ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА V
Ашот спав міцно, а над ранком він прокинувся, чи це йому здалося. Стеля розступилася і він побачив безкрає небо, прекрасне як ніколи. Потім він побачив землю, всю відразу. Навіть сам не знає як йому це вдалося, він в одну мить побачив все те прекрасне, що є на землі: гори, ліси, поля, моря, океани, пустелі… всього не перерахуєш. І в цей момент він почув голос: «Все, що ти бачиш – діло моїх рук! Я – Бог і нема іншого!
Це все Я створив для людини, щоб вона славила моє ім’я. І тебе Я полюбив, коли ти ще не знав Мене. Але сьогодні ти пізнаєш, що Я – БОГ. Сьогодні в тебе день народження, ти запросив Мене до себе і Я буду з тобою. Я не залишу твій дім без милості, і ти прославиш Моє ім’я, тому що Я – Бог твій!» Після цих слів все зникло. Ашот відкрив очі, дивився на стелю, де щойно бачив безмежне темно-синє небо з міріадами сяючих зірок. Він довго не міг прийти до себе. Весь час в голові прокручувалися події вчорашнього дня і сьогоднішнє видіння. Чоловік мав якесь відчуття небезпеки, але голос, який він тільки що чув, давав йому впевненість в сьогоднішньому дні. Що ж принесе йому сьогоднішній день?
Рівно в 6.30 подзвонив дзвінок, день розпочався як звичайно. Дружина встала і поралась на кухні та Ашот хотів поділитися з нею побаченим і дізнатися її думку щодо цього. На кухні дружина привітала чоловіка з днем народження, бажаючи всього найкращого. Він почав здалека, розпитав як їй спалося і що їй снилося. Вона відповіла, що бачила щось жахливе, що важко описати словами, але в кінці того всього вони були разом і раділи. Подробиць вона не пам’ятала. Чоловік задумався, між цим всім щось було спільне. А потім він розповів про свій дивний сон. Лєна серйозно задумалася. Дівчатка прокинулися, одягнулися і прибігли на кухню, привітали татка, прощебетали свої привітання, поснідали і побігли до школи, яка була поряд, тому батьки їх не відводили. Ашот перепитав дружину, що вона думає, а та відповіла: «Хоч я і не вірю в Бога, але якщо Він існує, то тобі нема чого боятися. Він ж пообіцяв тобі, що не залишить наш дім без милості, значить, Він буде опікуватися над нашою сім’єю. Адже ти потім мав би за щось Йому дякувати і Його прославляти. Бо ж за погане не дякують… Значить з нами сьогодні станеться тільки добре». Від цього в Ашота знову піднявся настрій. Лєночка згадала, що до святкового столу потрібно ще дещо докупити, тому відправляла чоловіка в магазин і на базар. Але в цей момент на порозі став сонний Валіко, якого з нагоди свята не вели в садочок. Син зрозумів, що тато йде в магазин і почав проситися йти з ним. Ашот одягнув Валіко, а той був такий щасливий, що може погуляти з татом, що зовсім заморочив йому голову. Батько схопив сина на руки і з радісним сміхом побіг по сходах вниз. Коли вони вибігли на вулиці і покружляли по дитячому майданчику, Ашот згадав, що він забув сумку з гаманцем. Він не вірив в забобони, що не можна вертатися, але сьогодні … Він згадав вчорашні події і якесь надзвичайно сильне хвилювання з великою силою знову його заполонило. Під серцем неприємно защеміло. З вікна виглядала Лєночка, щоб поквапити своїх любих «ледацюг» бігти в магазин. Ашот, побачивши її у вікні, зрадів і сказав, щоб вона скоро вийшла до них в двір та винесла їм сумку і гроші. Іншого разу Лєна покликала би їх вернутися і самим взяти те, що забули, але якийсь внутрішній голос говорив, щоб вона негайно йшла до сина і чоловіка. Дружина вхопила сумку і гаманець тай побігла на вулицю, тільки тому що прислухалася до цього голосу, а не на прохання чоловіка. Коли вона підійшла до нього, перше її питання було: «Що сталося?»
(далі буде)
