МЕРТВИЙ ТОБЕЛ
(І частина)
«Для чого працювати, все без толку! Що зароблю, все йде на податки», – так говорив старший чоловік, розмахуючи руками. Пан, що сидів навпроти нього, підтакував йому. «Так, так. Як наш поїзд мусить проїхати тунелем, так і ми мусимо прожити ще тяжчі часи. Прийде комунізм, прийде голод і тут тобі ніякий Бог не допоможе! Як чую: «Молися і працюй!» – мене аж нерви збирають. Ні, ніхто нам не допоможе, а молитва тим більше».
Напроти мене сидів молодий мужчина. Він трохи послухав, а потім почав розмову з тими двома подорожніми. Мене так зацікавила його розповідь, що я присунувся ближче, щоб нічого не пропустити. «Дозвольте панове, я хотів би вам щось сказати щодо вашої розмови – це правдива історія до останнього слова. Про це свідчить моє, завчасу посивіле, волосся. Я посивів у 20 років за декілька днів… Я був в Альпах, цілий день мандрував по верхівках гір в околиці. А одного разу мені захотілося перейти до сусідньої долини. Я був з досвідченим гірським провідником. Я заплатив в готелі, наплічник послав наперед і ми вирушили. По дорозі мені прийшла думка, щоб не йти певною і доброю дорогою, а небезпечною, через Мертвий Тобел. Провідник відраджував мене від цієї шаленої думки, але я наполягав на своєму. Ми йшли поволі, аж нараз я почув проникливий крик, відчув сильний біль в руках, якими марно намагався зачепитися за гладку скелю, а потім тяжке падіння двох тіл.» Молодий чоловік замовк, витер піт з чола, який з’явився, коли він згадав пережите лихо.
