У різних пробах ми повинні знову казати Господу своє «Так». Це  дійсно програма нового серця, яким є Діва Марія. Її «fiat» (хай станеться мені по слову Твоєму) і Її «magnificat» (за все дякує) – це програма справжнього наслідування!

Бог шукає абсолютну чистоту, цілковиту відданість Йому. Він дав нам Свою Матір. Ми постійно маємо звертати на Неї свій погляд, постійно намагатися бути Її дітьми, які мають основні риси Її характеру: покору і послух Богу.

Тут, в часі, ми боремося за щасливу вічність. Хочемо за будь-яку ціну спасти свою душу і якнайбільше душ, за які Ісус віддав Своє життя. Небо дійсно є нашим справжнім домом. Тут, на землі, мусимо боротися з гріхом, з духом брехні і самі з собою. «Стара людина» любить брехню і диявола, хоче йому служити. Тому мусимо зрікатися самі себе, тієї духовної системи, духовної інфекції, яка є в нас, і рішуче обрати Христа. Але ми знову автоматично падаємо до цієї старої системи. Це наче котити камінь під гору. Гріх – це коли камінь почне котитися вниз – летить автоматично. А котити вгору – це праця, зусилля, боротьба. Ми повинні виступити проти світу, диявола і його системи, а також проти себе, тобто гріха, який є в нас.

«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників

та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне.»

«Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство небесне»

Щоб щиро говорити про любов, необхідно спершу покласти основу, якою є праведність, тобто справедливість. Адже сьогодні часто говорять про любов, вживаючи це слово у різних формах, але під цим терміном багато хто уявляє собі все, крім справжньої любові. Справедливість щодо Бога означає давати Йому те, що Йому належить – перше місце в нашому житті, справжню пошану, підпорядкування Йому та дотримування Його законів і заповідей. А також ми зобов’язані дотримуватися справедливості щодо наших ближніх. На жаль, багато християн, і навіть богопосвячених осіб, не мають правильного розуміння справедливості щодо ближніх.

«Бо Божа благодать з’явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми, зрікшись безбожності та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ, що був би його власний, ревний до добрих діл» (Тит 2,11-14).

«Бо Божа благодать з’явилася спасенна всім людям» Де? В Ісусі Христі! «І навчає нас, щоб ми, зрікшись безбожності та грішних бажань цього світу», не служили духу світа і злу. Так, пожадання панують у світі, але отрута первородного гріха є також в мені, і коли обоє об’єднаються, зроблять мене рабом. Тому я повинен опертися і радикально їх відректися: «Це темрява і брехня, я відрікаюся цього!» Якщо не опруся, вони поневолять мене. Зректися безбожності та світських пожадань – це перша річ, а це вже є покаянням. А що робити далі? «Жити тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа». Отож ми повинні очікувати Ісуса.

Ісус каже: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5,8). Скільки нечистоти є в нашому серці! Досить, коли людина подивиться якийсь журнал, телевізор, почує якусь музику, пройде центром міста… Скільки там є нечистоти! Наше серце – наче магніт, який тягне весь цей бруд на себе. Що робити? Ісус дає чітку норму в питанні чистоти: «Відітни і відкинь від себе! Вирви і відкинь від себе!» – це прагнення, бажання, думку, почуття… Боротьба за чистоту серця – це фактично безкровне мучеництво. Без внутрішніх жертв і без вогню чистої любові до Бога та безсмертних душ цю боротьбу вести неможливо, бо в нашому старому серці є отрута первородного гріха. Так само і убогість духа, про яку Ісус говорить в першому блаженстві, вимагає чистої любові до Бога.

Якщо вирішуємо проблеми тільки своїм розумом і відчуттями, вони дають нам певний досвід, але цього не досить. Найважливіша річ у нашому житті – щоб ми ходили в правді, тобто були покірними. Диявол є дуже інтелігентний дух. Навіть найменший дух брехні є  розумнішим від Ейнштейна чи будь-кого іншого. Якщо хочемо логікою боротися проти духа брехні, то він нас обмане. Кожного потягне за те, до чого має схильність – в жінок це відчуття, а в чоловіків – логіка. Але якщо ми дійсно хочемо бути веденими  Святим Духом, щоб Він через нас діяв, то треба зупинитися: «Господи, я це бачу, відчуваю і розумію так, але тепер стаю до Твого  світла». Ісус каже: «Я світло світу». Отож, коли станемо до Божого світла,  Ісус відкриє нам очі, як відкрив Марії Магдалині після свого воскресіння. Вона не впізнала Його, думала, що це садівник. Аж коли Ісус звернувся до неї по імені, їй відкрилися очі і вона вигукнула: «Раввуні!». Того ж дня учні йшли до Емаусу і до них приєднався Ісус, як подорожній. Вони говорили про актуальні речі, які відбулися. Ісус пов’язував їх зі Святим Письмом, відкриваючи їм його. Але вони Ісуса не впізнали.

Небо перевершує всі наші очікування. Уявімо собі найбільше щастя, найбільшу красу – і все ж небо набагато прекрасніше. Про небо сказано: ні око не бачило, ні вухо не чуло, ані на серце людині не приходило, що Бог приготував для тих, які люблять Його. Отож, яким буде це небо, якщо воно перевершує всі наші уяви?!

Уявімо собі все, що у світі є найпрекрасніше – найдорогоцінніші камені, найгарніші твори людського мистецтва і найпрекрасніші пейзажі природи – і все це ніщо в порівнянні з красою неба.

Можемо собі уявити, яка гарна наша земля і природа, яку Бог створив. Якби ми були, наприклад, в Альпах, і спостерігали за сходом чи заходом сонця, чи бачили красу льодовиків, то захоплювалися б Божим творінням.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Небо є близько, бо я скоро помру. Ще кілька років, і я стану перед брамою неба. І навіть якби мені довелося жити ще 100 років, і вони скоро минуть. Як сильно мене повинна мотивувати думка про небо, яка спонукала стількох юнаків і дівчат погордити радощами і минущими благами світу, щоб таким чином здобути вічне небо!

Св. Бернард мав 7 братів. Всі вони вирішили залишити все, піти в монастир і цілковито служити Богу. Вони мали велике багатство і роздумували, що з ним робити. Сказали: «Віддамо все наймолодшому брату!». Прийшли до нього і сказали: «Брате, ми вирішили віддати тобі всю спадщину, яку маємо». Він поглянув на них і сказав: «Які ви хитрі! Ви хочете вічне небо, а мені даєте земне царство? Я також хочу Царства Небесного! Для чого мені це майно?». На кінець і їхній батько після смерті своєї дружини пішов в монастир. Вони дійсно були ревними слугами Христа і пережили духовну обнову.

1) Роздуми над Божим Словом:

Ув’язнення: Апостол-зрадник привів до Гетсиманії воїнів і вартових храму з факелами. Підійшов до Ісуса і зрадливо Його поцілував. Тоді воїни схопили Ісуса.

Перед Анною: Привели Його до первосвященика Анни. Він Його про багато що питав. Один із сторожі ударив Ісуса в обличчя.

Тайна вечеря

1) Роздуми над Божим Словом:

В четвер ввечері Ісус разом з апостолами є в світлиці. Пасха пов’язана з обрядом принесення в жертву агнця і з пасхальною вечерею. Ці свята пригадують вихід Ізраїля з рабства єгипетського фараона. Ісус прийшов, щоб визволити людство з рабства гріха і диявола.

Спочатку Ісус вмив апостолам ноги. Цим дав їм приклад покори і любові. Потім перестерігає апостолів перед духом зради, за якою є диявол.

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?”

І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”,

та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!”

І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!»

«І втретє йому каже: „Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?” І засмутився Петро, що аж утретє його питає: „Чи любиш Мене”, та й каже Йому: „Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!” І каже йому Ісус: „Паси Мої вівці!”»

Першому зі всіх апостолів Ісус з’явився Петрові. У неділю вранці Петро подолав страх, який тримав апостолів, і прийшов до Христового відкритого гробу.

Біля Генезаретського озера, де Ісус з’явився семи апостолам, Він тричі поставив Петрові запитання, яке стосувалося відношення Петра до Ісуса. Апостол Петро тричі привселюдно відрікся від Христа, і навіть з присягою. І хоча він відразу жалів за своє відречення і гірко плакав, все ж втратив своє доручення – уряд, який Ісус довірив йому як голові апостолів, кажучи: «Ти ‒ Петро, скеля, і на цій скелі Я збудую Свою Церкву» (Мт. 16,18). Після свого відречення Петро перестав бути скелею, його віра і любов до Спасителя не витримали випробування. Петро каявся за свій гріх, та лише особисто. І хоча Ісус пробачив йому, публічна провина та згіршення не були публічно надолужені. Як він міг залишатися головою апостолів, якщо привселюдно і з присягою відрікся Христа? Тому Ісус вимагав публічного покаяння та публічного визнання особистого відношення любові – не людської, а Божої – агапе. Про це Він двічі запитав Петра.