ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА ІV
Через декілька секунд Ашот думав сам про себе з здивуванням: що це зі мною відбувається? До кого я все ж таки звертався, кому дякував, кого запросив до себе в гості? Так роздумуючи, він підійшов до свого нового дев’ятиповерхового будинку. Заходячи в будинок, у нього майнула думка: «А хто ж створив цю безмежну вселенну з безліччю галактик і зірок? Хто створив Землю і Сонце?» І раптом йому знову привиділося давно забуте, озлоблене обличчя з єхидною усмішкою.
Але тепер Ашот не перелякався, бо він був на землі, а не в повітрі. Тому він з презирством кинув цьому обличчю: «Згинь, нечисть!» Однак нечисть чомусь не бажала згинути, вона чомусь злобно раділа. У Ашота неприємно защемило серце і він почав сердитися. Але це, вже знайоме щось, не зникало. Воно наче насміхалося з Ашота. Він подумав: «Ось тобі і подарунок на день народження,» – але відразу назлостився на самого себе і в серці сказав тому привиду: «Та ж пропади ти пропадом! Що тобі потрібно від мене?» І тут він з жахом почув тихе, але чітко висловлене: «Душу!» Видіння зникло, але Ашот зупинився, як вкопаний. Його тіло, в прямому значенні слова, ледь не закам’яніло. В очах потемніло, серце почало страшно битися, ніби боячись також закам’яніти. В голові був туман і лише одна думка, як поранений птах, билася в свідомості: «Мою душу дійсно хочуть вкрасти».
Ашот не знав, скільки часу він простояв заціпенівши, в під’їзд зайшов сусід і поспішав додому. Поглянувши на Ашота, він зупинився: «Що з тобою сталося? На тобі нема лиця, ти блідий, як стіна!» Ледь повертаючи язиком, Ашот пробурмотів щось про серце, і майже не володіючи ногами, подався до дверей ліфта. Сусід поїхав з ним додому і вручив дружині. Вони разом посадили його на диван, дружина побігла шукати корвалол. Коли Ашот трохи отямився, сусід заспокоївся, а дружина пішла готувати вечерю. Чоловік сидів на дивані і роздумував про те, що сталося. Може це в нього галюцинації? Ні, він ніколи цим не хворів. Він не знав, що це було, але в свідомості продовжувало крутитися одне визначення, дане багато років тому – виплодок пекла. Роздуми перервала дружина, випитуючись, що сталося. Ашот не хотів про це говорити і раніше ніколи про той випадок їй не розповідав, боявся її втратити. Однак тепер вирішив їй все розповісти, нічого не приховуючи. Лєночка все уважно вислухала і не знала як їй відноситися до почутого. Вона також ні в що не вірила, але розповідь дорогої людини не виглядала на якийсь жарт. Вона так як і Ашот була шокована від почутого, але щоб хоча б якось заспокоїти чоловіка, вона відповіла: «Але тебе переслідує не тільки зла сила, але і добра. Згадай, що почув Валіко? Не хвилюйся, адже завжди добро перемагає зло і Того, кого ти запросив на день народження до нас в гості ту добру силу – це добре. Мати друга на небі – це вже не так і погано» – намагалась зажартувати Лєночка, а в душі пролетіла думка, що це було би чудово. Ашот повечеряв, пішов у ванну і роздумував над словами дружини, що ним турбується якась добра сила, а можливо і сам Бог. Від цієї думки йому стало приємно і добрий настрій знову повернувся в його душу. І останньою думкою перед сном була думка про те, що було би добре, якби прийшов до нього на день народження Той, хто вже його раз врятував. Про це він не сумнівався…
(далі буде)
