Усвідоммо собі силу, концентрацію Божого Духа над домом в Єрусалимі, де в день П’ятидесятниці були зібрані апостоли (Ді.2). Саме близько дев’ятої години ранку, в неділю, Дух Божий сходить і дає  свою благодать. Перелякані апостоли після отримання повноти Святого Духа стають сміливими свідками віри – мартирес, які потім віддали і своє життя за нашого Господа Ісуса Христа.

Ми живемо в час, коли кожен християнин потребує прийняти силу Святого Духа – духа мартирес, бо даний час вимагає свідоцтва. Без Святого Духа ми будемо не свідками, а зрадниками. Господь Ісус сказав: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї… й аж до краю землі».

Марія зачала від Святого Духа: що сталося і що зробила?

Слово стало Тілом і Марія стала Божою Матір’ю. Вона відразу пішла до своєї родички Єлисавети. Коли прийшла в дім Захарії і привітала Єлисавету, сталося щось велике: на Єлисавету зійшов Святий Дух. Єлисавета наповнилась Святим Духом і її дитина також мала велику користь із цих особливих відвідин. Захарія також сповнився Святим Духом, що ж проявилося аж у день народження його сина. Захарія виголошує про дитину пророче слово (Лк. 1,69-79). Марія залишилась в домі Захарії 3 місяці. Однак там вона не залишилася сама. В Ній перебував Ісус Христос, істинний Бог. В цьому часі вона вже була живим ковчегом, живим кивотом. Була опромінена Святим Духом. Цікаво, хоч ще не прийшов час, щоб Святий Дух вилився на новозавітну Церкву – Тіло Христове, а вже тут через Марію проявляється первісне вилиття Святого Духа на всіх в домі Захарії. Звернімо увагу, що тут Святий Дух проявляється як пророчий дух (пор. І Кор. 12,11). Єлисавета пророкує: «Благословенна ти між жінками і благословенний Плід лона твого!» (Лк. 1,42).

У Євангелії ми чули, що Ісус закликав гучним голосом: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7,37-38). Так Ісус сказав про Духа, якого мали прийняти ті, що увірували в Нього. Зверніть увагу на слова «якого мали прийняти ті, що увірували в Нього» – отож умовою прийняття Святого Духа є повірити в Ісуса.

«Хто вірує в мене, то ріки води живої з нутра його потечуть».

Слово Боже тут двічі подає слово «вірити»: хто вірить, а потім ті, що увірували. Тобто двократно підтверджує, що умовою прийняття Святого Духа є віра, конкретно – віра в Ісуса: «хто вірує в мене…». Умовою є вірити в Нього, але також в Його слово, яке Він дав нам.

1) Уважно прочитай оці місця з Нового Завіту:

2) Прохання про Святого Духа.

Лк. 11,9-13: «… Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте і знайдете; стукайте, і вам відчинять». Це інструкція, що маємо робити! А результат? «Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!» (вірш 13).

Це, напевно, єдине конкретно сформульоване прохання, про яке сказано, що точно буде вислухане. Маємо просити про дар Святого Духа.

Хто вірою прийняв Господа Ісуса, прийняв і Марію за свою Матір. Бог створив нову людину – Марію –  для Церкви, де Ісус є Главою, а ми маємо бути Його членами. Ісус прийняв тіло від Марії. Слово стало Тілом в Марії і через Марію. Ми не народжуємося з Марії фізично, так як народжуємося з Єви, від якої успадковуємо кам’яне серце, заражене гріхом. Св. Хрещенням ми були прищеплені до Ісуса. Ми були занурені у Нього. Отримали нове життя і вже тоді одержали нову Матір. Через прийняття Ісуса приймаємо і Його Матір, навіть не усвідомлюючи цього. Ісус стає нашим братом, а брати мають спільну Матір. Ісус називає Бога Своїм Отцем – і ми маємо називати Його своїм Отцем. Кличемо Авва-Отче! А Ісус називав Марію своєю Матір’ю, і Вона нею була і є. Так само маємо Її називати і ми. Адже ми через Св. Тайну Хрещення з’єднані з Ісусом, Він є в нас. Через Св. Хрещення ми стали дітьми Марії, через те, що ми з’єднані з Ісусом.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

„…до себе (до свого власного)”

Наші переклади цього стишка з грецького оригіналу є: «Узяв Її до себе», тоді як латинська мова перекладає правильно: «In sua», що дослівно означає: «Прийняв Її в себе». У грецькій мові написано: Eis ta idia (ejs ta idia = ejs – в, ta idia – власний).

Якщо порівняємо інші місця зі Св. Письма, то в Євангелії від Івана цей термін використаний три рази (ejs ta idia):

1. «Ото настає година… що ви розпорошитесь кожен у власне своє» (Ів.16,32).
2. «Прийшов до свого (власного), – а свої (власні) Його не прийняли» (Ів. 1,11).
3. «І від тієї години учень узяв Її до себе (до свого власного)» (Ів. 19,27).

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…прийняв…»

Учень Ісуса має вчинити те, що вчинив Іван під хрестом, нічого більше і нічого менше. Від цієї години він прийняв Ісусову Матір. Прийняти, тобто не дискутувати! Прийняти вірою. Це є таїнство, а таїнство не приймається розумом, але вірою. Не обов’язково розуміти таїнство, але потрібно перед ним схилитися і не згіршитися. Скільки людей та різних сект не хотіли прийняти те основне таїнство, що Ісус є правдивий Бог і правдивий Чоловік. Свої аргументи вони намагалися довести логічно і біблійно. А скільки славних теологів втратили віру, коли почали мудрувати, а перестали молитися і жити! Це таїнство Христового Божества треба прийняти. Що стосується інших таїнств у Св.Письмі, вони не є такими головними, але є тут для того, щоб ми з них жили, а не тільки про них дискутували. Коли людина схилиться перед таїнством, яке зовсім не розуміє, то воно з часом стане для неї зрозумілим і Святий Дух буде поступово відкривати глибину того, що людина прийняла вірою. Таїнство нової Матері не є необхідним для спасіння, але необхідне для повного і переможного життя.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«…той учень Її…»

Кого прийняв? Марію, Матір Ісуса. А що Вона? Не мала ніяких зауваг. Який учень? Той, який стояв під хрестом і якого Ісус любив.

Хто такий учень? Які біблійні параметри для учня? Маємо і ми бути учнями? А ти є учнем або хочеш ним стати? Ісус сказав: «Ідіть до цілого світу і зробіть учнями всі народи!» (Мт. 28,19). Не вистачить зробити віруючих, цього замало, потрібно – учнів! Іван Хреститель мав своїх учнів, фарисеї мали своїх учнів. Учень – це не студент чи школяр. Між викладачем і студентом не мусить бути якогось глибшого відношення. Студент вчиться від свого викладача, але його особисте життя його не дуже цікавить.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері: „Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

Вмираючий Ісус дає Своїй Церкві, яку тут залишає, свою Матір. Це є єдине і конкретне слово для Церкви. Церкву репрезентувало 12 учнів. На жаль, під хрестом стояв тільки один учень – той, про якого написано, що Ісус його любив. В цю годину Іван представляє збір дванадцяти і одночасно цілу Христову Церкву. „Коли Ісус побачив учня, який тут стояв, якого любив, сказав до матері: «Жінко, ось твій син!»” Смішно стверджувати, що помираючий Ісус мав головну турботу, як матеріально забезпечити свою покинену Матір. Адже коли до Нього прийшли і сказали: „Твоя родина (мати і брати твої) тебе чекає, – Він їм сказав: „Хто є моя родина і моя мати? Той, хто чинить волю Мого Небесного Отця, є мій брат, моя сестра і мати” (Мт. 12,46-50). Його завданням було прославлення Отця і спасіння безсмертних душ, а все інше було вже другорядним.

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут,

якого любив, то каже до Матері:

„Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня:

„Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень

узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

„…ось твій син!”

Цими словами Ісус дає своїй Матері апостола Івана, а в ньому – цілу Церкву, всіх, яких викупив. Ісус є Глава, а ми – Його члени. Мати не народжує тільки голову, але й ціле тіло: голову і члени. Якщо маємо з Ісусом творити єдність, то мусимо мати не тільки того ж самого Духа, але і ту саму Матір.

Ісус звертається не тільки до Матері, але звертається і до учня. Він висловлює не тільки свою волю, але і волю свого Небесного Отця, і виголошує її тепер, у цій годині: „…ось твій син!” Це твоє потомство!

«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до Матері:„Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня: „Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).

«Жінко»

Ісус побачив свою Матір. Хіба ж Він Її, а також свого учня, перед тим не бачив? Фізично так, але поки що не наповнився час, коли подивиться на обидвох і сповістить їм Божу волю, яка була від вічності, а тепер має здійснитися – у свій час.

Навіть невіруюча людина, коли раптово прийде тяжка ситуація, підсвідомо, як мала дитина, закличе: „Мамо!” До Марії маємо звертатися як до своєї матері. Ісус дав нам Марію за Матір. Єва є матір’ю усього людського роду. Марія стала нашою духовною Матір’ю. Завдання матері – не тільки народжувати дітей або приймати їх, але її завдання також годувати і виховувати їх. Марія супроводжувала Ісуса на Його хресній дорозі. Ніхто з людей Його не знав так близько і не творив з Ним такої глибокої єдності, як Його Матір. І свою Матір Ісус дав нам, своїм дітям. Маємо спільну Матір: ти, я та Ісус.

Звертатися до Неї в життєвих ситуаціях – це не так, як до Бога, а як звернення до когось старшого і досвідченішого за нас – як до матері. У духовному житті ми – недосвідчені діти. Ми маємо до Неї звертатися передовсім тоді, коли нас завалять клопоти і слабкості настільки, що ми вже не здатні звернутися прямо до Ісуса. А особливо тоді, коли нас атакують різні спокуси і ми ніби п’яні: кажемо гріху „Ні!”, а цілою своєю істотою погоджуємося з гріхом, і в нашій душі є якесь сум’яття.

У Святому Хрещенні ми були занурені до Христової смерті, а також отримали нове життя, життя Христа воскреслого. Ця реальність виражена у Св. Письмі в посланні до Колосян: «З Христом у хрищенні ви були поховані і разом з Ним також воскресли, вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих» (Кол. 2,12).

Через віру ми повинні відкритися реальності Христової смерті, яка перемагає гріх і диявола. У мить свої смерті Ісус віддає свого Духа в обійми Отця. В цей момент проявляється найбільша Божа сила, яка перемагає. Христова смерть – це цілковите віддання себе Отцеві.

Лк. 24,1-6 і Мт. 28,2-6

Що відбувалося недільного ранку? Камінь від гробу відвалений. Воїни – а це були римляни, які не мали права покидати сторожу, – втекли, хоча їм за це загрожувала велика кара. Це не були якісь хлопці, яким довірили стерегти гріб. Це були воїни, які мусіли безумовно дотримуватися дисципліни. Сторожа втекла. Яким жахом, мабуть, вони були охоплені! Жінки, які прийшли до гробу, також були сповнені страхом. Але ангел сказав їм: «Чому шукаєте живого між померлими? Нема Його тут, Він воскрес!» (Лк. 24, 5-6).

Другою, кому після Пресвятої Богородиці з’явився воскреслий Ісус, була Марія Магдалина, яка також стояла під хрестом разом з Ісусовою Матір’ю. Біля неї стояв і учень Іван, а неподалік – інші жінки. Христос їм потім також з’явився, але спочатку з’явився Магдалині. Вона була свідком і того моменту, коли ангел вранці відвалив камінь і повідомив, що Ісуса в гробі нема, бо Він воскрес. Вона також звістила це апостолам, а потім сама повернулася до гробу, де вдруге зустрілася з ангелами, які її запитали: «Чому плачеш?» Вона відповіла їм: «Взяли мого Господа, і не знаю, де Його поклали». Коли це сказала, повернулася і побачила Ісуса, що стояв там, але не знала, що це Він. Ісус сказав їй: «Чому плачеш, кого шукаєш?» Вона думала, що це садівник, і сказала: «Пане, якщо ти Його взяв, то скажи, де ти Його поклав, і я заберу Його». Ні вона, ні учні, які йшли в Емаус, не впізнали Його, доки Ісус сам не відкрив їм очі. Марії Магдалині Ісус відкрив очі, коли звернувся до неї по імені: «Маріє!» Тоді вона вигукнула по-єврейськи: «Раввуні!», що означає «Учителю!»