Спасенним буде той, хто дійсно хоче бути спасенним і також прийме Божі умови: хто повірить і прийме Ісуса Христа, тобто зречеться себе та прийме Його за свого Спасителя і Господа. Бог дав нам умови до спасіння. Хто з гордості не хоче їх прийняти і хоче бути спасенний власними силами, той спасенний не буде. Бог дає нам спасіння даром. Треба його прийняти і цей скарб зберігати. Цим скарбом є Христос.

Емауські учні сказали Ісусові: «Господи, залишися з нами, день вже прихилився». І день нашого життя прихилився, тому треба одного-єдиного: щоб Ісус відкрив нам очі, як цим Емауським учням, щоб ми бачили Його в собі і в своїх братах. Тоді, коли побачимо хибу, яку брат постійно повторює, не будемо засуджувати його в своїх думках, але будемо бачити Ісуса, якого він зранює, а одночасно це зранення Ісуса моїм братом нагадає мені і про багато моїх зранень мого Господа. Нехай в той момент замість засуджування брата ангел завдасть нашому серцю рану співчуття і любові до Ісуса, якого всі ігнорують і яким погорджують. Крім того, треба усвідомити, що я, який отримав більше світла, ніж інші, зранюю Ісуса ще більше – але тепер знову йду до Нього, зійду в в’язницю мого серця і запропоную Йому сльози жалю, як напій, а одночасно буду бачити Ісуса і в моєму братові, який в той момент був засліплений «старою людиною». В цей момент у нього проявився певний егоїзм, гордість, він зранив мене, але за це я тепер вдячний, бо це повернуло мене до Ісуса.

Життя насправді дуже коротке, а потім буде вічність! Диявол, світ і стара людина намагається утримати нас в тупості, сонливості і марних клопотах, тільки щоб ми не молилися, не упокорялися, взаємно не підбадьорювалися і всіма силами не шукали передусім Божого Царства. Але незважаючи на це, ми повинні щодня відрікатися себе і ставити на перше місце Ісуса та Його святу волю.

За сто років нікого з нас тут вже не буде. Ми всі будемо на цвинтарі і з нас всіх буде лише трохи кісток і пороху. Але наша душа безсмертна, і вона буде або в пеклі, або в небі. Чистилище – це лише перехідний стан. Над тим, щоб нас затягнути до пекла, працюють: 1) наша гордість з некерованими пожадливостями; 2) світ зі своєю системою брехні; 3) дух брехні – брехун і вбивця. Ці троє мають єдине завдання: запровадити нас до пекла. Отож треба рішуче і безкомпромісно поставити до світла цих трьох ворогів з їхнім ворожим убивчим планом і проголосити їм війну. Ми не можемо служити двом панам. Або одного любитимемо, а другого будемо ненавидіти, або навпаки. Не можемо служити Богу і демону (мамоні чи іншим ідолам). Мусимо сказати ясне «так» Богу і ясне «ні» ворогу. Йдеться про вічність, і не тільки про нашу – від нас залежить і вічність людей, які є навколо нас.

Що таке людське життя? Тільки зусилля, турботи, проблеми, хрести,  а на кінець смерть. Але це не кінець, потім нас чекає вічність. Ми бачимо, що наше життя коротке і є в Божих руках. Це проба любові, чи ми обрали Бога, Божі цінності та добро, чи з’єдналися зі злом і лукавим. Отож кожен з нас під час свого земного життя вирішує, якою буде його вічність. Ісус дав нам Своє слово, щоб тут, на землі, ми жили відповідально, і не втратили вічне життя. Тому немудро закорінюватися тут, на землі. В годину смерті будемо змушені все залишити – відношення до людей  і речей. Тільки той живе розумно, хто рахується зі смертю.

З Ісусом ми повинні вмирати, і з Ним також воскресати з мертвих. В посланні до Римлян містяться основні правди, які вказують нам, що ми прищеплені до Ісуса через віру – ця єдність дана нам вже у Хрещенні: «Коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо» (Рим. 6,8). Тут ставиться наголос на слові «віримо». У нашому житті ми повинні актуалізувати єдність з Ісусом. Як тільки залишаємося в собі, приходять проблеми. Людина, яка з’єднана з Христом, постійно має мир в душі. Має мир: чи її хтось сварить, чи прийде хвороба – наприклад, їй можуть навіть відрізати ноги, вона може бути калікою, 40 років паралізованою на інвалідному візку, або бути засудженою на кару смерті – але буде щаслива, бо має Ісуса. Адже той, хто з’єднаний з Ісусом, має мир, який світ дати не може.

За день до своєї смерті Ісус говорить: «Ніхто не має більшої любові, як хто душу свою поклав би за друзів своїх» (Ів. 15,13). Отож усвідом: Як Ісус тебе любить! За яку ціну ти був відкуплений! Людина думає про все, але те найголовніше ігнорує. Тому також потрібно постійно усвідомлювати свій гріх, як каже пророк Давид: «Гріх мій завжди передо мною». Не тому, щоб піддатися депресіям, а тому, щоб по-справжньому ще більше любити свого Спасителя, триматися Його і мати до Нього особисте відношення. І не тільки до Ісуса, але й до Небесного Отця: «Бо так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав…» (Ів. 3,16). Отець віддав Його за мене! Нічого більше дати вже не міг, хоч був Всемогутнім. Він дав мені вічне життя, Боже життя, життя у найбільшій славі і щасті. А я, як кріт в землі, кручуся в бруді, в багні, люблю це, а Божими дарами погорджую і відкидаю їх.

Я повинен також мати досвід з тим, що означає бути перед обличчям Господа. Це не означає, що будемо мати видіння і появи Христа. Стояти перед обличчям Господа дуже просто: зупинюся, усвідомлю Божу присутність і стану перед Богом в правді, як грішник. Визнаю Йому хоча б один гріх і буду готовий прийняти від Нього виявлення й інших моїх гріхів. Я також готовий пробачити всім, хто мене образив, бо хочу, щоб Бог мені простив.

Коли приходимо перед Боже обличчя, ми повинні також усвідомити, що чиста любов до Бога означає знову Йому все віддати. Таким є правдиве відношення. Ми однак постійно хочемо щось тримати. Але все ж таки мусимо це все пускати.

У небі ми будемо мати все, чого так прагне людське серце. Наше серце прагне визнання, багатства, влади. Все це ми отримаємо в небі, але правдивим способом. У першій книзі Самуїла написано: «Хто вшановує Мене, – говорить Господь, – Того вшаную і Я». Чи можемо уявити собі більшу честь, ніж ту, якою нас вшанує Бог? А коли нас вшанує Бог, то нам віддадуть честь і всі мешканці неба – за те, що ми залишилися вірні Христу і Його правді та не дали себе обманути брехнею. Там виявляться всі наші зусилля, які ми зробили в служінні Богові.

Ми бажаємо багатства і влади? – В небі будемо спадкоємцями Бога. Тільки подивіться, який багатий наш Отець і яка спадщина нас очікує! Все, що належить Богу, Він дасть нам. Він каже, що ми є співспадкоємцями з Христом.

Коли прийде якась проблема в нашому житті, перше питання: «Де є Ісус?» Ми маємо сформовані автоматичні реакції і почнемо вирішувати проблему власною силою. Звичайно, ми повинні співпрацювати і силу, яку Бог нам дав (чи це наша воля, чи розум), маємо використати для вирішення проблеми. Ісус не каже, що ми не повинні нічого робити, але наголошує на тому, що є першочерговим: «Шукайте найперше Царства Божого». Боже Царство є там, де є Ісус. Іншими словами: Шукайте Ісуса. А де є Ісус? Він каже нам: «Я з вами по всі дні вашого життя». Він з нами, але ми не є з Ним, не рахуємось серйозно з Ісусом у своєму житті. Але це не означає, що коли з Ним будемо рахуватися, то вже не буде ніяких проблем. Проблеми і хрести будуть, однак коли ми вірою з’єднаємося з Ісусом, тоді чим більший буде хрест, тим більше він наблизить нас до Ісуса. Хрести в нашому житті є для нашої користі, для нашого очищення, але також для того, щоб ми могли й іншим здобувати ласки, які Бог дає через цей хрест, коли ми несемо його в єдності Ісусом.

Питання прощення є дуже важливим. Треба усвідомити, що я грішник, усвідомити свій конкретний гріх, а також те, що Бог мені простив. Коли ближній скривдив мене, то скажу: «Боже, прости йому, але прости і мені. Усвідомлюю, що я вдвічі гірший, ніж він. Я отримав більше ласки, більше світла». Так, мій ближній згрішив, не кажу, що не згрішив. Він зробив зло і заслуговує на покарання, але я маю йому простити. Тоді можу з любов’ю його напоумити, щоб він змінився, але якщо залишаюся в ненависті до нього, то не можу говорити з Богом. Єдине прохання з «Отче наш», яке має умову – це просьба про прощення: «Прости нам … як і ми прощаємо …».

Треба йти аж до раннього дитинства і запитати себе: Як проявлялася гордість? В деяких дітей – великим бунтом, коли не було по-їхньому, або великим себежалем (переважно вразливі діти). Корисно згадати, якими були наші реакції і до інших дітей. Вже там основна форма «его» показувала свій характер. З віком вона пристосовувалася, змінювала зовнішній вигляд, але постійно займала (і далі займає) таку позицію: «Біда, якщо б хтось з найближчого оточення був кращий, ніж я».

З усіх людей найбільшим прикладом покори є для нас Діва Марія. Господь Ісус, Богочоловік, сказав: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем». Він виразно сказав, що ми повинні цього від Нього навчитися і, без сумніву, вимагає цього від нас. Ми повинні практично зрікатися себе, приймати свій хрест і йти дорогою за Ним, упокореним, покиненим і розп’ятим. Покора – це основа всіх чеснот. Протилежністю до покори є гордість, яка веде до вічної смерті, в той час як покора – це ключ до неба. Покора перемагає диявола і стару людину в нас. Заздрість, порівнювання з іншими, конкурентність (навіть в духовному житті), смуток, що ближньому щось вдається – все це є гріх гордості! Тому треба постійно упокорятися в думках, але потім з думок перейти до слів, дій і жестів. Смуток часто є ознакою задивлення на себе, нездійснення наших уяв, мрій і т.д. Якщо ми не зростатимемо в цій чесноті, то ніколи не зможемо створити правдиву єдність з Христом, а також і з жодною людиною. Покора перемагає духа гордості. Гордість не любить тих, які кращі, заздрить їм і хоче їх якось принизити.

Хтось може сказати: «Я буду жити літепло, так, щоб мені це багато не коштувало, а тоді піду до чистилища». Але це глупота. Тут, на землі, ми платимо копійки, а там платитимемо тисячі, мільйони. Тільки немудрий не використав би всі можливості, щоб не піти в чистилище. Тут ми маємо дорогоцінну річ, яка називається час. Ми повинні освячувати його вірою, викуповувати час. В часі маємо робити вчинки віри. Те, що є за нами, що минуло, повернути вже не можемо. Те, що ми засіяли у вірі, залишається для вічності. Майбутнє не є в наших руках. У нас є тільки сьогоднішній день і лише цей момент – і ми повинні прожити його у вірі.