну гостину. Ми не повинні відмовитися від цієї гостини, щоб не бути вкинутими у темряву, де є плач і скрегіт зубів.

Божественний Спаситель здобув нам небо власною Кров’ю. Він не потребував викупити його для Себе, але Він пожертвував своїм життям і Кров’ю за нас, щоб відкрити нам вічне щастя в небі. Всі свої права Він передав нам, своїм найменшим братам. Задля заслуг Ісуса Христа, Його страждань і смерті, я можу сказати: небо належить мені. Такою логікою св. Бернард переміг диявола: Коли святий на смертному одрі втішався небом, до нього наблизився злий дух і сказав: «Як можеш сподіватися, що Бог прийме тебе в небі, коли знаєш, якими бідними були твої вчинки». Але святий відповів: «Я давно знав, що не можу уповати на свої убогі вчинки, але мій Спаситель здобув мені небо своїми стражданнями і Кров’ю, Він припише мені Свої заслуги. Тому сподіваюся потрапити в рай». І диявол відійшов осоромлений.

Суть чистої любові до Бога – це охота нічого не привласнювати (ні волею, ні відчуттями), а до того, що маємо (внутрішня чи зовнішня власність), ставитися як користувач, а не як власник. Це є суть убогості духом. Тоді дух убогий, вільний для Бога, не спутаний тілесністю чи душевністю (ревнощами, привласнюванням людей, своїх зранень і т.д.). Це багатство треба віддати Ісусу не лише один раз, але постійно знову і знову. Адже ми постійно до чогось прив’язані, щось собі привласнюємо, тому треба постійно це віддавати через Діву Марію. Тут йдеться про очищення душі, що, однак, відбувається поступово. Це робить Бог, але для цього потрібне і наше «Так».

Не досить, щоб людина устами мовчала, але залишалася в негативному мисленні. Наші уста мають мовчати щодо марних думок, але наш розум повинен перебувати в Божому слові. Ми говоримо обличчям і жестами, а тому маємо перебувати у Божому слові, щоб потім, коли ми знаходимось у спільноті, Христос міг перебувати посеред нас. З іншого боку, треба говорити, але для підбадьорення, виправлення і настанови (1 Кор. 14,3). Ми повинні звертати увагу на те, щоб нашу неадекватну мовчанку лукавий не зловжив для поширення підозр і припущень.

Господь Ісус дозволив себе принизити людьми і прибити на хрест. Він, покірний Агнець, був ведений на страту, і тим, які Йому прокололи руки і ноги, простив, за них молився і з любові за них помер. Який прекрасний ідеал і приклад любові! А під хрестом стоїть Марія. Ісус з хреста бачив і тебе, і дав тобі свою Матір, щоб Вона стала і твоєю Матір’ю (Ів. 19,25). Вона хоче вчити нас чистої любові, щоб ми поступово забували про себе, тренуючись в терпеливості до себе і до ближніх – тим, що Маріїною покорою одразу ж в зародку будемо перемагати заздрісні і підозрюючі думки (1 Кор. 13,4). Тоді Святий Дух і Діва Марія перемінять нас, але ця переміна пов’язана з певним болем. Діва Марія ще швидше, ніж апостол Павло до Галатів, може сказати нам: «Дітоньки мої, я знову для вас терплю муки породу, поки образ Христа не відіб’ється у вас!» (Гал 4,19).

Що є першочерговим ділом Божим? «Оце діло Боже – вірити в Сина Божого» (пор. Ів.6,29). А також «виконувати Його заповіді». Коли чуємо слова «виконувати Його заповіді», диявол нас залякує,  бо маємо щоденний досвід, що не можемо їх  виконати – постійно відчуваємо, що їх лише порушуємо, хоча й не зі злої волі. Однак це обман ворога! Добре, навіть якщо їх порушу (несвідомо чи навіть свідомо), є вихід – іти з цим до Ісуса. Наприклад, людина якимось чином обманена, вичерпана, кинута в ситуацію, коли в один момент повинна вирішувати багато справ нараз. Тоді вирішує, але і грішить, хоч не зі злої волі, навіть якщо це свідоме і добровільне рішення. Звісно, йдеться про дрібниці,  а не про важкі гріхи. А що потім? Тим, які люблять Бога все – тобто і помилки, і падіння – все співдіє на добро! Тобто і ці недоліки і напруження у взаємних відносинах – все це ми повинні вирішувати відповідно до Божої заповіді. Як? Так, що пробачу! Так, що всупереч логіці, себежалю, гніву і гіркості  благословляю. Це виконання Божої заповіді!