НАВІТЬ НА ЮВІЛЕЇ
Мій батько – відома людина. Нещодавно він святкував свій ювілей. Було запрошено багато людей. Ми з братом хотіли, щоб це не і Господь нам допоміг. У вітанні ми згадали, що татів ювілей випав якраз, коли святкуємо річницю Хрещення України – згадку про важливий крок, який зробив святий Володимир Великий для цілої Київської Русі.
НАПИСАЛИ ЗАЯВУ
Тепер не просто виховувати дітей, бо часто потрібно ще й фільтрувати те, чого їх вчать в школі. Мій син був змушений написати заяву на ім’я директора школи, що він не бажає, щоб його діти заповнювали всякого роду анкети, тести…, тому що все це стосується приватного життя. Цією інформацією легко можуть зловжити працівники соціальних служб.
МЕРТВИЙ ТОБЕЛ
(ІV частина)
Раптом я згадав слова, які декілька днів тому чув від небіжчика, який тепер лежав поруч: «Молися і працюй». Своїми пораненими руками я щодня видовбував в льодяній скелі одну сходинку, щоб хоч трохи піднятися вище і вдихнути свіжого повітря. Труп мого приятеля розкладався і від нього йшов страшенний сморід. Кожного дня я піднімався щораз вище, сідав на сходинку, молився – це була моя єдина розрада, і знову опускався в свій смердючий гріб.
МЕРТВИЙ ТОБЕЛ
(ІІІ частина)
«Я дещо знайшов в наплічнику мертвого провідника: чорну вервицю і молитвенник, який отримують підчас Т. Миропомазання, і потім ним користуються ціле життя. Я взяв молитвенник, деякі сторінки вже були вирвані, а коли побачив чисті сторінки, почав записувати про все, що сталося.
МЕРТВИЙ ТОБЕЛ
(ІІ частина)
«Коли я прийшов до свідомості, виявилося, що лежу на дні 80-ти метрового провалля, яке називалося Мертвий Тобел. Біля мене лежав мертвий провідник з розбитою головою і виваленими очима. Жахливий вигляд! Я вивчав медицину, бачив багато трупів, але жоден з них так жахливо не впливав на мене, як цей. Дивлячись на нього я розумів, що за декілька днів це чекає і мене.
МЕРТВИЙ ТОБЕЛ
(І частина)
«Для чого працювати, все без толку! Що зароблю, все йде на податки», – так говорив старший чоловік, розмахуючи руками. Пан, що сидів навпроти нього, підтакував йому. «Так, так. Як наш поїзд мусить проїхати тунелем, так і ми мусимо прожити ще тяжчі часи. Прийде комунізм, прийде голод і тут тобі ніякий Бог не допоможе! Як чую: «Молися і працюй!» – мене аж нерви збирають. Ні, ніхто нам не допоможе, а молитва тим більше».
НАГАДУЄ ВОГОНЬ ВІЧНИЙ
Святий Іван Клімак розповідає, що в однім з сусідніх монастирів Александрії жив кухар, який мав багато праці, бо щодня мусів варити майже для 230 монахів, крім гостей. А однак, серед численної праці він був постійно зібраний і посідав дар правдивого покаяння. Здивований тим, святий Іван одного разу попросив згаданого кухаря, щоб розповів йому, як то він серед стільки клопотів і праці може заховати такий великий спокій духа.
БЛИСКАВИЧНО ВИСЛУХАВ
Ми з сестрою прийшли до лікаря на прийом. Нам його порадили як доброго спеціаліста, тому ми їхали на інший кінець Львова. Черга була надзвичайно велика, людей тьма-тьменна. За годину вийшла від лікаря одна людина. Ми дивилися на все це і було більше, ніж зрозуміло, що нам не світить попасти сьогодні на прийом. Однак старша сестра запропонувала помолитися до Небесного Отця і попросити в Ісусовому імені за швидкий прийом у лікаря, але дали собі постанову, що помолимося щиро, з великою вірою.
ГОСПОДЬ ВРЯТУВАВ ВІД КЛОПОТІВ
Ми з чоловіком збиралися на Службу Божу. Він нагадав мені, щоб я не забула перекрити воду. Я ще дивувалася: для чого, адже крани закриті, труби нові, але на всякий випадок перекрила. Після Літургії мене тягнуло швидко повертатися додому. Коли я зайшла у ванну, побачила, що звідкись просочується вода. Ми не могли зрозуміти, як це можливо. Коли відкрутили крани, вода не текла, а на підлозі була калюжа. Чоловік зауважив, що на вулиці якраз екскаватор загортав землю, а довкола на дорозі було багато води.
НЕ БОЯТИСЬ
На початку нового навчального року класні керівники моїх доньок строго повідомили дітям, що на наступний день мають принести відомості про те, де вони провели літо. Потрібно було принести путівку, квиток чи ще щось, що свідчило би про місце перебування дитини влітку. Я і мої діти дуже добре знали, що це наступний трюк отримання конфіденційної інформації для ювенальної юстиції. Діти, звичайно, хвилювалися і переживали, як себе поводити в такій ситуації. Ми разом за це помолилися
ВІР В ІСУСА!
В 1948 році комуністи на вулиці напали на Річарда Вурбранта, священика з Румунії. Вони замкнули його в тюрмі, тому що він перед цілим світом визнавав свою віру в Ісуса. Через деякий час ув’язнили і його дружину. Міхаель, дев’ятирічний син, залишився сам. Хлопець мусив тяжко боротися, щоб вижити. Його так зіпсувало життя, що він втратив віру в Христа. Через два роки йому дозволили коротеньке побачення з мамою. Він прийшов у тюрму і побачив свою матір за залізними ґратами.
ПРОСИ ЗА НАС ГРІШНИХ
Зі щоденника штурмана підводного човна часів Другої світової війни читаємо: «День розпочався спокійно. Море спочивало в тиші, ворог не подавав жодних ознак життя. Раптом різко пролунав сигнал «до бою». Командир негайно віддав наказ занурюватись. «Ворог на горизонті!» Через деякий час впали перші глибинні бомби. Ми сидимо напоготові у приміщеннях для екіпажу. З серйозними блідими обличчями чекаємо на перший удар. Кожен розуміє, що це кінець.
ОСЬ ТАК Я СТАВ ЩАСЛИВИМ!
(ІІ частина)
Пройшли роки, я закінчив школу, пішов в армію. Там була дідівщина, яку я відчув на власній шкірі особливо, тому що я був з Західної України і віруючий. Я став мішенню не тільки для старших по службі солдатів, але і іновірців, хлопців з Азії – мусульман. Сталося так, що я залишився в казармі один, а їх було багато. Вони накинулись на мене з металевими прутами і я, захищаючись, закрився і не хотів їх пустити. Вони кричали, щоб я їм відкрив, інакше вони погрожували мені смертю. У мене не було вибору.
ОСЬ ТАК Я СТАВ ЩАСЛИВИМ!
(І частина)
В нашому мікрорайоні відбувалася місія. І в мою школу прийшли монахи та розповідали нам про Бога. Мене вразила розповідь одного священика. На початку уроку він запитав, чи ми хочемо бути щасливі і скільки часу, і як саме уявляємо своє щастя. А потім розповів про себе, як він став щасливим. «Думаю, що всі тут присутні хлопці люблять футбол? – запитав нас монах і ми помахали головами. І я дуже любив футбол.
