Роздуми над Словом життя Пс. 116, 16
«Змилуйся, о Господи, бо я раб Твій;
раб Твій, син Твоєї рабині; Ти розкував мої кайдани.»
Попередній 15-ий вірш говорить: «Цінна в очах Господніх відданість Його вірних аж на смерть». Хто був відданий Ісусові аж на смерть? Хто стояв під Його хрестом? Передусім, Його Мати, яка сказала про себе: «Я раба Господня ‒ Hé dúlé Kyriú» («h` dou,lh kuri,ou» ‒ Лк. 1,38). Термін «hé dúlé» («раба») у Новому Завіті згадується ще двічі. Вдруге його також сказала Ісусова Матір про себе, коли під час відвідин Єлисавети промовила своє величання: «Зглянувся Бог на покору раби (hé dúlé) Своєї». В обох випадках це стосується події воплочення Божого Слова та співучасті в тому, щоб Ісус міг прийняти нашу людську природу і спасти нас. Тут діяв Святий Дух.
Потім цей термін використовується, коли апостол Петро після зіслання Святого Духа, тобто на П’ятидесятницю, цитує пророцтво Йоіла: «І на слуг Моїх, і на слугинь (dou,laj) Моїх Я сими днями виллю Мого Духа, і вони будуть пророкувати» (Ді. 2,18).
Щоб зробити велике діло, Бог потребує слухняних людей, які зрікаються своєї волі та шукають і виконують Божу волю. Найбільшим прикладом цього послуху Богу, цього служіння Йому, до якого євангелист Лука, не вагаючись, застосовує термін «рабиня» («hé dúlé»), є Ісусова Мати. Існує різниця між слугою та рабом. Слуга прийде на службу, домовиться зі своїм господарем про умови, а якщо служба йому не подобається, піде звідти. Але раб є власністю господаря, він уже не вирішує сам за себе. На жаль, сьогодні за допомогою інтриг, пов’язаних з т.зв. мРНК-вакциною, яка або в теперішньому варіанті, або в подальших, стає знаряддям чіпування, створюються умови для масового поневолення. Через чіп людина віддає свою волю комусь, хто не є Богом, але виступив проти Бога. Це сатаністи, які пропихають запланований геноцид людства. Ці раби сатани віддали йому свою волю, а сьогодні через вакцинацію масово змушують людей, щоб у рамках турботи про своє здоров’ячко (що, однак, є грубим обманом) прийняли і власне поневолення. Тут ми дійсно стоїмо на межі, де мусимо усвідомити, що йдеться про життя, і не тільки дочасне, але передусім ‒ вічне. Виступити проти цієї системи і втратити навіть своє земне життя означає здобути вічне життя. В протилежному випадку, якщо дозволимо себе обманути задля короткочасної візії добра, то втратимо дочасне життя, а також вічне життя. Дійсно, ми переживаємо час, коли, як перші християни, мусимо серйозно рахуватися і з переслідуванням, з тиранією найрізноманітніших видів і навіть з мученицькою смертю. В такій ситуації ми опинилися.
Попередній вірш вказує на вірність Богу аж на смерть.
Хто, окрім Матері Ісуса, був вірний Ісусові аж на смерть? Хто стояв з Нею під хрестом? Учень Іван. І саме в цій ситуації, коли вони обоє були з’єднані з Ісусовою смертю і були охочі пожертвувати разом з Ісусом навіть своїм життям, Ісус дає Своєму учню Свою Матір, яка є найслухнянішою з усіх жінок. Чому? Бо Вона є кехарітомене ‒ повна благодаті (Лк. 1), тобто повна Святого Духа. Через Неї Святий Дух вчинив найбільше діло у цілому Всесвіті та у всьому створінні ‒ воплочення Божого Слова. Це сталося на її слухняне «genoito», на її радісне «так» з повною відданістю Богу без найменшого застереження, без найменшого «але». У цій ситуації Вона запитує, як має статися це чудо, і отримує відповідь: «Дух Святий зробить це» ‒ неможливе можливим. Тоді на її «так» Слово стало Тілом, Бог став людиною. А в цьому полягає і таїнство християнського життя: через наше «так» Ісус може жити в нас. Апостол Павло взиває: «Не живу вже я, а живе в мені Христос» (Гал. 2,20), а Іван Хреститель свідчить: «Він має (в мені) рости, а я маліти» (Ів. 3,30).
Ми могли б сказати, що Псалом можна пояснити лише з людського погляду, а саме: я ‒ слуга Божий, і моя фізична мати також була Його слугою. Однак моя фізична мати, як і всі інші люди, під’єднана до праматері людства ‒ до Єви. Через неї та мою матір первородний гріх увійшов і в мене, як написано в Псалмах: «В гріху я зачатий і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50). Але Пречиста Діва Марія, мати Ісуса, є рабою Господньою, вона не є і ніколи не була заторкнута гріхом. Ісус дав Її під хрестом слузі, який також стояв під хрестом і якого стосується, що був відданий аж на смерть. Можна сказати, що він був духовно розп’ятий з Христом. І не тільки це: він духовно увійшов і до Христової смерті, тобто пережив суть Хрещення. Його і тих, які приймають Хрещення, стосується, що вони занурені до Христової смерті: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть Його христилися?» (Рим. 6,3).
Отож, щоб дійсно бути послідовниками нашої небесної Матері, яку Ісус довірив нам під хрестом, ми повинні у своїх життєвих ситуаціях духовно ставати під хрест. Апостол взиває: «Нас постійно віддають на смерть за Христа» (2 Кор. 4; Рим. 8). Це означає, що заради Христа ми наражаємося на переслідування, приниження, а сьогодні навіть на фізичну смерть, тобто на мучеництво.
Ми з болем усвідомлюємо, що в теперішній час ми є в ситуації, коли психологічна війна розгоряється і охоплює цілий світ. Це починається масками, продовжується респіраторами, тестуванням через запихання палички в ніс, і врешті вакцинаціями, які змінюють геном людини, містять тканину абортованих дітей, вирвану ще заживо, а також є формою чіпування. Сьогодні перед нами стоїть питання: Кому хочемо служити? Христу чи антихристу? Богу чи сатані? Ісус ясно каже: «Не можете служити двом панам». Коли хтось жертвує життя заради ближнього або за визволення народу від ворога ‒ це героїзм. Але жертвувати життя заради Христа і Його Євангелії та прийняти мученицький вінець ‒ це найвища відзнака для християнина! Церква вчить, що мученикам у момент смерті Бог дарує прощення усіх гріхів і Чистилища, бо проливаючи свою кров, жертвуючи своє життя, вони пройшли очищенням, а тому входять прямо у Божу славу. З одного боку, було б екстремізмом, якби хтось свавільно ризикував своїм життям, але, з іншого боку, якщо ми опинимося перед вибором: чи зламатися під терором системи антихриста і дозволити себе чіпувати, чи радше пожертвувати своїм життям, то слово Боже каже ясно: «Хто хоче спасти своє життя (душу), той його погубить; а хто його погубить ради Мене та Євангелії, той збереже його для вічного життя».
Після зіслання Святого Духа апостоли були наповнені Його силою, проповідували в повноті Євангелію, і всі, крім апостола Івана, пролили свою кров за Христа як мученики. Апостол Іван пережив духовне мучеництво під хрестом, де також прийняв Ісусову Матір до свого найвласнішого, прийняв її духовну програму: цілковито служити Богові, бути рабом – сином раби Божої, Богородиці. А це є і наша програма, особливо в цей історичний час, в який Бог нас поставив.
Завантажити: Роздуми над Словом життя Пс. 116, 16











