Воскресіння стосується не тільки Ісуса. Святе Письмо каже: «Разом з Ним ми воскресли». Через хрещення ми з’єднані з таїнством Христового воскресіння і Його життя (Кол. 2,12). Він взяв на себе нашу людську природу, Бог став людиною, не ангелом, щоб ми могли стати прийомними синами Божими, спадкоємцями Божого Царства.

Слово Боже каже: «З Христом ми були поховані і разом з Ним також воскресли» (Кол. 2, 12). Це не якась поетична фраза. Це реальність! Як ми воскресли з Христом і як отримали нове життя – це таїнство. Не треба над цим роздумувати. Святе Письмо це говорить, отож це реальність. Слово Боже каже: «Не живу вже я, живе в мені Христос» і «Ми є живим храмом Святого Духа». Якщо ми перебуваємо в освячуючій Божій ласці, то все, що Ісус здобув нам на Голгофі, і все, що належить Йому, Він дає нам, тобто це належить і нам. Коли ми віддаємо Йому самих себе і є з Ним з’єднані, то якщо маємо Христа, то в Ньому маємо все.

Ісус каже: «Будьте готові, не знаєте ні дня, ні години». Йдеться про вічність! Заради мамони люди жертвують своїм здоров’ям і життям. Коли злодії йдуть красти, то здатні при цьому навіть когось вбити, тільки щоб здобути минущу мамону. Але здобути вічні скарби люди не намагаються! Ми повинні збирати скарби у небі, які міль та іржа нам не знищить, і злодії не підкопають та не вкрадуть. Боже слово каже: «Де твій скарб, там буде і твоє серце». Ми повинні слухати Бога, який хоче для нас найбільшого добра. Але людина слухає диявола, гріх, а совість і розум, які Бог дав нам, відкидає і ще й ними зловживає. Використовує позитивні поняття, щоб зло могло поширюватися ще інтенсивніше і глибше, щоб через це міг втілитись прямо демон, який потім порушить людську психіку. Людина грішить, постійно повторює якесь зло, аж доки не з’єднається з духом, який є за цим гріхом, і немає сили йому опертися. А потім прийде поворотний момент, коли вже летить до погибелі, коли вже свідомо відкидає навіть останній шанс до навернення, який пропонує Бог.

Це дійсно надзвичайна ласка – терпіти за Божі справи, бути пшеничним зерном, померти собі і жити новим Ісусовим життям. Це програма для того, хто хоче правдиво наслідувати Господа Ісуса Христа. Він мусить рахуватися з хрестом, переслідуванням, безсиллям і відкиненням людьми.

Господи, зроби в нас революцію, якісну зміну, щоб коли прийде спокуса до гріха, ми зуміли сказати: «Ні, я боюся! Бог все бачить». «Нема нічого прихованого, що не стане явним» – каже Боже слово. Якби ж то це слово почало в нас діяти! Але людина собі його навіть не згадає. Коли повинна робити добро, приходять депресії і її треба пхати з усіх сил. Можна перерахувати і позитивні аргументи, вказати, що нічого не втратить, а навпаки – багато здобуде, але людина все одно не рушить з місця. Наприклад, коли церковну ієрархію закликати, щоб виступила за віру, за народ, то ніхто з них цього не зробить.

Сьогодні доходить до сатанізації, демонізації людини і суспільства. Ці духи маніпулюють людьми, керують ними, немовби посилаючи е-мейли, SMS, чи прямо до них говорять. Люди з ними настільки зв’язані, що навіть не маючи чіпів, стають біо-роботами, ходячими духовними трупами. Господи, що нам робити? Хто може врятувати з цього стану? Власними силами людина не врятує навіть сама себе. Ісусе, але Ти помер за нас на хресті і дав нам Свого Духа. Тільки Божий Дух може зробити зміну. Якою потрібною є молитва єдності і сили, а також пророча молитва за воскресіння народу! У цій ситуації дійсно необхідно на молитві дати Богу простір, щоб гори демонів Божою силою піднялися, і щоб це місце потім не залишилося порожнім, але щоб прийшов, завіяв Божий Дух і оживив сухі кістки, як молимося в пророчій молитві (Єз. 37).

В особистій молитві я переживав Ісусові слова «Прагну!» і «Елої, Елої, лема савахтані?». Спершу я усвідомлював загально, як Ісус на хресті прагне, тужить за здійсненням усієї Божої волі – щоб перемогти корінь рабства темряви, яким є гріх. Ісус цього хоче, Він цього прагне, це воля Небесного Отця. Ісус прагне її здійснення. Але одночасно усвідомлюю, що Ісус тепер прагне в мені здійснення і конкретної волі Небесного Отця в певних проблемах, які на мене тиснуть і за які молюся. Усвідомлюю, що і за це Він на Голгофі терпів. Там Він прагнув загального здійснення Отцевої волі, а водночас і здійснення Божої волі у цій конкретній проблемі, в якій я безсильний, співрозп’ятий з Ісусом. Особливо мене заторкнуло, коли у певному ритмі я переживав декілька конкретних намірів, і так час молитви дуже швидко минав. Я щоразу інтенсивно з’єднувався з Ісусом в цьому конкретному намірі, потім був короткий відпочинок і після відпочинку і малого самозречення я знову давав Богу на молитві наступний конкретний намір або проблему, на які вказав Святий Дух. У цьому ритмі мале самозречення дуже потрібне. Наприклад скажу собі: «Зречись себе! – Зрікаюся!». І зразу реалізую це в молитві так, що подолаю мить лінивства, знову піднявши руки, і продовжую в дусі молитися так довго, як в Божому Дусі відчуваю потребу молитися за цей намір.

Потрібно зайти на глибину, бути з Ісусом бичованим, вінчаним терням і обпльованим. Йдеться про внутрішнє відношення до Ісуса.

Апостол Павло говорить: «Майте те мислення, яке було у Христа Ісуса… Він принизився аж до смерті». Так, Господь Ісус дав нам приклад. Він ясно каже: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною».

Самозречення є не лише фізичним. Передусім йдеться про зречення свого «я», кореня нашого «еґо», «старої людини», яка хоче повністю взяти все в свої руки. Це зречення стосується і області мислення, наших почуттів і нашої внутрішньої та зовнішньої дисципліни. Це також питання цікавості очей, надання переваги різним несуттєвим інформаціям замість виконання Божої волі в даній ситуації. Болісно усвідомлювати це в собі. Коли Бог промовляє до нашого серця і хоче від нас дисципліни в якійсь дрібниці, тоді часто маємо надзвичайний імпульс робити все можливе, тільки щоб не відректися своїх думок та планів і не з’єднатися з Божими думками та Божою присутністю. А Бог хоче від нас послуху віри (в цьому суть святості), пов’язаного переважно з малими зовнішніми самозреченнями, але передусім – із внутрішніми.

Святий Августин каже: «Господи, карай мене тут, на землі, але збережи мене від мук (вогню) у вічності». Господи, я хочу бути святим егоїстом. Хочу по-справжньому себе любити, тобто не хочу ані на хвилину йти в чистилище. Якщо через покарання буду врятований від чистилища, то карай. Але я люблю і своїх ближніх. Хочу, щоб і мій ворог не йшов до пекла чи до чистилища. Якщо хочеш очистити його Твоїм вогнем через терпіння (наприклад, якісь хвороби), хай буде Твоя воля. Я люблю ближнього так, як себе, і вірю, що покарання, яке зішлеш на мене і на нього, нас спасе. Я хочу бути з ним в небі.

Весь світ переживає кризу віри, настало масове відступництво від християнства. Дякувати Богу, що можемо боротися за чистоту віри. Бог поставив нас до цієї боротьби. Ми боремося не тільки за Україну, але Бог поставив нас до бою, щоб боролися і за Західну Церкву. Коли людина бачить, яка це велика проблема, то в молитві каже: «Боже, що з цим робити? Ми навіть не в тій позиції, як Давид проти Голіафа, але скоріше, наче б стояли з пращею проти атомної бомби. Не маємо жодних шансів. Але віримо, що Ти Всемогутній, що Ти в цій боротьбі переможеш і що настане духовне воскресіння. А як? Ми в темряві.

Найбільшою силою є Божа всемогутність. Через неї Бог з нічого створив цілий Всесвіт – мільйони зірок, нашу землю… Божою всемогутністю також воскрес Христос. А Він дає нам цю силу, дає нам Свій авторитет, щоб ми діяли в Його імені. Ми не маємо виступати у своєму імені – тоді демони над нами б насміялися. Приклад: Коли на дорозі водіям замахає міліціонер в уніформі, всі повинні послухати його і зупинитися. Якби помахав якийсь інший чоловік, водіїв це не зобов’язує – вони можуть їхати далі. Міліціонер має владу – авторитет. І нам Бог дає владу. А ми?

Живе з’єднання з Ісусом – це таїнство живої Церкви, братньої спільноти, умовою якої є жива віра і здатність постійно чинити правдиве покаяння. Тобто постійно повертатися до правди, до Божої присутності, знову давати Ісусові простір, щоб Він міг взяти в Свої руки те, що я почну робити. Бо часто коли почну щось робити, і навіть з Божою допомогою, то все ж скоро забуду про Ісуса і почну в цьому реалізуватися, але без Нього, навіть не знаючи, коли був той момент, як я вже втратив Ісуса.

Ми дійсно потребуємо Боже слово. Нам не достатньо тільки літери Писання. Потребуємо пророцького слова, яке Бог дає до конкретної ситуації. Тому Боже слово каже: «Бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж – дару пророцтва». Отож кожен з нас повинен цього гаряче бажати. Потім кожен пророкує на тому рівні, на якому сам стоїть, тобто залежно від того, який ти маєш досвід з Богом. Якщо стоїш біля воріт Божого храму, то пророкуєш з цього місця. Якщо стоїш у святині, то пророкуєш зі святині. Якщо стоїш у Святая Святих, тоді твоє слово має найбільшу силу.

Постійно треба усвідомлювати: що хоче Бог? Процес щирого пошуку Божої волі в серйозних життєвих рішеннях є болючий, але потім те, що є Божою волею, залишається навіки! Ми постійно повинні рахуватися з Його хрестом, з хрестом непевності, пошуків, безсилля. Такі є Божі дороги. Це можна назвати практичним помиранням. Але це має велику вартість! Життя є надто коротке і нічого більше ми не можемо робити, лише шукати і виконувати Його святу волю.