Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

4. Метод віртуальної реальності

Галік пише: «Воскресіння є подією есхатологічного характеру – на це натякає вислів “третій день”, який не є лише відомістю про час – проламуючись до часу, ця подія потребує часу, щоб  проникнути до серця і думок учнів та принести туди світло, уможливлюючи також збагнути сенс Христового терпіння і хреста» («Ніч сповідника», 2006, ст.244).

Чому Галіку так перешкоджає саме цей вислів зі Святого Письма – «третій день»? Бо він не терпить жодної конкретності, жодної реальності. Він літає в самих фантазіях, есхатологіях та віртуальних реальностях, але не зносить конкретної реальності. Третій день є третім днем – що ще хоче в цьому віднайти? Число три – це три, а день – це день. Кожна мала дитина знає, що третій по порядку йде після першого і другого, і що день – це день, а не тиждень, місяць чи рік. І власне тому, що не може з цим собі порадити, мусить вигадати якусь приголомшуючу теорію – так іншими словами скаже, що апостолам аж на третій день дійшло, що три дні тому Господь Ісус помер, і це було те воскресіння в їхніх головах, в яке ми повинні вірити, як нас у цьому переконує Галік.

Що є першочерговим ділом Божим? «Оце діло Боже – вірити в Сина Божого» (пор. Ів.6,29). А також «виконувати Його заповіді». Коли чуємо слова «виконувати Його заповіді», диявол нас залякує,  бо маємо щоденний досвід, що не можемо їх  виконати – постійно відчуваємо, що їх лише порушуємо, хоча й не зі злої волі. Однак це обман ворога! Добре, навіть якщо їх порушу (несвідомо чи навіть свідомо), є вихід – іти з цим до Ісуса. Наприклад, людина якимось чином обманена, вичерпана, кинута в ситуацію, коли в один момент повинна вирішувати багато справ нараз. Тоді вирішує, але і грішить, хоч не зі злої волі, навіть якщо це свідоме і добровільне рішення. Звісно, йдеться про дрібниці,  а не про важкі гріхи. А що потім? Тим, які люблять Бога все – тобто і помилки, і падіння – все співдіє на добро! Тобто і ці недоліки і напруження у взаємних відносинах – все це ми повинні вирішувати відповідно до Божої заповіді. Як? Так, що пробачу! Так, що всупереч логіці, себежалю, гніву і гіркості  благословляю. Це виконання Божої заповіді!

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

3. Маніпуляційний метод навмисного невисловлювання

Т.Галік продовжує свою маніпуляцію основними правдами християнства – Христовою смертю і воскресінням: «Друге читання (можна читати) як драму з одною дією, в якій обидві версії події відіграються одночасно. Однак лише друге читання, “паралельне”, – це читання очима віри. Але віра тут означає дві речі: розуміння, що тут йдеться про парадокс (що цей другий вимір події “воскресіння” є реінтерпретацією цього першого рівня, але не його подальшим щасливим завершенням)» («Ніч сповідника», 2006).

З цього безглуздя і маніпуляції поняттями, які є антилогічними, Галік робить велику містику. Якщо хтось в неї не вірить, то на думку Галіка, є цілком примітивним, бо «… лише друге читання, “паралельне”, – це читання очима віри». Це означає, що той, хто не сконструює з Євангелія тотальні безглуздя, які зовсім не відповідають дійсності (напр., що смерть і воскресіння нібито є одне і те ж),  а потім ці безглуздя не читає очима віри, – той є невіруючим.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Католики хочуть знати, чи католицький священик Т. Галік є правовірним, чи є єретиком. Він не може бути тим та іншим, хоча це сам про себе стверджує.

Другий метод, який використовує Галік:

2. Метод висміювання

Т.Галік висміює правди віри, Христове Воскресіння навіть називає міфом і казкою з добрим кінцем. Цитата: «Історію Воскресіння можна читати двома цілком різними способами. Або як драму з двох дій, при чому в першій дії справедливий і невинний чоловік засуджений та страчений, а в наступній, другій дії, він воскрес і є прийнятий Богом. Це перше читання означає, що “воскресіння” є хепі-ендом, а отже вся історія є типовим міфом або оптимістичною казкою зі щасливим кінцем» («Ніч сповідника», 2006).

Хто така «стара людина»? Це наша природа, в яку влита отрута первородного гріха. Цей первородний гріх співпрацює з духом світу і з духом брехні. Що ненавидить стара людина? Передусім, упокорення! Покора – це правда, а її стара людина не зносить. Свідомо тримає нас все життя  в брехні і напівправдах, в мріяннях і фальшивих відчуттях. Це треба постійно собі нагадувати, постійно упокоряти того бунтівника в нас! Святість полягає в очищуванні – ходженні в світлі! А це означає, що в Божій присутності признаю свій гріх і віддаю його Ісусу. В цей момент Його кров очищує мене від кожного гріха (1 Ів.1,7).

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Ким є і за кого вважають священика Томаша Галіка? Він виступає як захисник і спаситель погордженого ним християнства, яке нібито підносить на «вищий» рівень. Галік – член масонської Ради мудрих в ЄС. Його мрія – сісти на Празькому граді в кріслі президента чи хоча б празького архиєпископа. Кардинал Влк завжди схвалював його єретичну діяльність і для цього довірив йому пасторацію університетської молоді, яку Галік систематично інфікував духом буддизму. В «Католицькому тижневику» публікуються його статті і рекомендуються його книги. Тому прості віруючі приймають їх як голос правовірної Католицької Церкви.

Однак багато католиків поправу запитують: Чи Томаш Галік є правовірним священиком, чи єретиком? Які методи він використовує?

1) Метод професійного обманювання

Галік стягує читачів чи слухачів з міцного фундаменту спасительної віри. Він змушує захисників правовірності, щоб вони першими сформулювали його приховані єресі. Тоді на основі їх власних формулювань висміє їх і принизить як примітивних – таких, які зовсім не доросли до такого рівня, щоб могти збагнути його пізнання.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

«Ви чули, що було сказано: “Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого”.

А Я кажу вам: “Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас”»

У Старому Завіті було сказано: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха…» (Левіт 19,17-18). Ісус пояснює, чому ми повинні любити своїх ворогів і молитися за тих, хто переслідує нас: «Таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів (друзів) ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани (митники) роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (вірші 45-48).

Нехай Господь запалює в нас новий і новий вогонь горливості. Пам’ятаймо, що день, який минув, вже ніколи не повернеться, а завтра непевне. Ми повинні інтенсивно жити у вірі саме цього дня, а головне – в даний момент, особливо на молитві, в терпінні, при дрібному самозреченні та упокорюванні. А це означає ходити в Дусі. Думати і вирішувати ми повинні не самі, а з Ісусом. Тому треба вчитися зупинятися і не поводитися нерозважно та спонтанно, але вчитися ходити у вірі. Найкраще людина вчиться цього зі своїх програшів та з програшів або доброго прикладу інших.