Правдивість, яка веде під Ісусів хрест

Правдива позиція не повинна вести нас до депресії. Ми повинні бути правдивими, признати свої гріхи, але біль з правди про себе мусить вести нас під Ісусів хрест, де ми визнаємо: «Ісусе, Ти помер за мене, за мої гріхи! Ти любиш мене!». Ми повинні дивитися на Ісуса, розіп’ятого з любові до нас, а не тільки на себе і на свою неміч. Треба бачити всю правду – свій гріх і Боже спасіння. Бог Отець  вирішив мене спасти, віддав свого Сина. Ісус вже помер за мене, і я не хочу, щоб Його Кров текла даремно. Хочу прийняти Його жертву за мене. Якщо людина признає свої гріхи, але залишиться в смутках  та депресіях, то прийде диявол – і буде ще гірше, ніж тоді, коли вона була засліплена і нічого собі не признавала. Справжня покора – це усвідомити свою неміч, свої гріхи, і йти під хрест, віддати все це Ісусові. Якщо людина залишить собі гріхи і не йде під хрест, то це пастка! Це та половинчаста дорога, якою йшов Юда, коли сказав: «Я зрадив Праведного». Він повернув гроші, але потім мав прийти під Ісусів хрест, або хоча б до апостолів і визнати: «Я зрадив Ісуса!», а потім каятися. Ісус би йому простив і ми б мали святого апостола Юду. Але він цього не зробив. І така юдівщина є в кожній людині. Це одна з характерних рис «старої людини». З цим ми повинні рахуватися і дати це до порядку, бо інакше це дорога, що закінчується не тільки зрадою та розпачем, але і пеклом! Так, ми зраджуємо Христа своїм гріхом, і це тисячі разів, але ми повинні каятися, як Петро. Він хоча й зрадив, але потім гірко плакав і йшов до Ісуса.

Завантажити: Правдивість, яка веде під Ісусів хрест