ІСУСА ПРИЙНЯЛА ЦІЛА РОДИНА

Наша молодіжна спільнота зорганізувала вертеп і ми вирішили в першу чергу ходити по наших рідних та знайомих, щоб спочатку їм сповістити Добру новину. Ми прийшли до моїх хресних батьків (хресна – Марія, а у них в гостях якраз були родичі Марія і Йосиф). Піднімаючись по сходах ми побачили бабцю, яка, як виглядало, когось чекала. Ангел запитав її чи в сьогоднішній день Різдва Христового вона відкриває своє серце Богові, чи приймає Ісуса за свого Спасителя і Господа.

«Віруй у Господа і спасешся ти і твій дім»(Ді.16,31)

Татові мого чоловіка минуло 80 років. Останній рік життя він дуже хворів. Його турбувало серце. А також лікарі ставили діагноз – запалення легень і початкова стадія раку. Ми лікували його і час від часу забирали до себе, бо батьки живуть в селі. При кожному приступі я розуміла, що Господь кличе тата до покаяння, до примирення.

ДВЕРІ БУЛИ ВІДКРИТІ

Напередодні Різдвяних свят я дізналася точну адресу моїх родичів в сусідньому містечку і ми з вертепом поїхали туди. Стояли під дверима, стукали, але нам ніхто не відкривав. Ми чекали і кожен подумки кликав Ісуса до цієї ситуації. Однак нам ніхто не відкривав. Всі почали йти вниз по сходах, а я ще раз попросила: «Ісусе, якщо Ти хочеш бути в цьому домі, відкрий двері!

ЗАСВІДЧИВ НА УРОЦІ

На уроці історії вчителька сказала, що існує дві священні книги: Біблія і Коран. Цього не зміг витримати мій син Богдан. Він встав і сказав: «Це неправда!» Вчителька здивувалася: «Чому ти так кажеш?» Богдан продовжував: «Існує тільки одна Свята Книга – це Біблія!» «Чому ти в цьому такий впевнений?» – цікавилася вчителька. «Бо Коран натхнений людиною, а Біблія – Богом», – відважно свідчив син. «Звідки ти це знаєш?» – не переставала вчителька.  «Мене в церкві навчили», – задоволено відповів Богдан.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА IX

Ашот сидів блідий і був якось особливо зосереджений. Після розповідей дружини і дітей, він поволі, але виразно промовив: «Так, дорогі, сьогодні випадковостей не було. Сьогодні Бог показав і доказав всім нам свою любов! Він був правий! Він полюбив мене тоді, коли я не знав Його, і Він дотримав свого слова – Він був з нами і врятував нас!» Сльози полилися з його очей. Ашот впав на коліна і став гаряче дякувати Богові за те, що Він всім їм врятував життя. 

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА VIII

Ашот стояв, як вкопаний, нараз йому стало гаряче, в горлі пересохло, а в голові звучало: «Я не залишу твій дім без милості, і ти прославиш Моє ім’я, тому що Я – Бог твій!» Бог, який полюбив мене, коли я ще не знав Його?! Чи це можливо? Він знову став згадувати подробиці дня. Ні! Випадковостей не могло бути. В магазин переважно ходила Лєна, Валіко переважно був в садочку, дівчатка – в школі.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА VII

Здавалося, що на подвір’ї не залишилося ані одної п’яді, де би не впала цегла чи уламок будинку. Дитяча пісочниця була, наче острівець серед розбурханої стихії. До них не залетів жоден уламок, жодний, навіть найменший камінчик. Це вразило Ашота, а одночасно, потішило. Він наказав Лєні нікуди не виходити з пісочниці і чекати його. А сам, перескакуючи через балки, плити та інші залишки того, що декілька хвилин тому називалося будинком, чимдужче погнав до школи.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА VI

Ашот не встиг навіть відкрити рот, як щось сталося довкола них. Що саме, ні він, ні дружина не зрозуміли. Пролунав якийсь страшний гуркіт та шум і раптово земля втекла в них з-під ніг і вони, наче скошені, впали в пісочницю, біля якої стояли. Через декілька секунд поштовх повторився, але вже в декілька разів сильніший. В ту ж мить рвучкий вітер підняв в повітря пісок і кинув їм в обличчя. Небо також на очах потемніло.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА V

Ашот спав міцно, а над ранком він прокинувся, чи це йому здалося. Стеля розступилася і він побачив безкрає небо, прекрасне як ніколи.  Потім він побачив землю, всю відразу. Навіть сам  не знає як йому це вдалося, він в одну мить побачив все те прекрасне, що є на землі: гори, ліси, поля, моря, океани, пустелі… всього не перерахуєш. І в цей момент він почув голос: «Все, що ти бачиш – діло моїх рук! Я – Бог і нема іншого!

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА ІV

Через декілька секунд Ашот думав сам про себе з здивуванням: що це зі мною відбувається? До кого я все ж таки звертався, кому дякував, кого запросив до себе в гості? Так роздумуючи, він підійшов до свого нового дев’ятиповерхового будинку. Заходячи в будинок, у нього майнула думка: «А хто ж створив цю безмежну вселенну з безліччю галактик і зірок? Хто створив Землю і Сонце?» І раптом йому знову привиділося давно забуте, озлоблене обличчя з єхидною усмішкою.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА ІІІ

І ось через багато років, пізнього вечора Ашот знову згадав той страшний, і одночасно, щасливий день. Завтра він мав вихідний, бо завтра у нього день народження – 35 років. Завтра буде свято, зберуться друзі. Багато чого він встиг за цих 35 років: у нього чудова дружина Лєночка, ростуть двоє гарнесеньких донечок (1 і 3 клас) та синочок Валіко, якого він назвав в честь друга, що врятував йому життя. Повертаючись з роботи, Ашот дивився на зоряне небо і думав: «А що було би, якби я не закричав: „Господи, якщо Ти є – спаси мене”?»

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА ІІ

Ашот чомусь подумав, що в такі хвилини люди згадують все своє життя. Він продовжував падати. І несподівано він зауважив, що сильний порив вітру, чи повітряна хвиля, різко змінила політ одного з парашутистів. Ашот падав якраз в центр парашута товариша. Свідомість миттєво спрацювала: «Загину я і ще хтось зі мною. Ні, хай загину тільки я». Він вигинався в повітрі і впав на самий край парашута, а потім скотився вниз. Вслід за ним тягнувся довгий хвіст невідкритого парашута.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА І

Ашот не вперше скакав з парашута, але сьогодні вперше він не відкрився. Хлопець відчув близькість смерті. В наступну мить він побачив перед собою страшне лице, перекошене злісною усмішкою. Ашота огорнув жах. Жах не від того, що парашут не відкрився (бо в нього був ще один), а від того, що він чітко усвідомлював, що хтось, абсолютно невідомий, хоче вкрасти у нього душу.

І ДО ТИХ, ХТО НЕ ХОЧЕ

В мене є родичка, яка ще не пізнала живого Ісуса, і коли ми з нею спілкуємося, то часто доходить до непорозумінь. Під час Різдвяних свят мама подзвонила до неї, чи вона не хоче, щоб до неї прийшов вертеп. Вона всяко викручувалася. І мені самій було якось також не зручно, тому я все відкладала. Однак Ісус хотів до неї прийти. Аж на свято первомученика Степана (а її чоловік – Степан) ми прийшли з вертепом до них.