«Як Авраам „увірував в Бога, і це було зараховано йому за оправдання”,

тож знайте, що тільки віруючі є правдиві сини Авраама»

 Перед 6 і 7 віршем, у 5 вірші написано: «Чи ж той, хто подає вам Духа і творить між вами чудеса, робить це завдяки ділам закону, чи тому, що ви повірили проповіді?» Тут апостол знову підкреслює, що чуда і знамення, які робить Бог, Він робить не тому, що ми виконуємо закон, а тому, що ми повірили і стоїмо у вірі. Святе Письмо чітко вказує, що ми не повинні думати, ніби Бог оправдовує нас тому, що ми своїми силами намагаємося виконати Закон. Тоді б ми помилялися – так само, як і в тому випадку, коли б думали, що з цієї ж причини Він дає нам Святого Духа.

У 6 вірші апостол продовжує: «Погляньте на Авраама, як він увірував в Бога, і це було зараховано йому за оправдання. Апостол знову вказує на Авраама, який подається нам як приклад віри. Він повірив Богові, повірив в Божу всемогутність, і стояв в цій вірі, незважаючи на великі випробування. Віра була зарахована йому за оправдання, тобто через віру він був оправданий зі своїх гріхів.

«Одне лиш хочу від вас знати: Чи ви прийняли Духа завдяки ділам закону,

чи тому, що повірили проповіді? Невже бо ви такі безглузді?

Почавши Духом, завершуєте тепер тілом?»

Третя глава послання до Галатів починається словами: «О нерозумні галати! Хто вас звів – вас, перед очима в яких був зображений Ісус Христос розп’ятий? ». А потім слідує 2 вірш: «Одне лиш хочу від вас знати: Чи ви прийняли Духа завдяки ділам закону, чи тому, що повірили проповіді?»

У другій главі апостол вказує на те, що ми оправдуємося не ділами закону, але вірою в Христа (Гал. 2,16), а якщо б хтось хотів осягнути оправдання законом, то смерть Христа була б даремною (вірш 21). Отож для оправдання потрібна віра в Христа Ісуса. А тепер апостол каже, що ця віра в Христа необхідна також для того, щоб людина прийняла в повноті Божого Духа – так, як Його прийняли апостоли в день П’ятидесятниці. Він пояснює, що Божого Духа не приймуть завдяки ділам закону, але знову ж таки – тільки через віру в Ісуса.

«Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно». 

Перед цим віршем ще звернімо увагу на попередні вірші, які є взаємопов’язані. Це вірші 17-20: «Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, то невже Христос – служитель гріха? Зовсім ні! Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував, то я себе самого оголошую переступником. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав Себе за мене».

Тут є і відома цитата, яку часто собі нагадуємо. Вона стосується правди співрозп’яття і є дуже глибокою. Бачимо, що вона включена до певного контексту. Зокрема, апостол проголошує: «Я розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені». Далі він пояснює: «А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина».

«Я не відкидаю Божої благодаті:

бо коли законом оправдання,

то тоді Христос умер даремно»

«Довідавшись, що людина оправдується не ділами закону,

а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса,

щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону;

бо ніхто не оправдається ділами закону»

Апостол Павло в Посланні до Римлян, а також в Посланні до Галатів вказує на глибоку правду, яка стосується нашого оправдання з гріхів. Він каже, що ми знаємо, що людина оправдується перед Богом не ділами, але через віру в Ісуса Христа. Він наголошує, що ділами закону ніхто не буде оправданий. Ми, які увірували в Ісуса Христа, осягнули оправдання з наших гріхів вірою в Нього.

Якщо 7 разів на день під час молитовних зупинок ми будемо повторювати це Боже слово після призивання Божого імені, акту жалю і погляду до п’яти ран Христа, тоді цим щоразу насправді будемо актуалізовувати спасительну віру. Стіймо хвильку в цій вірі і не сумніваймося: мені тепер дійсно прощені гріхи, бо я повірив в Ісуса Христа.

Що означає спадкоємець? Боже слово говорить, що коли ми діти, тоді і спадкоємці. А як ми стаємо Божими дітьми? Приймаючи Ісуса. «Які ж прийняли Його, тим дано право дітьми Божими стати, які в Ім’я Його вірують» (Ів.1,12). Спасіння, яке Ісус криваво виборов на Голготі, ми дістаємо даром, як спадщину, через віру. І для інших людей ми повинні випрошувати ласку, щоб прийняли Ісуса і також мали участь у цій спадщині вічного життя після смерті.

Що означає стати спадкоємцем світу? Тут не йдеться про установлення свого панування над світом для своїх фізичних потомків, як це до сьогодні неправильно пояснюють деякі євреї. Йдеться про здобуття душ для Бога! Людські душі в часи Авраама перебували під владою демонських сил у всесвітньому поганстві, де поклонялися різним божкам. Сьогодні ми знаходимося в подібній ситуації.

«Бо ж не через закон була дана обітниця, зроблена Авраамові чи його

потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри»

«Чи ж оце щастя лише для обрізаних, а чи й для необрізаних?

Бо ми говоримо: „Віра була зарахована Авраамові як оправданняˮ.

Як же зарахована? Як він уже був обрізаний, чи як ще необрізаний?

Не як він був обрізаний, але як необрізаний»

«Чи ж оце щастя лише для обрізаних, а чи й для необрізаних? Бо ми говоримо: „Віра була зарахована Авраамові як оправданняˮ. Як же зарахована? Як він уже був обрізаний, чи як ще необрізаний? Не як він був обрізаний, але як необрізаний»

 Апостол запитує: «Чи ж оце щастя лише для обрізаних, а чи й для необрізаних»? Євреї наголошували на обрізанні і пов’язували з ним цілу релігійну систему певних обрядів. Небезпека полягала і полягає в тому, що через наголошення на другорядних речах усувається суть, в даному випадку – суть спасіння, яке полягає в особистому відношенні до Бога.
Спасіння залежить від спасительної віри, яка виходить з усвідомлення того, що людина є грішною перед Богом. А це має вести до покори, а одночасно до палкого прохання про прощення гріхів.

«Що бо говорить Писання?

Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за

оправдання. Тому, хто виконує якусь роботу,

заробіток рахується не як ласка, але як щось належне»

«Що бо говорить Писання? Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання. То́му, хто виконує якусь роботу, заробіток рахується не як ласка, але як щось належне»

Тут Боже слово підкреслює приклад Авраама. В попередньому вірші написано: «Бо коли Авраам оправдався ділами, то він має похвалу, але не перед Богом». І тоді слідує: «Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання». Щодо Бога людина чинить надзвичайну неправедність – гріх. Божа святість безмежна, тому і образа Бога заслуговує найбільшої кари. Якщо людина образить, наприклад, свого друга, то заслуговує на покарання. Якщо образить директора на роботі, то приходить більша кара. Якщо б під час війни образила командира, її б чекала найбільша кара. Отож чим більший авторитет, навіть якщо й зневажений однаковим способом, то тим більше покарання. А Бог є найвищим, тому і Його образа справедливо заслуговує найвищої кари.