НЕ РОЗМОВЛЯЛА
Перед Різдвяними святами до мене приїхала мама і під час розмови виявилося, що мама вже приблизно 20 років не розмовляє з однією нашою родичкою. Вона навіть добре не пам’ятає чому і ніби їй простила, але при зустрічі з нею не вітається і не розмовляє. Я дуже хотіла, щоб Ісус і цього року народився в душах моїх рідних, а непрощення, образи – сильна цьому перешкода. Тому я почала
ПРИКУТИЙ ДО ЛІЖКА
Я живу далеко від батьків. Вони вже старенькі, а мама пересувається за допомогою двох милиць. Батько часто завдає мамі прикростей. А нещодавно мама зателефонувала плачучи, що тато її штовхнув і вона впала. Проблема ще в тому, що батько зовсім не хоче нічого чути про Бога. З ним дуже важко розмовляти.
В ПЕРУКАРНІ
Наша групка вирішила принести Добру Новину до рідних та знайомих. Юра запропонував показати вертеп в перукарні, де він стрижеться. Коли ми туди прийшли, грала музика, перукарки дивилися на нас так, ніби очікували якогось шоу. Однак, відразу ж, з перших хвилин, їхні обличчя почали змінюватися і дуже скоро у них потекти сльози, а разом з ними і весь макіяж.
ВЕЛИКА СПРАГА
Ще до навернення у мого батька виникла велика потреба якось по-Божому приготуватися до Різдва. Батьки не передали йому добрих традицій та звичаїв. Батько сам шукав, як заповнити порожнечу в душі, яку вже давно відчував. Напередодні Святого вечора тато повідомив мамі, що хоче молитися, що хоче приготуватися до Різдва.
ЙОРДАНСЬКА ВОДА
Вже багато років я мала час від часу проблеми з руками. Лікарі не встановили точно, чи це алергія на холод, чи це звужені судини, чи щось інше. Але тоді у мене на пальцях поступово почали з’являтися невеличкі ґудзки, які дуже боліли. Було проблематично тримати в руках ложку, ніж, ручку. На кожному пальці було по п’ять таких ґудзків.
ЯК ДИТИНА
Господь допоміг нам відвідати з вертепом родини членів нашої спільноти. Звичайно, не всі ще навернені, не всі моляться, не всі нас розуміють, але на Різдво, ніби падають мури з сердець наших рідних і вони відкриваються для Бога. Одна жінка розповідала, що після того, як до її дому завітав вертеп, чоловік поділився з нею своїми враженнями: «Знаєш, як дали мені того Ісусика потримати на руках, я так хотів Його взяти і поносити по цілій наші хаті, щоб Він прийшов до кожного куточка нашої оселі».
ТАКОЖ ПРИЙНЯВ ІСУСА
Сповіщати Добру Новину ми ходили і в лікарню. Медперсонал і хворі мали велику радість, коли побачили вертеп. Було багато тяжкохворих, які не могли вийти на коридор, тому ангел ходив з палати в палату і просив кожного, щоб відкрив своє серце і прийняв Ісуса. Навіть такий хворий, який не міг говорити, застогнав і подав руку, щоб йому дати образок. На знак того, що він прийняв Ісуса, стиснув нам руку, щоб хоч якось проявити свою згоду.
МИ ВАС ЧЕКАЄМО!
У нас в планах було відвідати з вертепом туберкульозну лікарню. Але ми якось пізно зорганізувалися і десь о 18.00 приїхали під лікарню. З прохідної вийшов охоронець, запитуючи: «Куди це ви зібралися?» Ми впевнено: «У нас вертеп.» А він почав пояснювати, що це не проста лікарня. Що ми собі думаємо? Це ж відкрита форма туберкульозу, потім будемо його проклинати ціле життя, якщо щось станеться.
«Від нині будеш ловити людей»
В онколікарні нас не дуже хотіли приймати. А в одне відділення не пустили, бо там були важкохворі. Ми зайшли в іншому відділі в одну палату, а там було двоє дівчат: одна старша, інша молодша – дуже худенька і лиса. Коли Діва Марія давала дівчатам Ісусика на руки, то вони радо прийняли і плакали. Вони казали, що ще такого в своєму житті не бачили.
ПРИНЕСЛИ РАДІСТЬ
Наш вертеп завітав до однієї бабці, яка перенесла інсульт і мала покручені руки. В кінці вертепу вона дуже плакала, взяла Ісусика на руки, обіймала Його, цілувала і просила: «Ісусику, поможи мені!» Вона була надзвичайно задоволена, щиро дякувала і казала, що ми принесли їй велику радість.
КРИЧАЛИ: «БРАВО!»
В навчальний заклад, де я працюю, цього року прийшов вертеп. Назагал тепер надзвичайно важко працювати в освіті, тому що діти стали розв’язані, неслухняні, бунтівливі, апатичні. Була велика боротьба, щоб той вертеп студенти могли взагалі побачити. Оголошення не повісили і лише за дві години до початку виступу було повідомлено, що буде вертеп.
НЕ ДАРМУВАВ
Коли ми йшли по вулиці з вертепом, ангел не дармував: говорив найкоротший варіант сценарію до кожного перехожого – звіщав Добру Новину і запитував, чи людина приймає Господа Ісуса до свого серця. Яку я мала радість з того, що всі люди відповідали «так». Чим більше даєш людям Ісуса, тим більше твоє серце розпалюється любов’ю до Ісуса.
І ЗАДЛЯ ТРЬОХ ВАРТО
Ми були з вертепом у тюрмі. Нас досить добре прийняли. Все зорганізував відповідальний по виховній роботі. Нас завели в зал, було холодно, всі хлопці сиділи в куртках далеко від нас, але потім поступово підходили ближче. Їх було приблизно 80. Ми показали вертеп і коли дійшло до того місця, що треба було перехреститися, то ніхто не хрестився.
ВСЕ УВАЖНО ВИСЛУХАВ
Наша групка зайшла з вертепом і до однієї родини, де чоловік був хворий на рак. Коли ми грали вертеп, хворий ледве сидів, був дуже немічний і ослаблений. Я переживала, чи він зможе перехреститися, але Бог дав йому силу, він все уважно вислухав, а потім, на знак того, що приймає Ісуса за свого Спасителя, перехрестився.
