Хто така «стара людина»? Це наша природа, в яку влита отрута первородного гріха. Цей первородний гріх співпрацює з духом світу і з духом брехні. Що ненавидить стара людина? Передусім, упокорення! Покора – це правда, а її стара людина не зносить. Свідомо тримає нас все життя  в брехні і напівправдах, в мріяннях і фальшивих відчуттях. Це треба постійно собі нагадувати, постійно упокоряти того бунтівника в нас! Святість полягає в очищуванні – ходженні в світлі! А це означає, що в Божій присутності признаю свій гріх і віддаю його Ісусу. В цей момент Його кров очищує мене від кожного гріха (1 Ів.1,7).

Нехай Господь запалює в нас новий і новий вогонь горливості. Пам’ятаймо, що день, який минув, вже ніколи не повернеться, а завтра непевне. Ми повинні інтенсивно жити у вірі саме цього дня, а головне – в даний момент, особливо на молитві, в терпінні, при дрібному самозреченні та упокорюванні. А це означає ходити в Дусі. Думати і вирішувати ми повинні не самі, а з Ісусом. Тому треба вчитися зупинятися і не поводитися нерозважно та спонтанно, але вчитися ходити у вірі. Найкраще людина вчиться цього зі своїх програшів та з програшів або доброго прикладу інших.

Життя ми живемо тільки один раз. Воно складається з окремих днів, і також цей день (а якщо дасть Бог, то і завтрашній) проживемо тільки один раз. Тому ми повинні жити цей день в повноті живої віри і засівати, хоча іноді й в сльозах, але у вірі! Колись будемо з радістю пожинати! Можливо, вже тут, на землі, але точно у вічності! Треба жити плідно, жити інтенсивно! Це найбільша мудрість: вмирати для себе, втрачати, бути в безсиллі – бути на хресті, але не бути самому, а бути з Ісусом. Він і я, ми двоє! Так маємо беззастережно віддатися в Божі руки, не в песимізмі, але з радістю! Бог любить радісного жертводавця.

Ніщо не є випадковістю. Все, що приходить, треба приймати з вірою, і так все глибше, правдивіше і конкретніше віддавати Ісусу всі проблеми. Він піклується про нас. Він керує нашим життям. Ми належимо Йому. Він має на нас право, але це не означає, що ми будемо захищені від терпінь і випробувань. І Ісус страждав, як ніхто з нас, хоча Він був без гріха. Але те, що Він терпів, було за нас, за наші гріхи. Тому головне – бути в кожному випробуванні з Христом, не бути самому.

Одне з ключових речень Євангелія: «Все, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм». Це можемо реалізувати аж до смерті. В цьому є весь закон і пророки (пор. Мт. 7,12). Можу конкретно написати собі, що не хочу, щоб мені робили. Тоді задумаюся, чи саме це я не роблю іншим, хоча і в делікатній формі.  Як це все просто і актуально для нашого буденного життя! Просто треба почати це бачити і реалізувати, а потім живе Євангеліє почне діяти, приносячи благословення.

Ми часто були обманені різними поглядами на Св. Письмо! Ми забули жити Божим словом, яке є дороговказом для нашого життя. Отож, треба помалу і серйозно почати вивчати конкретну абетку. Наприклад, Ісус каже: «Якщо твій брат має щось проти тебе, то йди і примирися зі своїм братом». Отож, коли настане напруження, маю застосувати цей принцип. Наприклад, брат скаже слово в гніві, несправедливо насварить, а потім усвідомить, що не мав цього робити,  і тепер з цього сумний, не знає, що робити, як вибачитися. А тим часом напруження зростає. Кажуть, що «Мовчання – золото», але в цьому випадку мовчання є пеклом, яке настає між двома людьми і також переходить на інших: насуплені обличчя, і в обох на повно працює себежаль. Диявол і стара людина знаходить тисячу аргументів проти, бачить вчинок ближнього, як найбільший злочин. Що робити?

Дорога святості – це дорога очищення. Ми повинні бути поступово оздоровлюванні Ісусом від різноманітних зранень і шкідливих звичок. Це стосується переважно нашої душі. Терпіння більше є душевним, ніж тілесним, але ці різні терпіння ведуть до звільнення та зцілення. Коли ми пізнаємо правду про себе, про ближнього і про світ, це завдає нам терпіння. Це дуже просто, а водночас приховано. По суті, йдеться про те, щоб почати в повноті жити Євангелієм. Почати жити Першою і найбільшою заповіддю – любити Бога понад усе і ближнього, як самого себе. Всі інші заповіді і поради ведуть до цієї вершини.

Слово «любов»,  «любити» є протилежністю до егоїзму і ненависті. Бога ми любимо так, що намагаємося пізнавати Його заповіді та дотримуватися їх.

Процес відкидання старої людини і зодягання в нову починається  в думках! Якщо людська природа не респектує закони Євангелія, то реагує переважно однаково. Це ревнощі на ближнього, конкурентність, заздрість, коли у нього є щось краще, заздрість  духовних дарів, заздрість навіть хреста, а з іншого боку – себежаль і впертість (перед Богом та людьми). Це має найтонші відтінки, але по суті – це наше «я», яке не хоче упокорятися, не хоче жити в непевності, не хоче слухати Бога і підчинятися Йому. Постійно хоче мати і тримати свої уяви, свої плани, свої почуття.

По суті, кожна людина, крім Непорочної, зранена первородним гріхом, який засліплює людину, тримає в брехні і фальші. Навіть якщо людина хоче робити добро, робить зло (Рим. 7,23). Любити означає постійно упокорятися, приймати ближнього таким, яким він є. Його стара людина нас зловживає, ревнує і поневолює нас. Але і ми зв’язані такими ж путами – оковами, з тією лише різницею, що на собі цього не бачимо, а лише на ближньому. Покора полягає в цьому, що помилки і погані звички  ближнього повинні бути дзеркалом для мене. Стара людина, по суті, в кожного однакова, тільки має різні відтінки.

Час, який проживеш на тому місці, де ти є, призначений Богом і вже ніколи не повернеться. Що посієш у вірі, те колись будеш збирати – ти сам та інші. Засівай у вірі, навіть якщо не будеш бачити ніяких результатів. Засівай щодня тим, що будеш приймати ті  ситуації, які приходять, але не дозволь, щоб вони тебе пригнітили чи забрали всю твою увагу, але приймай їх з вірою, в єдності з Ісусом – вчися перебувати в Ньому!

Ісус має на нас певне право. Ми вже не належимо собі. Чому? По-перше, Бог створив нас, дав нам існування, створив нас на Свій образ. Він дійсно є нашим Отцем. Наш дух стремить до Нього, як каже св. Августин: «Ти створив нас для себе, о Боже, і неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі». Це глибока правда. Вже мала дитина іноді має екзистенціальний смуток, не вміє виразити це, але бачить марність всього. Ніщо створене не задовольнить нас. Ніщо. Ні багатство, ні кар’єра, ні якесь задоволення. В нашій душі є голод за Богом. Бог не тільки створив нас, але має на нас право також тому, що віддав за нас Свого Сина. Ісус пролив за нас Свою кров. Він дорого заплатив за нас – не золотом чи сріблом, але Своєю кров’ю, і це все з любові до нас.

Йдеться про велику і серйозну боротьбу за спасіння душ. У цьому бої потребуємо живої молитви, бо самі в ньому не вистоїмо. Боже слово говорить нам, що ми повинні робити: «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться у вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам!» (Ів. 15,7) Треба виконати ці дві умови. Слово «перебувати» пов’язане з витривалістю. Не достатньо  зробити щось один раз. Тут йдеться про певну сталість, закоріненість, що є протилежністю до мінливості, одноразовості. Перебувати в Христі не так просто, коли тисячі марнот нас від Нього відводять! А як перебувати в Його слові? Треба випросити Його слово і перебувати в ньому там, де ми є. Це може бути, наприклад, гасло: «Тільки Ісус!».

Ми постійно маємо усвідомлювати Ісусове слово, що не знаємо ні дня, ні години, коли Він покличе нас у вічність. Це справжня мудрість – усвідомити смерть, суд, вічність та сенс свого життя і терпіння, яке є фізичне і духовне. Передусім, Ісус хоче, щоб ми зробили внутрішнє самозречення, зреклися своєї пихи, брехні, свого погляду, і прийняли Божий погляд. А коли можемо терпіти за Христа, коли нас упокорюють, висміюють, і навіть коли плюватимуть нам в обличчя – ми повинні якнайбільше радіти, як це сказано у 8 блаженстві: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради.

Ісус каже: «Перебувайте в Мені, а Я – у вас» (Ів. 15,4). Він є в нас. Він є з нами. «Я з вами по всі дні, аж до кінця віку» (Мт. 28,20). Але ми не є з Ним. В цьому проблема! Він в мені є, але я практично не є в Ньому, а потім з Ним навіть не рахуюся.

«Перебувайте…» Як? Через актуальну віру, що усвідомлю конкретну правду з Божого слова, особисто її прийму і з’єднаюся з нею. Тоді вона діє в мені і з’єднує мене з Ісусом. Я повинен усвідомити: «Ти. Ісусе, в мені. А я тепер в Тобі».