«Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і воскрес».

П’ята глава починається словами: «Ми знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі». У 10 вірші говориться про суд: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле». На закінчення глави апостол закликає примиритися з Богом: «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (в Христі)» (вірш 20-21).

У час Великого посту ми будемо повторювати це слово з 14-15 вірша: «Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли». Тут говориться про Таїнство Христової смерті, пов’язаної з нашим хрещенням і з нашою вірою в це Таїнство. Поки що ми фізично живемо. Коли Ісус, Єдинородний Син Божий, з любові до нас став людиною і помер за нас, то і ми в Його смерті померли для зла і гріха. Але бачимо, що гріх і далі діє в нашому житті. Однак забуваємо, що він не діє в Христовій смерті, є переможений.

В особистій молитві я переживав Ісусові слова «Прагну!» і «Елої, Елої, лема савахтані?». Спершу я усвідомлював загально, як Ісус на хресті прагне, тужить за здійсненням усієї Божої волі – щоб перемогти корінь рабства темряви, яким є гріх. Ісус цього хоче, Він цього прагне, це воля Небесного Отця. Ісус прагне її здійснення. Але одночасно усвідомлюю, що Ісус тепер прагне в мені здійснення і конкретної волі Небесного Отця в певних проблемах, які на мене тиснуть і за які молюся. Усвідомлюю, що і за це Він на Голгофі терпів. Там Він прагнув загального здійснення Отцевої волі, а водночас і здійснення Божої волі у цій конкретній проблемі, в якій я безсильний, співрозп’ятий з Ісусом. Особливо мене заторкнуло, коли у певному ритмі я переживав декілька конкретних намірів, і так час молитви дуже швидко минав. Я щоразу інтенсивно з’єднувався з Ісусом в цьому конкретному намірі, потім був короткий відпочинок і після відпочинку і малого самозречення я знову давав Богу на молитві наступний конкретний намір або проблему, на які вказав Святий Дух. У цьому ритмі мале самозречення дуже потрібне. Наприклад скажу собі: «Зречись себе! – Зрікаюся!». І зразу реалізую це в молитві так, що подолаю мить лінивства, знову піднявши руки, і продовжую в дусі молитися так довго, як в Божому Дусі відчуваю потребу молитися за цей намір.

«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає,

однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.

Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам

безмірну вагу вічної слави»

«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам безмірну вагу вічної слави»

Святий апостол Павло показує коринтянам і нам на прикладі самих апостолів, що якщо любимо Господа Ісуса і намагаємося з усіх сил Йому служити, то треба рахуватися і з хрестом фізичного виснаження. Духовна боротьба і пов’язані з нею молитовні чування, піст і невтомна праця вичерпують наше тіло і душу. Але наш дух обновляється, як сила орла. Внутрішня людина, знову зроджена зі Святого Духа, сповнена внутрішньої Божої сили, дитячої радості і любові до Бога та людей. Наш дух «радіє в Бозі, Спасі моїм», і наче б проти природних законів пізнаємо, що чим ми старші, тим живіші у служінні Богу і повні Божої сили. Якщо це не так, ми повинні каятися, що з нами щось негаразд і що ми витрачаємо своє життя без користі. Ми не боїмося навіть смерті, бо знаємо, що Бог воскресить нас з мертвих і дасть нам нове, перемінене тіло і вічну славу в небі. Внутрішнє відношення і любов до Христа спонукає до того, що ми прагнемо аж до повного вичерпання служити Богу і допомагати Йому спасати душі.

Що передує цьому віршу? Вірші 8-9: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені». У віршах 10 і 11, які ми будемо повторювати протягом двох тижнів як слово життя, говориться про Ісусову смерть та Ісусове життя. Сказано: «Нас бо увесь час живими віддають на смерть за Ісуса». Як ми повинні розуміти і реалізувати це слово? «Увесь час» означає, що щось знову і знову повторюється. Це не означає секунда за секундою, але у певні моменти відбувається знову те саме – нас віддають до Христової смерті. Вираз «увесь час» також вказує, що це твердження апостола Павла стосується не настільки фізичного мучеництва (бо воно буває тільки один раз), наскільки внутрішнього вмирання задля Ісуса, а це можемо повторювати кожного дня.

«Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса,

щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.

Нас бо увесь час живими віддають на смерть за Ісуса,

щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі»

Передусім молитовним групам і членам молитовних сторож, особливо під час молитви у Святій годині, в цей історичний час, коли в Америці відбувається духовна боротьба, яка стосується і України, необхідно усвідомити, що кожен з вас: діти, молодь, дорослі або й старші чоловіки та жінки –  всі маємо взяти на себе відповідальність за Христову перемогу над системою брехні і смерті. Це боротьба, в якій вирішується про фізичне буття чи небуття на цій землі, а також про вічне життя та вічне засудження багатьох.

До пророчої молитви, яку найкраще молитися у Святій годині, Бог в цей час дає і допомогу: як Своєю ласкою, так і засобом внутрішнього стишення, яким є певні жести. Ці жести можна здійснювати з того моменту, коли в пророчій молитві просимо про Духа покаяння для американського народу. Коли просимо про духа покаяння, добре було б клячати, тримаючи руки догори, і звернути погляд вгору, усвідомлюючи, що Бог тебе бачить – так, наче б водночас ти бачив відкрите небо і Божого Сина по Божій правиці, як святий Степан. Промовляючи «Є-го-шу», можеш з вірою тричі злегка порухати піднесеними руками, з долонями оберненими одна до одної, і усвідомити, що благально взиваєш до Бога Отця, Сина і Святого Духа. Потім, при першому «а», руки повільно опускай вниз і усвідом, що стоїш в світляному стовпі Божої присутності.

«Так і написано: „Перший чоловік Адам став душею живою,

а останній Адам духом животворним“»

Апостол Павло в цьому контексті говорить про воскресіння нашого тіла, починаючи з 35 вірша, де поставлено питання: «Як воскреснуть мертві, в якім тілі вони прийдуть?». На це апостол відповідає порівнянням з зерном, яке вкинене в землю і з якого зійде пшениця чи інша рослина. У віршах 42-44 сказано: «Так само й воскресіння мертвих: сіється у тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі… сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне». А далі слідує вірш 45: «Так і написано: „Перший чоловік Адам став душею живоюˮ». У книзі Буття написано: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став душею живою» (Бут. 2,7). Чому не написано, що став тілом живим, але написано, що став душею живою? Основа душевного, тобто людського життя – це людська душа, яка має розум, пам’ять і волю. Тіло живе доти, доки в ньому є душа. Тіло без душі мертве.

«Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження,

розраду. Хто мовами говорить, той сам себе повчає;

хто ж пророкує, той повчає Церкву.»

«Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву»

На початку 14 глави сказано, що ми повинні змагати до любові, але гаряче бажати духовних дарів, особливо ж дару пророцтва. Апостол Павло порівнює дар пророцтва з даром молитви незнаними мовами. Він пояснює, що коли хтось молиться незнаною мовою, інша людина не має з цього користі, бо цю молитву з глибин душі промовляє Дух Божий до Бога Отця, і ніхто цього не розуміє. З цього має користь той, хто молиться, але не спільнота. З пророчим даром інакше. Дар пророцтва – це не якесь віщування про майбутнє, навіть якщо Бог через пророцтво відкриває майбутні речі. Але не в цьому суть пророцтва. В третьому вірші сказано, в чому полягає його суть: 1) йдеться про духовне збудування, тобто користь для віруючих; 2) йдеться про попередження; 3) йдеться про розраду. Хто молиться мовами, безперечно, має досвід, що Божий Дух в цій молитві дає і усвідомлення нагальної потреби просити всім своїм єством за конкретну річ і залишатися або в Божій обітниці, або у вірі в Боже слово. Святий Дух в той момент дійсно заступається за нас стогонами невимовними і незнаними для нас словами, які промовляємо в Божій присутності.

«Ні! А лиш те, що погани, коли щось жертвують,

то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів.

Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської;

не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського».

Слово «ні» відноситься до попереднього вірша, де поставлено питання: «Чи ідол є чимось?». Тобто якийсь дерев’яний ідол сам по собі нічого не означає і лише символізує демона.

Що стосується приношення жертв цим дерев’яним, залізним чи зробленим з іншого матеріалу ідолам, то здійснюється, що їжа або будь-що, принесене їм в жертву, ні в якому разі не приноситься в жертву Богу, але демонам. Слово Боже підтверджує, що коли погани щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові.

Добре було б уважно прочитати 10 главу від 1 до 21 вірша. Тут згадується, як Бог через Мойсея чудесним способом вивів ізраїльтян через Червоне море з єгипетського рабства. Там сказано, що всі були духовно з’єднані з Мойсеєм, і показано таїнство, що вони мали єдність з духовною скелею, яка їх супроводжувала, а тією скелею був Христос. Христос ще не прийшов у тілі як Спаситель, але Друга Божа Особа має спільне Божество з Отцем і Святим Духом.

«Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас?

Його ви маєте від Бога, і ви не свої, бо ви куплені високою ціною!

Тож прославляйте Бога у вашому тілі!»