д) Період після заснування перших християнських громад

Святий Дух постійно діє у своїй Церкві найрізноманітнішим способом. Діє аж до сьогодні, а особливо цими днями. В період до 3-го століття Святий Дух діяв особливим способом, даючи християнам надзвичайну відвагу. У Римській імперії, починаючи від імператора Нерона, розпочалось жорстоке переслідування християн, яке тривало аж до 313 року, коли імператор Константин проголосив свободу віросповідання і сам прийняв християнство. Нерон наказав повісити християн на хресті, полити смолою і підпалили їх. Імператор Калігула годував тілами християн хижих риб. В інших випадках, християн кидали на розтерзання диким звірам на арені. Їх жахливо мучили, при чому серед них не були  лише дорослі чоловіки, але й діти, жінки, старці. Історичні книги розповідають нам про славне мучеництво цих християн, які сміливо йшли на муки і на смерть, а багато хто навіть з великою радістю. Часто вистачало тільки жесту, що вони відрікаються Христа, і могли би врятувати своє життя. Однак вони цього не зробили. Вони добре усвідомлювали Ісусові слова: «Хто погубить своє життя ради мене, той його знайде» (Мт. 16,25). «Кожен, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним.

г) Послання апостолів

Апостол Павло пише свої листи першим християнським громадам. Ці громади мали особистий досвід зі Святим Духом. Всі були засновані на харизматичній і апостольській основі. Коли апостол пише до Коринтян, вся 14 глава присвячена питанню молитви мовами, пророкуванню і певному порядку та гармонії, які мають панувати в молитовній спільноті, щоб всі взаємно збагатилися. Апостол не пише їм, що було б добре прийняти Святого Духа, бо вони вже Його мали – Він був основою  перших християнських громад. Цілком очевидним було те, що бути християнином означало думати і жити іншим способом . В даний час християнство втратило силу, вже не є світлом для світу, вже не є закваскою, вже не є сіллю, бо втратило свою солоність. Запитуєте: чому? Тому що цілком непомітно і поступово до сердець християн проник дух цього світу.

б) Здійснення Ісусової обіцянки

На десятий день витривалих молитов в неділю вранці близько 9 години Святий Дух зійшов на апостолів і на всіх присутніх в цьому домі: «А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,1-4). Багато людей прийшли в дім, де були апостоли. Тоді Петро говорив з великою силою про Ісуса, якого юдеї розіп’яли і який воскрес з мертвих та вилив в повноті Святого Духа на присутніх. Реакція на проповідь Петра в день П’ятидесятниці була великою: «Вони розжалобилися серцем і сказали до Петра та інших апостолів: „Що нам робити, мужі брати?” Петро ж до них: „Покайтесь, і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів”» (Ді. 2,37-38). Ці слова сьогодні стосуються і тебе!

«Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких 3 000 душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (вірші 41-42).

У 37-й главі пророка Єзекиїла подано видіння, яке він мав у вавилонській неволі. Воно стосувалося майбутнього ізраїльського народу і майбутнього Божого люду. На завершення цілого видіння сказано: «Так говорить Господь Бог: „Ось, я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших”». (вірш 12). В 11 вірші є важливе слово: «Господь сказав мені: „Сину чоловічий, оті кості – це все дім Ізраїля”». Цим домом ізраїльським є Церква – старозавітна Церква, а також і новозавітна. Отож тими сухими костями, про які сказано: наші кості засохли, наша надія пропала, прийшов кінець нам, є сучасні християни.

Усвідоммо собі силу, концентрацію Божого Духа над домом в Єрусалимі, де в день П’ятидесятниці були зібрані апостоли (Ді.2). Саме близько дев’ятої години ранку, в неділю, Дух Божий сходить і дає  свою благодать. Перелякані апостоли після отримання повноти Святого Духа стають сміливими свідками віри – мартирес, які потім віддали і своє життя за нашого Господа Ісуса Христа.

Ми живемо в час, коли кожен християнин потребує прийняти силу Святого Духа – духа мартирес, бо даний час вимагає свідоцтва. Без Святого Духа ми будемо не свідками, а зрадниками. Господь Ісус сказав: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї… й аж до краю землі».

Марія зачала від Святого Духа: що сталося і що зробила?

Слово стало Тілом і Марія стала Божою Матір’ю. Вона відразу пішла до своєї родички Єлисавети. Коли прийшла в дім Захарії і привітала Єлисавету, сталося щось велике: на Єлисавету зійшов Святий Дух. Єлисавета наповнилась Святим Духом і її дитина також мала велику користь із цих особливих відвідин. Захарія також сповнився Святим Духом, що ж проявилося аж у день народження його сина. Захарія виголошує про дитину пророче слово (Лк. 1,69-79). Марія залишилась в домі Захарії 3 місяці. Однак там вона не залишилася сама. В Ній перебував Ісус Христос, істинний Бог. В цьому часі вона вже була живим ковчегом, живим кивотом. Була опромінена Святим Духом. Цікаво, хоч ще не прийшов час, щоб Святий Дух вилився на новозавітну Церкву – Тіло Христове, а вже тут через Марію проявляється первісне вилиття Святого Духа на всіх в домі Захарії. Звернімо увагу, що тут Святий Дух проявляється як пророчий дух (пор. І Кор. 12,11). Єлисавета пророкує: «Благословенна ти між жінками і благословенний Плід лона твого!» (Лк. 1,42).

Для спасіння України сьогодні є тільки одна-єдина дорога – правдиве покаяння! Тільки через покаяння і взаємне прощення Бог спасе український народ, зупинить війну і запланований автогеноцид України! Тому знову закликаємо всіх щирих християн: Почніть чинити правдиве покаяння і назвіть гріх гріхом! Почніть вдень і вночі взивати до Бога, просячи прощення і спасіння. Дайте Богу обіцянку, що до кінця цього року будете щодня одну годину присвячувати молитві за спасіння свого народу. Тоді є надія, що через ваше терпіння, витривалість і віру Бог усуне зрадників, змилується над українським народом і дасть йому духовне воскресіння.

Що потребує Україна? Героїв віри. Години і хвилини, в яких ми тепер живемо, вимагають нашої віри і нашої жертви. Приносіть ці жертви, знайдіть собі час, наприклад, замість того, щоб дивитися телевізор, вести зайві розмови або робити непотрібну роботу, принаймні одну годину посвятіть Богу. Бог не хоче від нас неможливого, але шукає душі, які будуть Йому вірити. Віра – це те, що перемагає світ. Віра з’єднує нас з Ісусом. Через віру Він сам живе в нас. Він голодний і спраглий того, щоб ми були з Ним, щоб Він міг здійснювати Божу волю в нас. Нема нічого важливішого.

У Євангелії ми чули, що Ісус закликав гучним голосом: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7,37-38). Так Ісус сказав про Духа, якого мали прийняти ті, що увірували в Нього. Зверніть увагу на слова «якого мали прийняти ті, що увірували в Нього» – отож умовою прийняття Святого Духа є повірити в Ісуса.

«Хто вірує в мене, то ріки води живої з нутра його потечуть».

Слово Боже тут двічі подає слово «вірити»: хто вірить, а потім ті, що увірували. Тобто двократно підтверджує, що умовою прийняття Святого Духа є віра, конкретно – віра в Ісуса: «хто вірує в мене…». Умовою є вірити в Нього, але також в Його слово, яке Він дав нам.

1) Уважно прочитай оці місця з Нового Завіту:

2) Прохання про Святого Духа.

Лк. 11,9-13: «… Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте і знайдете; стукайте, і вам відчинять». Це інструкція, що маємо робити! А результат? «Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!» (вірш 13).

Це, напевно, єдине конкретно сформульоване прохання, про яке сказано, що точно буде вислухане. Маємо просити про дар Святого Духа.

Хто вірою прийняв Господа Ісуса, прийняв і Марію за свою Матір. Бог створив нову людину – Марію –  для Церкви, де Ісус є Главою, а ми маємо бути Його членами. Ісус прийняв тіло від Марії. Слово стало Тілом в Марії і через Марію. Ми не народжуємося з Марії фізично, так як народжуємося з Єви, від якої успадковуємо кам’яне серце, заражене гріхом. Св. Хрещенням ми були прищеплені до Ісуса. Ми були занурені у Нього. Отримали нове життя і вже тоді одержали нову Матір. Через прийняття Ісуса приймаємо і Його Матір, навіть не усвідомлюючи цього. Ісус стає нашим братом, а брати мають спільну Матір. Ісус називає Бога Своїм Отцем – і ми маємо називати Його своїм Отцем. Кличемо Авва-Отче! А Ісус називав Марію своєю Матір’ю, і Вона нею була і є. Так само маємо Її називати і ми. Адже ми через Св. Тайну Хрещення з’єднані з Ісусом, Він є в нас. Через Св. Хрещення ми стали дітьми Марії, через те, що ми з’єднані з Ісусом.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

„…до себе (до свого власного)”

Наші переклади цього стишка з грецького оригіналу є: «Узяв Її до себе», тоді як латинська мова перекладає правильно: «In sua», що дослівно означає: «Прийняв Її в себе». У грецькій мові написано: Eis ta idia (ejs ta idia = ejs – в, ta idia – власний).

Якщо порівняємо інші місця зі Св. Письма, то в Євангелії від Івана цей термін використаний три рази (ejs ta idia):

1. «Ото настає година… що ви розпорошитесь кожен у власне своє» (Ів.16,32).
2. «Прийшов до свого (власного), – а свої (власні) Його не прийняли» (Ів. 1,11).
3. «І від тієї години учень узяв Її до себе (до свого власного)» (Ів. 19,27).

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…прийняв…»

Учень Ісуса має вчинити те, що вчинив Іван під хрестом, нічого більше і нічого менше. Від цієї години він прийняв Ісусову Матір. Прийняти, тобто не дискутувати! Прийняти вірою. Це є таїнство, а таїнство не приймається розумом, але вірою. Не обов’язково розуміти таїнство, але потрібно перед ним схилитися і не згіршитися. Скільки людей та різних сект не хотіли прийняти те основне таїнство, що Ісус є правдивий Бог і правдивий Чоловік. Свої аргументи вони намагалися довести логічно і біблійно. А скільки славних теологів втратили віру, коли почали мудрувати, а перестали молитися і жити! Це таїнство Христового Божества треба прийняти. Що стосується інших таїнств у Св.Письмі, вони не є такими головними, але є тут для того, щоб ми з них жили, а не тільки про них дискутували. Коли людина схилиться перед таїнством, яке зовсім не розуміє, то воно з часом стане для неї зрозумілим і Святий Дух буде поступово відкривати глибину того, що людина прийняла вірою. Таїнство нової Матері не є необхідним для спасіння, але необхідне для повного і переможного життя.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…той учень Її…»

Кого прийняв? Марію, Матір Ісуса. А що Вона? Не мала ніяких зауваг. Який учень? Той, який стояв під хрестом і якого Ісус любив.

Хто такий учень? Які біблійні параметри для учня? Маємо і ми бути учнями? А ти є учнем або хочеш ним стати? Ісус сказав: «Ідіть до цілого світу і зробіть учнями всі народи!» (Мт. 28,19). Не вистачить зробити віруючих, цього замало, потрібно – учнів! Іван Хреститель мав своїх учнів, фарисеї мали своїх учнів. Учень – це не студент чи школяр. Між викладачем і студентом не мусить бути якогось глибшого відношення. Студент вчиться від свого викладача, але його особисте життя його не дуже цікавить.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

Вмираючий Ісус дає Своїй Церкві, яку тут залишає, свою Матір. Це є єдине і конкретне слово для Церкви. Церкву репрезентувало 12 учнів. На жаль, під хрестом стояв тільки один учень – той, про якого написано, що Ісус його любив. В цю годину Іван представляє збір дванадцяти і одночасно цілу Христову Церкву. „Коли Ісус побачив учня, який тут стояв, якого любив, сказав до матері: «Жінко, ось твій син!»” Смішно стверджувати, що помираючий Ісус мав головну турботу, як матеріально забезпечити свою покинену Матір. Адже коли до Нього прийшли і сказали: „Твоя родина (мати і брати твої) тебе чекає, – Він їм сказав: „Хто є моя родина і моя мати? Той, хто чинить волю Мого Небесного Отця, є мій брат, моя сестра і мати” (Мт. 12,46-50). Його завданням було прославлення Отця і спасіння безсмертних душ, а все інше було вже другорядним.