«І ви були мертві вашими провинами й гріхами,

в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря,

духа, що діє тепер у синах бунту»

Це слово життя можна було б назвати: «Ми перейшли від смерті до життя». «І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись жили…». Без Ісуса Христа людина живе в своїх провинах та гріхах і є духовно мертвою. Існує тут певна сила, яка її тримає в системі смерті. Апостол каже, що це звичай, тобто система цього світу, яка веде людину до того, щоб слухати думки демона, тобто князя повітря, про якого апостол каже, що це дух зла. Де діє цей дух, цей князь повітря? Він досі діє в тих, які бунтуються проти Бога.

У 3 вірші сказано: «Між ними і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші». Але у вірші 4 показано вихід: «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом».

«А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого,

який взиває “Авва, Отче!” Тому ти вже не раб, а син;

а коли син, то спадкоємець завдяки Богові»

«А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває “Авва, Отче!”

Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові».

Кожна людина перед своїм наверненням до Христа є рабом гріха. Практично не має духовного світла і через сліпоту розуму й совісті вважає ідолопоклонство побожністю, а різні забобони вірою. В Біблії це виражено словами: «не відрізняє правиці від лівиці». Така людина має фальшивий образ Бога, навіть повністю не усвідомлюючи цього, і є ведена фальшивими духами, які її легко обманюють.

В серці охрещених малих дітей, хоча й вони поки що не використовують розум і ще не могли свідомо навернутися, перебуває Христове світло і вся Пресвята Трійця. Нехрещені діти не мають цієї ласки.

Отож тим, які повірили Богу і слухняно прийняли Ісуса як свого Бога і Спасителя, Бог дав право стати Божими синами (дітьми). І тому, що вони Божі сини (діти), Бог послав в їхні серця Духа свого Сина – Святого Духа, який взиває «Авва, Отче!». Святий Дух заступається за них стогонами невимовними – передусім тоді, коли взивають Ісусове Ім’я, або коли свій погляд і серце звертають до Бога, і звичайно тоді, коли у дусі та правді моляться мовами.

«Не те, щоб Євангелія була справді інша, але деякі баламутять вас,

бажаючи перемінити Євангелію Христову. Та коли б чи ми самі,

чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували,

нехай буде анатема!»

Це Боже слово, дане через апостола Павла, надзвичайно важливе! Воно є захистом від єресей, які нищать Христову Церкву зсередини. Не тільки в далекому минулому, але надзвичайним способом, особливо з часів II Ватиканського Собору, єресі поширились, наче лавина. На Соборі була схвалена єресь про пошану до поган, а фактично і про пошану до їх демонів! Ця єресь протирічить вченню апостолів і Святого Письма, а також цілій 2000-літній Традиції.

Як могло статися, що ці єресі схвалили і пропагували соборні та пост-соборні папи? Відповіддю на це є догматична булла папи Павла IV. Булла проголошує, що якщо священик, єпископ або навіть і папа проповідує єресі, то тим самим стягнув на себе анатему – виключення з Церкви, і все, що він робить, є недійсним. Адже єресі – це «інше», фальшиве євангеліє!

«Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку:

Коли один умер за всіх, то всі вмерли.

А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе,

а для Того, хто за них умер і воскрес»

«Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і воскрес».

П’ята глава починається словами: «Ми знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі». У 10 вірші говориться про суд: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле». На закінчення глави апостол закликає примиритися з Богом: «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (в Христі)» (вірш 20-21).

У час Великого посту ми будемо повторювати це слово з 14-15 вірша: «Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли». Тут говориться про Таїнство Христової смерті, пов’язаної з нашим хрещенням і з нашою вірою в це Таїнство. Поки що ми фізично живемо. Коли Ісус, Єдинородний Син Божий, з любові до нас став людиною і помер за нас, то і ми в Його смерті померли для зла і гріха. Але бачимо, що гріх і далі діє в нашому житті. Однак забуваємо, що він не діє в Христовій смерті, є переможений.

В особистій молитві я переживав Ісусові слова «Прагну!» і «Елої, Елої, лема савахтані?». Спершу я усвідомлював загально, як Ісус на хресті прагне, тужить за здійсненням усієї Божої волі – щоб перемогти корінь рабства темряви, яким є гріх. Ісус цього хоче, Він цього прагне, це воля Небесного Отця. Ісус прагне її здійснення. Але одночасно усвідомлюю, що Ісус тепер прагне в мені здійснення і конкретної волі Небесного Отця в певних проблемах, які на мене тиснуть і за які молюся. Усвідомлюю, що і за це Він на Голгофі терпів. Там Він прагнув загального здійснення Отцевої волі, а водночас і здійснення Божої волі у цій конкретній проблемі, в якій я безсильний, співрозп’ятий з Ісусом. Особливо мене заторкнуло, коли у певному ритмі я переживав декілька конкретних намірів, і так час молитви дуже швидко минав. Я щоразу інтенсивно з’єднувався з Ісусом в цьому конкретному намірі, потім був короткий відпочинок і після відпочинку і малого самозречення я знову давав Богу на молитві наступний конкретний намір або проблему, на які вказав Святий Дух. У цьому ритмі мале самозречення дуже потрібне. Наприклад скажу собі: «Зречись себе! – Зрікаюся!». І зразу реалізую це в молитві так, що подолаю мить лінивства, знову піднявши руки, і продовжую в дусі молитися так довго, як в Божому Дусі відчуваю потребу молитися за цей намір.

«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає,

однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.

Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам

безмірну вагу вічної слави»

«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам безмірну вагу вічної слави»

Святий апостол Павло показує коринтянам і нам на прикладі самих апостолів, що якщо любимо Господа Ісуса і намагаємося з усіх сил Йому служити, то треба рахуватися і з хрестом фізичного виснаження. Духовна боротьба і пов’язані з нею молитовні чування, піст і невтомна праця вичерпують наше тіло і душу. Але наш дух обновляється, як сила орла. Внутрішня людина, знову зроджена зі Святого Духа, сповнена внутрішньої Божої сили, дитячої радості і любові до Бога та людей. Наш дух «радіє в Бозі, Спасі моїм», і наче б проти природних законів пізнаємо, що чим ми старші, тим живіші у служінні Богу і повні Божої сили. Якщо це не так, ми повинні каятися, що з нами щось негаразд і що ми витрачаємо своє життя без користі. Ми не боїмося навіть смерті, бо знаємо, що Бог воскресить нас з мертвих і дасть нам нове, перемінене тіло і вічну славу в небі. Внутрішнє відношення і любов до Христа спонукає до того, що ми прагнемо аж до повного вичерпання служити Богу і допомагати Йому спасати душі.

Що передує цьому віршу? Вірші 8-9: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені». У віршах 10 і 11, які ми будемо повторювати протягом двох тижнів як слово життя, говориться про Ісусову смерть та Ісусове життя. Сказано: «Нас бо увесь час живими віддають на смерть за Ісуса». Як ми повинні розуміти і реалізувати це слово? «Увесь час» означає, що щось знову і знову повторюється. Це не означає секунда за секундою, але у певні моменти відбувається знову те саме – нас віддають до Христової смерті. Вираз «увесь час» також вказує, що це твердження апостола Павла стосується не настільки фізичного мучеництва (бо воно буває тільки один раз), наскільки внутрішнього вмирання задля Ісуса, а це можемо повторювати кожного дня.

«Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса,

щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.

Нас бо увесь час живими віддають на смерть за Ісуса,

щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі»

Передусім молитовним групам і членам молитовних сторож, особливо під час молитви у Святій годині, в цей історичний час, коли в Америці відбувається духовна боротьба, яка стосується і України, необхідно усвідомити, що кожен з вас: діти, молодь, дорослі або й старші чоловіки та жінки –  всі маємо взяти на себе відповідальність за Христову перемогу над системою брехні і смерті. Це боротьба, в якій вирішується про фізичне буття чи небуття на цій землі, а також про вічне життя та вічне засудження багатьох.

До пророчої молитви, яку найкраще молитися у Святій годині, Бог в цей час дає і допомогу: як Своєю ласкою, так і засобом внутрішнього стишення, яким є певні жести. Ці жести можна здійснювати з того моменту, коли в пророчій молитві просимо про Духа покаяння для американського народу. Коли просимо про духа покаяння, добре було б клячати, тримаючи руки догори, і звернути погляд вгору, усвідомлюючи, що Бог тебе бачить – так, наче б водночас ти бачив відкрите небо і Божого Сина по Божій правиці, як святий Степан. Промовляючи «Є-го-шу», можеш з вірою тричі злегка порухати піднесеними руками, з долонями оберненими одна до одної, і усвідомити, що благально взиваєш до Бога Отця, Сина і Святого Духа. Потім, при першому «а», руки повільно опускай вниз і усвідом, що стоїш в світляному стовпі Божої присутності.