ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА І
Ашот не вперше скакав з парашута, але сьогодні вперше він не відкрився. Хлопець відчув близькість смерті. В наступну мить він побачив перед собою страшне лице, перекошене злісною усмішкою. Ашота огорнув жах. Жах не від того, що парашут не відкрився (бо в нього був ще один), а від того, що він чітко усвідомлював, що хтось, абсолютно невідомий, хоче вкрасти у нього душу.
Все відбувалося не довше 1-2 секунд, хлопець навіть встиг посміхнутися сам до себе, і рвонув за друге кільце. І тут його огорнув справжній жах: він забув перевернутися в повітрі на спину. Парашут випав з наплічника, але не відкрився. Раптом він знову побачив це страшне, перекошене від злісного реготу, лице. Це вже не було видіння, а реальний образ. В душі хлопця стало аж моторошно і холодно, хоча піт з чола котився градом, майже повністю заливаючи очі. І це незважаючи на те, що він падав з великої висоти. Смерть була неминуча. Бачачи небезпеку на землі, Ашот зміг би хоч якось собі помогти, але тут! Тут він міг тільки падати. Земля ставала чим раз ближче. Смерть сама по собі його не лякала, але в даному випадку було жахливим те, що у нього хочуть вкрасти душу. Ашот ніколи раніше не задумувався, чи існує Бог, чи існує сатана, чи існує рай… Але як змінити ситуацію?
Жах скував горло, хлопець мовчки падав, хоч свідомість шалено працювала: «Чи існує вихід?» І раптом його ніби прорвало: спазми звільнили горло, з глибини не тіла, а душі, вирвався дикий, відчайдушний крик: «Господи, якщо Ти є – спаси мене!» На якийсь час в очах з’явився туман, але в наступну ж мить прояснилося і він знову побачив страшне обличчя. Але тепер він зауважив, що замість перемоги, на ньому було видно злобний відчай і ненависть. Туман цілком розвіявся і обличчя, яке налякало Ашота, також зникло. До хлопця повністю повернулася свідомість, і разом з ним якийсь неземний спокій, мир і навіть радість, що здивувало хлопця, бо чому радіти, адже смерть наближається.
(далі буде)
