ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА VIII
Ашот стояв, як вкопаний, нараз йому стало гаряче, в горлі пересохло, а в голові звучало: «Я не залишу твій дім без милості, і ти прославиш Моє ім’я, тому що Я – Бог твій!» Бог, який полюбив мене, коли я ще не знав Його?! Чи це можливо? Він знову став згадувати подробиці дня. Ні! Випадковостей не могло бути. В магазин переважно ходила Лєна, Валіко переважно був в садочку, дівчатка – в школі.
Якби не прохання Лєни, то він залишився б дивитися телевізор чи читав би газету. Випадковостей не було! Всі вони за лічені хвилини опинилися на вулиці. Тут він почув єхидний шепіт, ніби хтось стояв поряд і казав: «А може все ж таки це випадковість?» Дві думки боролися в голові. Хто ж правий?
Втоми наче і не було, він пришвидшив ходу, адже помогти відповісти на ці питання могли тільки Лєна і діти. Ашот підійшов до пісочниці, де сиділи його найрідніші, і мовчки дивилися на маленький вогонь, який вони розпалили. Притулившись один до одного, вони чекали на Ашота. Його присутність потішила їх і Лєночка поставила на вогонь, знайдений вдень якийсь чайник та запропонувала шматок хліба. Чоловік був настільки схвильований думками, що навіть не реагував на їжу. Він почав розпитувати дівчаток, як вони опинилися на подвір’ї в той час, коли в школі йшли заняття. Маринка відповіла, що вкінці попереднього уроку в неї сильно розболілася голова. Голова боліла так сильно, що вона аж розплакалася. На перерві вчителька відвела її в медпункт. Медсестра оглянула її і порадила відправити додому, бо в неї піднялася температура. Вдома були батьки, тому медсестра радила викликати додому лікаря. Вони жили поруч зі школою, тому вчителька пішла по Тетянку і відправила їх додому. Як тільки дівчатка вийшли зі школи, Маринка сказала, що її вже не болить голова, вони повернулися до медсестри, але та навіть чути не хотіла, хоч здивувалася, як висока температура могла так швидко впасти. «Ми пішли додому, і як тільки дійшли до середини подвір’я, земля втекла нам з-під ніг і ми впали. Ми дуже сильно перелякалися і почали плакати, але скоро прибіг тато». Потім Лєна розповіла, що її ніби хтось змусив побігти на вулицю…
(далі буде)
