ОСЬ ТАК Я СТАВ ЩАСЛИВИМ!
(ІІ частина)
Пройшли роки, я закінчив школу, пішов в армію. Там була дідівщина, яку я відчув на власній шкірі особливо, тому що я був з Західної України і віруючий. Я став мішенню не тільки для старших по службі солдатів, але і іновірців, хлопців з Азії – мусульман. Сталося так, що я залишився в казармі один, а їх було багато. Вони накинулись на мене з металевими прутами і я, захищаючись, закрився і не хотів їх пустити. Вони кричали, щоб я їм відкрив, інакше вони погрожували мені смертю. У мене не було вибору. Якщо я відкрию, вони заб’ють мене на смерть. Якщо ж не відкрию, то вони виламають двері і також мене вб’ють. Настав момент, коли ніхто в світі не міг мені допомогти. Ніхто, крім Бога! Я був свідомий цього. Дивлячись смерті в очі, я взмолився до Нього: «Боже, якщо Ти мене виведеш з цього живим, то я посвячуся Тобі на служіння. Прошу Тебе, поможи мені!» Мене відразу наповнив мир, спокій і я мав в серці чітке переконання, що маю їм відкрити, бо мій Бог зі мною і я не маю чого боятися. Я відкрив. Від несподіванки вони стояли, як вкопані. Дивились то на мене, то на себе. Щось по-своєму перекинулись декількома словами, розвернулись і пішли. Я також деякий час стояв непорушно, не міг повірити сам собі, що я живий, але це була правда. Бог мене врятував!
Я ще дослужив до кінця служби. Коли повертався додому, всі мене розпитували, що думаю робити з своїм життям. Я тільки посміхався, бо дуже добре знав, що буду робити з своїм життям. Воно мені вже не належало. Я пішов в монастир, посвятився Богові – це єдине, що я прагнув зробити з своїм життям. Ісус врятував мене від смерті, тепер я – Його боржник. Ось так я став щасливим!»
(Олег, 27р.)
