Ісус дає конкретні вказівки до молитви. Найперше Він радить: «увійди», тобто не каже «залишись назовні». На питання «куди увійти», каже: «у свою комірчину». Є дві комірчини: фізична і духовна. Духовною комірчиною є наше нутро. Ми закриваємо за собою двері наших чуттів, які ще залишаються в щоденних пережиттях, і тоді можемо сконцентруватися – по суті, зосередитися на усвідомлення Божої присутності. Бог є тут, я відкриваю Йому, а водночас в моїй внутріш-ній комірчині – в тайні, як каже Ісус, – Отець вислуховує. Тому треба молитися саме тут, щоб нав’язати контакт з Богом. Першим кроком молитви є акт покаяння – признати перед Богом свої помилки і гріхи, свавілля, пусті слова, злі думки і т.д.

Крім особистої молитви, є і спільна молитва, але Ісус тут про неї не говорить. Ти повинен увійти до своєї, а не чужої комірчини. І в своєму помешканні треба мати місце, де можна молитися!

Божественний Спаситель здобув нам небо власною Кров’ю. Він не потребував викупити його для Себе, але Він пожертвував своїм життям і Кров’ю за нас, щоб відкрити нам вічне щастя в небі. Всі свої права Він передав нам, своїм найменшим братам. Задля заслуг Ісуса Христа, Його страждань і смерті, я можу сказати: небо належить мені. Такою логікою св. Бернард переміг диявола: Коли святий на смертному одрі втішався небом, до нього наблизився злий дух і сказав: «Як можеш сподіватися, що Бог прийме тебе в небі, коли знаєш, якими бідними були твої вчинки». Але святий відповів: «Я давно знав, що не можу уповати на свої убогі вчинки, але мій Спаситель здобув мені небо своїми стражданнями і Кров’ю, Він припише мені Свої заслуги. Тому сподіваюся потрапити в рай». І диявол відійшов осоромлений.

Суть чистої любові до Бога – це охота нічого не привласнювати (ні волею, ні відчуттями), а до того, що маємо (внутрішня чи зовнішня власність), ставитися як користувач, а не як власник. Це є суть убогості духом. Тоді дух убогий, вільний для Бога, не спутаний тілесністю чи душевністю (ревнощами, привласнюванням людей, своїх зранень і т.д.). Це багатство треба віддати Ісусу не лише один раз, але постійно знову і знову. Адже ми постійно до чогось прив’язані, щось собі привласнюємо, тому треба постійно це віддавати через Діву Марію. Тут йдеться про очищення душі, що, однак, відбувається поступово. Це робить Бог, але для цього потрібне і наше «Так».

Наддержавна організація ООН створила Конвенцію (т.зв.) прав дитини. На підставі цієї Конвенції окремим державам нав’язують закони, які під позитивними термінами і без реальних причин узаконюють викрадення дітей у батьків. Наприклад, «Закон про соціально-правовий захист дітей» впроваджує механізм т.зв. прийомних сімей, і таким чином офіційно закріплює в країні злочинну ювенальну юстицію. Настає парадоксальна ситуація: дітей краде офіційна державна соцслужба, яка на підставі закону здійснює найважчі злочини проти дітей і батьків! Система заснована на ліквідації сім’ї, а згодом і її окремих членів. Наприклад, мати з дитиною йде до лікаря, а дитині замість звичайної медичної допомоги ставлять фальшивий діагноз, щоб звинуватити батька у зловживанні дитиною. Дитину відбирають у матері відразу ж в лікарні. Перейнята розпачем мати потрапляє під владу тиранів цієї системи. Їй погрожують, що коли не підпише фальшиву заяву, у якій сама має звинуватити батька, то вже ніколи не побачить своєї дитини. Мати зі страху підпише, згодом розпадеться шлюб, але дитину їй все ж не повернуть. Чоловік важко зранений такою несправедливістю, а дружина у своєму розпачі залишається сама. Зломлена втратою дитини і без підтримки чоловіка, вона не може продовжувати боротися за свою дитину.

Заключне слово не тільки щодо єресей священика Т.Галіка,

але й щодо єресей декларації Nostra aetate.

У попередніх частинах на конкретних випадках ми показали, як католицький священик Т.Галік ставить під сумнів найосновніші правди християнства. Передусім, дух єресі проявився в тому, що він тонко заперечив Христове воскресіння. За 26 років плоди його публічної діяльності, включаючи літературу, свідчать про те, що Галік не проповідує правовірне вчення і не має Духа Христового, але духа Нью Ейдж. Це – дух неомодернізму і синкретизму. Галік не цитує Св. Письмо в дусі правовірності, але зловживає ним. Він вносить духовний і моральний розклад. З цього випливає ясний висновок – на основі Гал. 1,8-9 Галік є відступник і єретик. Відповідальність за його єретичну діяльність лягає на кардинала М. Влка. Обоє на себе стягнули Божу анатему, яка була оприлюднена ще 29.06.2008 р.

Галік посилається на ІІ Ватиканський Собор, на декларацію Nostra аetate, і на Івана Павла II (Асиж, 1986). Галік дійсно є лише вершиною айсберга. Засудження Галіка і його єресей – це засудження всієї цієї апостатичної системи, яка була просунута декларацією Nostra аetate на II Ватиканському Соборі. Цю єретичну декларацію ухвалив Папа Павло VI. Яка відповідь? Відповіддю є догматична булла Святішого Отця Павла IV «Cum Ex Apostolatus Officio». Булла визначає, що якщо священик, єпископ або навіть папа впаде в єресь або схвалює єресь, то на нього падає Божа анатема – виключення. Все, що він робить, є незаконним і недійсним. Ця булла захищає правовірне вчення Церкви від єресей, які загрожують вірі з боку теологів, єпископів чи папи.

Патріарх Кирило зрадив Христа і Церкву! Анатемою, яка впала на нього, він скликає прокляття на Церкву і народ! На основі апостольського і пророчого авторитету закликаємо Священний Синод Православної Церкви, хай не пізніше 29.02.2016 р. відкличе з уряду відступника Кирила. Якщо цього не зробить, хай до 01.03.2016 р. єпископи України проголосять свій Патріархат. Те саме хай зроблять і єпископи Молдови.

Бог хоче цього!

Не досить, щоб людина устами мовчала, але залишалася в негативному мисленні. Наші уста мають мовчати щодо марних думок, але наш розум повинен перебувати в Божому слові. Ми говоримо обличчям і жестами, а тому маємо перебувати у Божому слові, щоб потім, коли ми знаходимось у спільноті, Христос міг перебувати посеред нас. З іншого боку, треба говорити, але для підбадьорення, виправлення і настанови (1 Кор. 14,3). Ми повинні звертати увагу на те, щоб нашу неадекватну мовчанку лукавий не зловжив для поширення підозр і припущень.

«Ти ж, коли даєш милостиню,

нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права»

«Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права»

Це слово Господь Ісус дає нам не для дискусії, а для реалізації. Воно має свій глибокий сенс і пов’язане з подвійною жертвою: по-перше, людина зрікається якоїсь своєї власності на користь інших, а по-друге, якщо це робить приховано, то ще й жертвує і людське визнання та похвалу. Ісус пояснює, що це відбувається тому, «щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» – не тільки людську нагороду, але Божу – вічну. Тут здійснюється: втрачаємо, щоб отримати. Втрачаємо матеріальне, щоб здобути нематеріальне. Жертвуємо дочасне, щоб отримати вічне. Пам’ятай: твій Отець знає, що є таємне, а Ісус тобі нагадує: «Він віддасть!».

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

6. Метод релятивізму

Галік вирішує питання, чи всі релігії в своїй основі однакові і мають ту саму вартість: «Можу дати три різні відповіді і кожну відстоювати: НІ, НЕ ЗНАЮ, МОЖЛИВО!».

Цитата: «НІ, звучить моя відповідь, якщо хтось твердить, що “релігії в своїй основі є однакові”: таке твердження рішуче заперечую як релігієзнавець, який при докладнішому вивченні релігій бачить безліч відмінностей».

Відповідь: На перший погляд Галік відповість правильно: НІ. Однак аргумент, який наводить, одразу ж показує, що всю проблему відношення християнства і поганських культів він базує на фальшивому фундаменті. Суть християнства і суть поганства – це дві непоєднювальні речі.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Дивіться це відео також на: 
https://rumble.com/v5j1mu2-334319834.html   
https://cos.tv/videos/play/56269778083943424   

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

5. Метод неособистого підходу до віри

Т.Галік пише: «Мене згіршує христологічна єресь цього фільму («Страсті Христові» М. Гібсона), в якому діло спасіння нашого Господа подається як людське героїчне досягнення – Ісус тут гарно, по-американськи, зображений як чемпіон, як професіонал у перенесенні терпінь, який на рингу з дияволом, бувши тисячу разів у нокауті, знову встане – і врешті по заслузі зійде на сходинку переможця…» («Ніч сповідника», 2006, ст.174).

Це вершина богохульства – порівнювати Христове спасительне страждання зі садомазохізмом і називати Спасителя чемпіоном і професіоналом у перенесенні терпінь.