Хто на молитві розсіяний і лише формально пройде цією молитовною моделлю, той має мінімальну заслугу. Хто переживе молитву серцем, має більшу заслугу. Однак найважливіше – молитиcя з вірою, бути зосередженим і бути в єдності з Христом, з Його смертю – тоді діє Божа сила.

Що це означає, можемо зобразити на прикладі: На атомній електростанції за пультом управління сидить чоловік в білому халаті і дивиться на екран перед собою. Він не намагається чуттєво пережити процес, який відбувається під час поділу атомів. Мусить бути лише сконцентрованим і точно знати, яка реакція відбувається при натисканні даної кнопки, повинен рахуватися з тим, що почне діяти певна сила, на щось це вплине, викличе рух.

Сьогодні масово поширюється Нью Ейдж. Цей дух затягує до свого рабства передусім авторитетних людей – чи це на рівні церковному, чи політичному. Це відбувається через бойове мистецтво, йогу або через інші найрізноманітніші пастки. Без глибокої молитви і без постійної відданості Ісусу через чисту любов, коли намагаємося виконувати першу Божу заповідь: «Люби Бога всім серцем, всією думкою і всією силою!», неможливо вистояти в цій прихованій боротьбі! Поверхневе християнство не має жодних шансів перемогти в боротьбі. Тут дійсно відбувається духовна боротьба, в якій йдеться про безсмертні душі. Ця боротьба є прихована і довготривала, часто підступна з боку ворога. Мечем для нас є Боже слово, але також треба мати щит віри (див. Еф. 6,12 і наст.). Найважливішим не є реалізуватися в якійсь зовнішній діяльності, але навпаки – треба довго копати вглибину, аж до скелі, і тільки тоді будувати дім. Інакше дім на піску швидко збудується, але при першій же ж пробі завалиться!

Ми повинні бачити в ближньому Христа. В Євангелії про Божий суд Ісус говорить тим, які будуть засуджені, і тим, які будуть спасенні, одне і те ж, тільки там є одна відмінність: «що ви зробили одному з Моїх найменших братів» або «що ви не зробили». А потім каже: «Мені зробили» або «Мені не зробили». Ісус є в моєму ближньому, а передусім в братові, який є охрещений, прийняв Христа, щиро хоче Його наслідувати і навіть віддати за Нього життя – а все ж тут є цей бар’єр, духовна в’язниця. Ані мій брат не бачить в собі Христа, ані я не бачу Його в братові. Я навіть не бачу Христа в собі, отож тут є подвійна сліпота. Двоє не бачать. Ісус ясно каже: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, перебуває в Мені, а Я в ньому».

Ми намагаємося боротися з гріхом і чинити покаяння, отож через благодать Христос перебуває в нас. Але де і як перебуває? Він не є на троні нашого серця, щоб царювати, там сидить наше еґо. Він, як жебрак, є десь в кутку. Ба навіть гірше, Він є прямо у в’язниці. Наше еґо, наш гріх тримає Ісуса у в’язниці, щоб Він не міг в нас жити. Він у в’язниці, а ми Його не відвідали. Коли ми хоча б думкою усвідомили: Ісус є в мені!?

Це означає, що зречуся конкретної думки або почуття, яке суперечить Божій волі, яке перешкоджає, щоб Бог міг в мені діяти. Тобто свого свавілля, постійного критикування ближніх і скидання провини на інших… Звичайно ж, ближній винен, але ми цю ситуацію не вирішимо тим, що почнемо від нього. Ми повинні почати від себе.

Нічого більше ми не можемо зробити для тисяч спраглих, шукаючих і обезсилених  душ, ніж знову і знову даватися в тихості і покорі Господу Ісусу, щоб мати Його Духа. В історії філософії ми бачимо протилежне. Основоположники певних філософських шкіл зростали у гордості, були одержимі фальшивою ідеєю, і цей їх ріст відкривав силу духа, але не Духа Христового. А ми, навпаки, маємо давати простір Божому Духу, щоб він міг в силі діяти. Ця наша прихована і невидима боротьба – це боротьба за спасіння тисяч безсмертних душ! Віра – це те, що перемагає світ. Ми повинні залишитися вірними Ісусу і Його слову – Євангелію! Це слово є для життя, а не для філософствування! Божим словом треба жити, щоб дні свого життя ми пережили з Христом, щоб Ісус дійсно був серед нас і щоб здійснювалось: коли двоє у чомусь погодяться, то що б не просили, Він дасть їм! Ісус хоче, щоб ми мали цю єдність, а тому кожен повинен йти на хрест, до Христової смерті.

Модерні психологи, які є під впливом езотерики та інших антихристиянських течій, хочуть вказати заклопотаній людині і християнину, як поводитися, але без Євангелія – це фальшива дорога. Євангеліє є для життя! Слово Боже є для нас, для нашого конкретного життя! З нього маємо черпати світло і силу. Святий Дух є автором Св. Письма, а також Його інтерпретатором. Тільки треба до Нього звертатися. Ми повинні євангелізувати тим, що в молитві будемо розважати над основними засадами Євангелія, і потім будемо намагатися ними жити. Сьогодні вже не потрібно нових і нових думок. Хоча це також добре, але Церква і людство загалом сьогодні потребує простої вказівки як конкретно жити тим чи іншим реченням з Євангелія. Так, як вчені працюють закрито і, здавалося б, не розвивають жодної зовнішньої діяльності, так і життя молитви та жертви в скритості має викрити «стару людину», знайти форми, як сьогодні жити з Ісусом у всіх життєвих ситуаціях.

Правдива позиція не повинна вести нас до депресії. Ми повинні бути правдивими, признати свої гріхи, але біль з правди про себе мусить вести нас під Ісусів хрест, де ми визнаємо: «Ісусе, Ти помер за мене, за мої гріхи! Ти любиш мене!». Ми повинні дивитися на Ісуса, розіп’ятого з любові до нас, а не тільки на себе і на свою неміч. Треба бачити всю правду – свій гріх і Боже спасіння. Бог Отець  вирішив мене спасти, віддав свого Сина. Ісус вже помер за мене, і я не хочу, щоб Його Кров текла даремно. Хочу прийняти Його жертву за мене. Якщо людина признає свої гріхи, але залишиться в смутках  та депресіях, то прийде диявол – і буде ще гірше, ніж тоді, коли вона була засліплена і нічого собі не признавала.

Людина думає про себе, як ап. Петро: «Якщо б усі Тебе відреклися, то не я, Господи, не я».  Однак ми зовсім не усвідомлюємо, що в нас є ворог, зрадник і система страху. Для диявола і для брехні одразу знайдуться мученики, але для Христа? Господи, Ти не маєш нікого, хто б ішов за Тобою. Так діє первородний гріх в нас. За Ісусом йти боїмося, а за дияволом – ні. Спокійно йдемо до нещастя – дочасного і вічного. Чому не боїмося гріха? Чому не боїмося пекла? Однак боїмося, що хтось нас не сприйме серйозно, що хтось насміхатиметься з нас. Ми постійно  трясемось за себе. Але ж нам нема чого втрачати!

На молитовних зупинках, які молимося 7 разів на день, що два тижні ми завжди повторюємо напам’ять певне Боже слово, і це дуже важливо. Адже це слово, якщо вивчимо його напам’ять, потім діє на душу само, навіть без зусиль розуму. Одна річ – це лише поверхнево знати Боже слово, а інша – відкритися цьому слову і помалу прищеплювати собі його до пам’яті! Можемо також вивчати напам’ять і деякі частини Святого Письма, наприклад з Євангелія або Послань апостолів. Вже при самому вивчанні діє Святий Дух, так що нам відкривається багато речей. Коли людина повторює Боже слово, а тим самим вивчає його напам’ять, то в цей момент активно включається до нього всією думкою і душею.

Справді, надходить час антихриста, коли сила негативного слова, яке систематично подається мас-медіа як правда, розвалює цілі імперії. Однак Боже слово сильніше! Лише треба ним жити і в силі проповідувати – наприклад, віч-на-віч. Треба підбадьорюватися Божим словом, воно має бути в наших спільнотах. В ньому маємо стояти у вірі. Воно має силу, і навіть ще більшу, ніж негативне слово. «Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Ів. 15,7).

Ніхто не навчив нас ходити в правді. Справжній героїзм – це відважно признати: «Так, я згрішив, але тепер каюся». Однак не як Юда, який хоча й сказав, що згрішив, але впав у себежаль і на кінець вчинив самогубство – це не відвага, а зрада. Диявол вміє привести нас до такого половинчастого покаяння, але це не справжнє покаяння. Це розпач – гріх. Справжнє покаяння полягає в тому, що я усвідомлю свій гріх, але йду з ним до Ісуса і маю відвагу каятися, знову і знову. Доки живу в часі, маю жити з Божого милосердя. Після смерті вже немає милосердя, там буде тільки справедливість. Одна хвилина щирого покаяння тут, на землі, може вирішити якою буде ціла вічність. Це дуже серйозна річ.

В Ісусі маємо відкуплення через Його святу Кров – тобто прощення гріхів. Кожен гріх повинен бути покараний: або на самому грішнику, або на його заступнику. Жодна людина, навіть якщо б її гріх був найменшим, не уникне цього суду. Або прийму, що цей гріх вже був покараний на Ісусовому хресті, або він буде покараний в огненному озері, як про це говорить Боже слово. Отож, яка дорогоцінна Кров Ісуса Христа, яка позбавляє нас всіх наших гріхів! Під час Божественної Літургії ми чуємо слово: «Це кров Моя, що за вас проливається на відпущення гріхів». Чи ця правда дійсно проникла в наше щоденне життя? Чи я в своєму житті рахуюся з силою цієї крові? Ми дійсно мали б вправлятися в тому, як практикувати це Боже слово – подібно, як Ісус Навин, який день і ніч роздумував над Божим словом, вивчав його, молився над ним, просив світла Божого Духа. Це було перше, а друге – він жив цим словом, мав з ним особистий досвід, і тільки потім навчав Божий люд цього слова.

«Змагайте до любові». Ми повинні змагати до любові, але до тієї правдивої, не такої, яка по суті є відпадом від Христа і компромісом з духом світу. Тепер всюди в Церкві використовується слово «любов». Але під цим терміном уявляють все, що хочуть: перелюб, зраду, відступництво від Христа. Все це «любов», тільки одного не можна – захищати Ісуса Христа і любити Його чистим серцем. Що таке любов – ця справжня, «агапе»? Ця любов проявляється так, що хоче бути спасенною, і хоче, щоб також ближні осягнули спасіння. Отож, коли переживаю біль, страждання, хрест, або коли мушу говорити правду, яка болить – це все є любов’ю. І навіть якщо повинен комусь завдати спасительного болю, напр. вказати на його єресі. Це все любов, бо я хочу, щоб ближній був спасенний.

«Бажайте гаряче духовних дарів». Чого маємо бажати? Духовних дарів, «а особливо дару пророцтва». За словом «найбільше» слідує тільки одне: дар пророцтва. Отож Господь закликає нас робити щось для того, щоб дійсно мати цей дар. Апостол Павло говорить, що це стосується кожного віруючого. Не можемо собі сказати: «Про цей дар мають просити монахи і монахині, священики…». Ні, це Боже слово стосується кожного, і конкретно тебе.

На слово пророка Іллі: «Господи, нехай зійде вогонь з неба», зійшов вогонь і спалив бика на Кармелі. Потім вогонь сходив ще двічі і щоразу спалював 50 воїнів. Але найперше цей вогонь зійшов на нього. Пророк Ілля мав досвід з Божим вогнем. Він вже очистив його душу. Отож цей вогонь має нас очищувати. Приклад: «Господи, хай вогонь спалить цю думку!». Можу уявити собі вогонь і сказати: «Ця думка – брехня. Вона втілилась до моїх почуттів. Я не хотів цього, але в мені є механізм гріха, який одразу ж це втілює в себе. Я нехотячи з цим з’єднуюсь. Господи, хай цей вогонь все спалить! Якщо я бачив якісь нечисті зображення чи плакати, зараз даю це до Твого світла. Хай Твій вогонь прочистить моє серце від всіх нечистих думок і почуттів. Хай спалить всі ці думки заздрості, критики… Хай горить!». Як сказав Ісус: «Вогонь прийшов Я кинути на землю – і як Я прагну, щоб він вже розгорівся!». А я взиваю: «Хай горить, і я цього хочу!». Ти приніс вогонь і хочеш, щоб ми були охрещені вогнем, щоб цей вогонь спалив все, що не Боже, увесь розпач, всі бунти проти Бога, всю заздрість, ревнощі. Тепер переживаю чистилище тут, на землі. Тепер я охрещений не тільки Святим Духом, але і Його вогнем. Тепер відкриваюся Богу, наче б сьогодні я мав померти і побачити Ісуса. Проходжу певними моментами свого життя. Тепер хочу пережити Божий суд. Не хочу йти в чистилище. Вогонь випробовує все (див. 1 Кор. 3,13). Тепер хай горить цей Божий вогонь! Хай спалить всі пута, всі гріхи, все, що було в минулому. Відділяюся від цього і визнаю, що кожен гріх був брехнею. Взиваю до Бога, усвідомлюю ці конкретні ситуації і дозволяю, щоб там горів вогонь.