+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Ісус дає нам обіцянку з умовою: «Коли ж ви в Мені перебуватимете і Мої слова у вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Але ми повинні просити не про якісь марності, дурниці, зайві матеріальні речі ‒ Божа людина ні про що таке не буде просити. Ми просимо за спасіння душ, за реалізацію пізнаної правди, за перемогу над силою зла, за порятунок навіть цілих народів. Так, ми повинні просити за душі, а передусім за свою. Ця місія сьогодні чекає кожного щирого християнина, насамперед монахів і монахинь. Люди, які посвятили себе Господу Ісусу Христу, мусять мати досвід боротьби проти зла в собі, проти самообману в собі. Тому потрібно, щоб насамперед Богупосвячені особи знали (але й усі християни, безперечно, повинні знати), як осягнути спасіння своєї душі та душ своїх ближніх. Цей шлях пізнання і досвіду з Божою силою, з Божою всемогутністю, пов’язаний з Христовим хрестом, який є центром усього християнства. «Ми проповідуємо Христа розп’ятого», ‒ взиває апостол Павло. Це Божа сила і Божа мудрість, а не людська сила і мудрість. Як ми повинні проповідувати Христа розп’ятого? Ми повинні дати Йому простір, щоб Він міг розіп’ясти в нас наше его, «стару людину». Божа сила, Божа благодать і Божа мудрість, які ведуть до спасіння, дочасного і вічного, діють через правдиво місіонерські душі, через душі, які проводять справжню євангелізацію, через душі, які самі перебувають на хресті з Христом.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Покора

Я хотів би трохи підбадьорити вас і знову вказати на головну чесноту – покору, яка повинна проникати все і всі чесноти. Будь-яка чеснота без справжньої покори є даремною. Чому? Бо покора – це правда. Вона нічого не привласнює, бачить все у світлі. А протилежністю до покори є гордість. Гордість веде до непослуху. Через гордість ангели стали демонами. Гордість була на початку першого гріха Єви. Треба відкинути Єву і прийняв нову жінку, Марію. Марія є вашою Матір’ю. Вона своїм послухом і вірою перемогла змія, диявола. Вона покірна: «Зглянувся Бог на покору раби своєї» (Лк. 1,48).

В конфліктній ситуації головне – стати до світла і звинувачувати самого себе. Коли спробуємо так упокорятися – диявол втече і немає вже місця для себежалю, гіркості та гніву на ближнього! Це діє на 100%!

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Ми повинні робити вчинки для вічності, робити їх разом з Ісусом. Бути з Ним – це має вартість для вічності, інакше все даремно. Людина хоче бачити ефект, результат, хоче похвали. А часто немає жодної похвали, тільки биття, переслідування, ніякого ефекту – здається, що це лише витрачена енергія, втрачений час. Можеш сказати: «Добре, це так, але я, Господи, діяв у вірі». І тоді це має вартість  для вічності, а плоди побачимо згодом. Найбільша криза християн сьогодні полягає в тому, що коли вони не навчені як правильно спрацьовувати ту чи іншу ситуацію, то потім втікають з поля бою, все покидають і відпадають, бо не навчилися таїнства хреста: дякувати Богові і робити кроки віри. Ніхто їх цього не навчив. Священики говорили їм тільки фрази про любов.

«Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу ради Мене та Євангелії, той її спасе!» Це суть – втратити свою душу за Христа і Євангеліє. А в цьому є для нас прикладом Пресвята Богородиця в момент Благовіщення, коли Вона сказала: «Ось я раба Господня, нехай мені буде по слову твоєму».

Коли Діва Марія сказала: «Я раба Господня!», зійшов Святий Дух. Як це неможливе стане можливим? Святий Дух це зробить. Через Пресвяту Богородицю і Святого Духа Ісус хоче жити в нас. Як? Хоче, щоб ми віддали Йому свою волю аж до останньої речі, щоб віддали Йому все, щоб любили Бога всім серцем, всією душею і всією силою. Передумовою того, щоб Бог міг в нас жити, щоб Ісус міг в нас втілитись, є Маріїн  послух: «Я раба Господня!». Отож, все віддати Богові, як Пресвята Богородиця. Віддати Йому свою волю: «Навіть якщо цього не розумію, але хочу служити Тобі, Господи!»

Тоді Святий Дух дасть нам світло і силу, щоб Ісус міг в нас жити, щоб ми могли постійно входити до Христової смерті. В нас є гріх, отрута первородного гріха, який діє в нас через брехню. Тому потребуємо світло Святого Духа, бо Святий Дух є Духом правди, в той час як диявол є духом брехні. Святий Дух дає нам силу, щоб ми могли чинити Божу волю.

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші.

Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані.»

«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані»

Про кого говорить пророк Ісая? Він говорить про страждання очікуваного Месії, яким є Ісус Христос. Пророк Ісая здійснював пророче служіння у 740-700 роках до приходу Христа. Дух Божий відкрив йому таїнство Христових страждань за наші гріхи. У 3 вірші написано: «Зневажений, останній між людьми, чоловік болів…». У день Христової смерті апостоли зі страху залишили Його, а один із них, Юда, навіть зрадив Його. Того ж ранку апостол Петро тричі відрікся Христа. Ісус терпів великий біль особливо при кривавому бичуванні, при вінчанні терням і на хресній дорозі. Але найбільше страждання Він переживав тоді, коли у приниженні та покинутості висів на хресті.

Далі пророк Ісая пише: «Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив». І у 5 вірші, який будемо повторювати протягом двох тижнів, написано: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані». Так, за наші гріхи Ісусові руки і ноги були пробиті цвяхами, а вкінці і Його серце було проколене списом. Це було за наші гріхи і беззаконня. На завершення сказано, що Його ранами ми вилікувані. І не тільки ранами, завданими при розп’ятті, але й ранами від жорстокого бичування та ганебного і болючого вінчання терням.

Іноді час Великого Посту для нас стає подібним до того, який Ісус пережив у пустелі. Він молився, постив, але також був спокушуваний дияволом. І ми в певних випробуваннях усвідомлюємо напади Божого ворога. Ворог діє через брехню. Намагається викликати відразу до наших найближчих, а на кінець до самого Ісуса і Небесного Отця. Він нападає різними богохульними думками і намагається на Бога кинути відповідальність за зло, яке сам спричинив і джерелом якого є. Бог дав людині свобідну волю і поважає її. Зло, яке робив і робить Божий ворог, і зло, яке ми спричиняємо самі собі (коли дозволимо обманути себе своїми неочищеними почуттями, розумом, пожадливістю і гордістю), Бог перетворює в добро, якщо ми перед Ним схилимось і намагаємось ходити перед Ним у правді, покорі, дисциплінованості та любові, і несемо тягарі один одного, чинячи милосердя тим, які  свідомо чи несвідомо скривдили нас. Бог є ЛЮБОВ. Він віддав за нас Свого Сина (Ів. 3,16), і в Ньому маємо життя вічне. «Кого Бог любить, того карає» (Євр. 12,6) і з хрестом відвідує.

«Стара людина», наша гріхом порушена природа, любить брехню. І тому справді діє психологічний закон «повторювана брехня стає правдою». Але це несправедливий закон. Звісно ж, хто з правди, той чує Боже слово, а хто не любить правди, той дозволяє водити себе за ніс і вести не тільки до дочасної смерті, але й до вічної загибелі.

Приклад із життя: Людина обманена брехнею. Але коли хтось зверне їй увагу: «Будь обережним!», то всі аргументи відкине і знову повірить брехні – вдруге, вп’яте, вдесяте… Однак коли хтось приведе людину на дорогу правди, то вона дуже легко знову зійде з неї! Я заохочував багатьох людей: «Прошу, ти маєш цю можливість, зроби цей крок. Нічим не ризикуєш. Якщо це зробиш, це принесе добро тобі та іншим».

«Хто ходить просто, Господа боїться;

хто ж Ним погорджує, того дороги криві.»

«Хто ходить просто, Господа боїться; хто ж Ним погорджує, того дороги криві.»

Чому ми повинні боятися Господа? Адже у Книзі Псалмів часто повторюється: «Добрий Господь». Наприклад, у Псалмі 136 сказано: «Хваліте Господа, бо Він добрий, бо милість Його вічна… Він мудрістю створив небо, бо милість Його вічна. Червоне море розділив надвоє, провів Ізраїля посеред нього, кинув фараона та його військо в Червоне море, бо милість Його вічна».

Чому ми повинні боятися Бога, якщо Він добрий і милосердний? Тому що проблема в нас. В нашому нутрі є родовище зла, яке перейшло на нашу людську природу через перший гріх нашого прабатька Адама. Це зло здатне майстерно обманювати нас. Його мета – довести нас до рабства гріха, щоб врешті ми втратили свою душу, покинувши Бога і з’єднавшись зі злом в нас. Тому добрий Отець з любові до нас дав Свого Єдинородного Сина, який став Чоловіком і відкупив нас на ганебному хресті саме від цього зла в нас, яке ми любимо. Ми називаємо його також своїм его і ображаємося, якщо хтось докорить нам за зло, яке ми робимо.

Позитивний бік усієї ковід-афери полягає в тому, що вона нас зупинила. Вона змушує нас поставити собі екзистенційне питання – який сенс нашого життя? Мусимо задуматися над тим, що кожного з нас обов’язково чекає смерть, Божий суд і вічність. Треба встановити правильну ієрархію цінностей і відносин – це, передусім, відношення до Бога, до  ближнього, до себе  і до речей. Ісус каже: «Яка користь людині, якщо весь світ  здобуде, а свою душу занапастить?!» Наше земне життя є формою випробування, під час якого з’єднаємося або з правдою, або з брехнею. Правда забезпечить щастя на землі і після смерті. Брехня веде до вічної смерті.

Правда автоматично не падає нам на коліна. За правду треба боротися, бо без бою немає перемоги. А брехня сама чіпляється до людей, як якийсь інфекційний вірус.

«Звірся на Господа всім твоїм серцем, не покладайсь на власний розум.

У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє»