Ми є діти Пресвятої Богородиці
«Як побачив Ісус Матір та учня, що стояв тут,
якого любив, то каже до Матері:
„Жінко, ось твій син!” Потім каже до учня:
„Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень
узяв Її до себе» (Ів. 19,26-27).
„…ось твій син!”
Цими словами Ісус дає своїй Матері апостола Івана, а в ньому – цілу Церкву, всіх, яких викупив. Ісус є Глава, а ми – Його члени. Мати не народжує тільки голову, але й ціле тіло: голову і члени. Якщо маємо з Ісусом творити єдність, то мусимо мати не тільки того ж самого Духа, але і ту саму Матір.
Ісус звертається не тільки до Матері, але звертається і до учня. Він висловлює не тільки свою волю, але і волю свого Небесного Отця, і виголошує її тепер, у цій годині: „…ось твій син!” Це твоє потомство!
Коли 33 роки тому Марія молилася, від Бога був посланий ангел Гавриїл і сказав Їй: „Ось зачнеш і породиш сина і даси йому ім’я Ісус!” (Лк. 1,31). Марія повірила і відповіла: „Ось я раба Господня, нехай зо мною станеться по твоєму слову” (Лк. 1,38). „І Слово стало тілом” (Ів. 1,14). Бог воплотився! Як це сталося? Так, що Марія повірила. Цю вістку, що має стати Матір’ю Ісуса, Їй звістив ангел. А тепер, на Голготі, Її вмираючий Син Їй звіщає, що Вона має стати Матір’ю багатьох братів, що має бути Матір’ю тих, які увірують в Ісуса. Має родити і зродити другороджених синів і доньок. Іван є перший з них. Іван їх представляє. „Жінко, ось твій син, твоє потомство!” Марія не має жодних зауваг, не ставить ані запитань. Вона мовчить, погоджується, вірить. І тепер каже своє „Нехай станеться”, так як це сказала при Воплоченні Первородженого. „Написано бо: «Звеселися, неплідна, що не родиш!… Бо у покинутої більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка»” (Гал. 4,27).
Як Марія зачала і породила свого Первородженого? Вірою! А як зачала і зроджує тих інших, які є з Її потомства (пор. Од. 12,17)? Вони вже фізично народжені, але через віру стають Божими дітьми. Ісус дає їм свою Матір. У тих, „які вірою прийняли Ісуса” (Ів. 1,12), вже є Боже життя, але слабеньке, виставлене багатьом випробуванням і атакам. Одночасно в них далі є вгнізджена стара людина зі своєю підступністю і замаскованістю. Стара людина в нас мусить маліти, а Ісус – рости (Ів. 3,30). Ці новонароджені мають добру волю, стараються, але часто бувають самі собою неприємно здивовані, бо ще не пройшли очищенням своїх почуттів і свого духа. Завдання – щоб ми були перетвореними у Христа. Марія отримує це завдання. Через Неї маємо бути перетворені у Христа. Через Неї і через Святого Духа. До Неї в повній мірі відносяться слова Св. Письма: „О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки не будете перетворені у Христа” (Гал. 4,19). „Ось твій син, твоє потомство!” „І розлютився дракон на жінку і пішов воювати проти решток її нащадків, що зберігають заповіді Бога і мають свідчення Ісуса Христа” (Од. 12,17).
„Жінко, ось твій син!” Це останнє прохання, останнє бажання! Марія приймає цього учня як свого справжнього сина. А це є те велике таїнство, що Ісус про кожне духовне немовля говорить своїй Матері: „Ось твій син!” А Марія кожного приймає. Кожен, хто народився з води і Святого Духа, отримує свою нову Матір. Потім прийде година, коли Ісус звернеться і до Божої дитини, і відкриє їй це таїнство – представить їй свою Матір і скаже: „Ось твоя Мати!” І що далі? Дитина або прийме, як той учень, або згіршиться і відкине, і почне мудрувати, замість того, щоб прийняти вірою та виконати Ісусове прохання і останню волю.
Христос два дні був у гробі і воскрес на третій день. Два тисячоліття Тіло Христове – Церква – є в безсильності, третє тисячоліття – буде в силі!
„Але і ми самі, маючи зачаток духа, ми самі в собі зітхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла” (Рм. 8,23). Тобто щось одне – увірувати в Ісуса і бути очищеним від гріхів, а щось інше – визволення з рабства гріха: відкуплення тіла. Ісус каже: „Кожен, хто гріх чинить, той раб гріха!… Коли Син вас визволить, то ви справді будете вільні” (Ів. 8,34.36). Поки що ми ще мучимося в рабстві гріха, хоч ми прийняли Ісуса. Можемо волати і просити, але грішимо далі. Тут діє закон гріха. Цей перехідний стан важливий, щоб ми почали не тільки взивати, але і прагнути!
Чому ми зітхаємо і чого очікуємо? Синівства: „Ось син твій”, – каже вмираючий Ісус своїй Матері.
Що для нас означає чекати і зітхати, хоч маємо завдаток Духа? Цим синівством є, як нам пояснює Боже слово, відкуплення тіла! А що є тим тілом? З одного боку – це кожен з нас, а з другого – Церква. „А це правдиве Тіло Христове” (Кол. 2,17). Церква 2 000 років є безсильною, хоч вже має завдаток Духа. Під час другого приходу Ісуса на цю землю сповниться очікування синівства, тобто очікування відкуплення тіла. Ось син твій!
Кого побачив Ісус? Матір та учня. Він не міг би їх побачити, якби вони не стояли під хрестом. Коли побачив Матір і учня, який тут стояв, то щось вчинив. Фізично не міг нічого робити, бо руки і ноги мав прибиті до хреста. Зі свого безсильного тіла Він міг тільки очима і устами докінчувати своє діло. Отже, Ісус побачив Матір та учня. Це є реальність, на основі якої може далі продовжувати своє діло.
Ця частина починається „як побачив Ісус” (очима – фізичний погляд). Тоді настає передання Ісусової останньої волі, а потім Він чекає на учня. Учень має прийняти рішення ще в цю ж годину. Так сталося. Учень прийняв Ісусову Матір до свого власного або за власну (ejs ta idia), і лише тепер ця частина закінчується і слідує останнє речення: „А то по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося…” (meta túto – потім, по тому, eidos – знаючи = духовний погляд).
Ісус сказав: „Жінко, ось твій син” і мав би очікувати дві відповіді. З одного боку – відповідь своєї Матері, чи справді приймає Івана за сина, а з другого – згоду Івана, чи хоче стати сином Марії. Марія мовчить, учень мовчить, і Ісус уточнить і докінчить свою волю, щоб не виникли сумніви і неясності. У першому реченні Ісус говорив до Марії, а розмова стосувалася й Івана. У другому реченні буде говорити до Івана, а зміст розмови торкатиметься і Марії. Відповідь обох є однакова: мовчання без коментаря. Обоє повністю приймають зміст послання.
Чому після слів: «той учень її прийняв…» не написано ще: «і Марія також прийняла учня»?
У повсякденному житті члени сім’ї часто вирішують за свого рідного (власного). Чоловік вирішить за свою дружину, батьки – за своїх дітей, глава держави – за свій народ. Вони вирішать за своїх, але не за чужих. Від чужих чекають вільної згоди.
Іван був учнем, але ще не був сином. Мусів бути даним за сина. Чому Ісус не передає свого учня Івана за сина своєму Отцю, але своїй Матері? Тому що це вже не було потрібно, кожен, хто прийме Ісуса, може називати Бога Отцем. Однак Ісус дає учневі свою Матір! Яке було останнє Ісусове слово на хресті? „Отче, в твої руки віддаю свого духа.” Свого духа віддає Отцю, а свого учня (а тим самим і своє Містичне Тіло – Церкву) – своїй Матері. Вона отримує велике завдання, щоб через Святого Духа приготувати Христове Тіло до того моменту, коли і воно буде охоче з Христом, Який є його Головою, померти, чи, точніше, прийняти вже Христову смерть у всій її силі, тобто розвинути те, що при Св. Хрещенні вже було дано (разом з Ним ми померли). Тоді можна прийняти і прожити й Христове воскресіння.
Учень, який стояв під хрестом, стає сином Марії, а тим самим і братом Ісуса. Цікавий процес! На незвичному місці і в незвичний час. Місцем є місце для засуджених на смерть, а часом є година, коли Ісус помирає: „Жінко, даю тобі цього учня. Від цієї хвилі це – твій син, твоє потомство!” …Ісус не сказав тільки: „Ось твій син”, але: „Жінко, ось твій син!” Якраз цим словом „жінко”, сказаним у цій надзвичайній ситуації, відкривається зв’язок з іншим місцем з Біблії, в якому йдеться про перший гріх жінки в раю. Там Богом було сказано: „Ворожнечу покладу між тобою (сатаною) і жінкою! І між твоїм потомством та її потомством!” (Бут. 3,15). Через жінку (Єву) прийшла інфекція в людство, а через іншу жінку (Марію) приходить спасіння. Жінко, ось твій син, ось твоє потомство! „І пішов дракон воювати проти решток її нащадків” (Од. 12,17).
Ісус говорив з хреста, а Марія з Іваном чули Його і діяли. Чому? Тому що стояли під хрестом, а не посеред натовпу, який був опанований іншим духом, так що не чув голосу Ісуса, а якщо б його і чув, то не розумів би його і не прийняв би його. Для учнів під хрестом Ісус має важливе доручення. І для нас. Однак, якщо не стоїмо під хрестом, то не чуємо. Може ми знаходимося у юрбі анонімних віруючих, хоч і бачимо хрест, але та юрба є занадто повна світу, так що заглушує голос Ісуса. І багатьох християн стосується: „Поводяться як вороги Христового хреста. Їхній бог – черево…” (Флп. 3,18-19).
Жінко… Як на це звернення реагувала Марія? Не біймося, Вона це дуже добре розуміла. Марія добре знала Святе Письмо. Кожної суботи ходила в синагогу і 30 років жила з Ісусом. Вона говорила з Ним про правди Божого слова. Вона багато роздумувала про ту жінку, через яку прийшов гріх.
При Воплоченні Марія вірою прийняла Святого Духа і стала Матір’ю Ісуса. Ісус став Її Сином. На Голготі учень Іван прийняв не Святого Духа, але Жінку, повну Святого Духа, і Вона стала його Матір’ю. Іван став Її сином.
Молитва:
1) Усвідомлюю погляд Ісуса: дивиться на мене. Його погляд пронизує мене як рентген. Хвилю в тому залишаюся. Повторюю: „Коли Ісус побачив…” Тепер мене бачить, я стою під хрестом.
2) „Ісус сказав до своєї Матері…” Усвідомлюю голос Ісуса і Його слово, яке стосується мене.
3) Повільно повторяю: жінко, жінко… і усвідомлюю взаємозв’язок з Бут. 3,15, а тоді повторюю і усвідомлюю зміст та Ісусового Духа за цими словами: „Жінко, ось твій син!…” Вірою це вповні переживаю.
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
Завантажити: Ми є діти Пресвятої Богородиці
