Якщо в молитовній духовній боротьбі ми не сконцентровані, залишаємося в своїх думках і духом неприсутні, демони сміються. Якщо ж боремося з розсіяннями і намагаємося хоча б до певної міри залишатися в конкретних правдах Божого слова, то молитва має певний ефект, хоча й невеликий. Бог приймає і нашу добру волю. Однак найбільша користь з молитви є тоді, коли маємо повну Божу зброю і знаємо, яке Боже слово використовувати як меч Духа – не як літеру Писання, не як фразу, але як Боже слово, сказане в Дусі і у відповідний час – пророче слово. Духів темряви в повітрі – «пантократорес» – не переможемо пострілами в повітря, гарматами, ракетами чи атомною зброєю. Це для них, як іграшки. Вони воюють проти людських душ через окультизм, магію, брехню, затягування до фальшивої віри в поганську псевдодуховність… Їм успішно служать насамперед масони. Тільки ми, християни, не усвідомлюємо і не рахуємося з тим, що для успішної боротьби достатньо кількох людей, які мають найкращу духовну техніку.

Коли ми читаємо Боже слово, Святий Дух через нього до нас говорить, щоб ми зміцнили свою віру і рахувалися в своєму житті з живим Богом. Крім того, Він хоче нас навчити, щоб в конкретних ситуаціях ми давали на молитві свої проблеми Богу. Найперше, маємо дати Йому свій гріх, а потім свої турботи. І тоді Бог почне давати нам світло, силу, або Сам почне вирішувати всі проблеми, які маємо. Але ми повинні на молитві зробити конкретний крок віри.

Раніше в війнах перемагав той, хто мав сильні руки. Згодом перемагали доброю зброєю. А сьогодні достатньо мати панель управління і вміти нею керувати. Така людина має перед собою панораму і лише пускає керовані снаряди в той чи інший бік, на чітко визначене місце – наприклад, на бункер в землі. Снаряд летить на вказане місце, а за ним з абсолютною точністю наступні… Це стосується лише звичайної техніки, керованої людським розумом, за якою є винахідливий людський дух. Але є ще й інша боротьба – духовна.

Боже слово ясно говорить: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах – т.зв. пантократорес» (Еф. 6,12). Чи ми усвідомлюємо це?

Слово «метаноя», тобто зміна мислення, є дуже глибоким. Щодня ми повинні знову і знову усвідомлювати в кожній ситуації: Як би на моєму місці думали, говорили чи діяли Діва Марія або Ісус Христос? Але цього не розрізнимо, коли не матимемо в собі Божого слова, не будемо його читати, не будемо про нього говорити, підбадьорюватися ним, світити ним до всіх ситуацій, і так пізнавати Божі дороги і наміри в своєму щоденному житті.

Передусім треба вивчати Боже слово, потім ним жити і аж потім навчати його інших. Далі необхідно усвідомлювати потребу наслідування Ісуса в радикальності Євангелія і також працювати для Нього. Насамперед йдеться про самовідречення. Зрікатися – це втрачати свої настрої, гіркості, себежалі, свої розчарування і свої зранені почуття через те, що не здійснилася наша воля. Це наш щоденний хліб. Ми повинні щодня вчитися від Ісуса тихості і покори – а це аж до смерті! Цього єдиного маємо вчитися від Ісуса, як Він про це виразно говорить у Святому Письмі. Потім маємо Його наслідувати, йти за Ним.

Як вміють зловживати страхом ті, які хочуть обманути, використати, ошукати людину! Принижують її, змушують здійснювати навіть злочини. Якщо людина боїться, наприклад, за кар’єру, переживає, щоб її здобути, а потім, знову ж таки, щоб її не втратити, то зв’язана цим страхом і через нього нею можна легко маніпулювати – на жаль, переважно для зла. Тоді людина піддасться тиску, який на неї чиниться. Якщо б була смілива і оперлася, то зберегла б собі життя і не вчинила б злочин.

В нас є втілена глупота, яка нас принижує, нищить, ліквідує, а все ж людина з цим спокійна. Тому й настала глобалізація, тому приходили і війни, всілякі заразні хвороби, бо люди постійно повертаються до зла, постійно його люблять і не хочуть прийняти правду і Божий порядок, який захищає людину від цього всього. Це постійно тягне людей до самознищення і вони йдуть, як ведені на заріз. Що це є в нас? Це закон ентропії, духовної ентропії. Зробімо ж хоч цей перший крок: розпізнаймо реальність і назвімо її справжнім ім’ям – реальність того, як діє зло та темрява, яку Боже слово називає гріхом, це духовне самогубство. І також почнімо проти цього боротися.

Ми повинні взяти свій щоденний хрест. Тим хрестом є, насамперед, наша власна природа і характер. Коли хтось виявить нам своє ставлення до нас, це нас зранює.

Початківці, хоч і прийняли Христа, але їхня природа, «стара людина», є настільки сильною, що не знесе критики, не оберне її в правдиве покаяння і не з’єднає поглядом віри свій внутрішній біль з Христом – бичованим, вінчаним терням, розп’ятим. «Стара людина», навпаки, це болюче зранення оберне або в ненависть до ближнього (а до цього не треба себе змушувати), або закриється в себежалі – а це також фальшива дорога. Наші почуття здатні не лише роками тримати зранення, але вміють його майстерно оживляти і навіть підсилювати.

Треба знову і знову з живою вірою віддавати до Христової смерті себе – свою волю, свої настрої, смутки, розчарування, але і свої ідеї та плани. Все, що ми таким способом віддали Небесному Отцю в єдності зі смертю Ісуса Христа, те вже тепер приносить користь для нас і для Церкви, а тим більше це має свою цінність для цілої вічності.

Перша Божа заповідь звучить: «Люби Бога всім серцем, всією душею і всією силою». Однак в нашому серці бачимо протилежне: хочу це робити, але не можу. Хочу добра, хочу служити Богу, але щось мене тримає. Найбільше це можемо бачити на молитві. Тут можемо собі усвідомити силу обману, який є в нас, інфекцію зла, «стару людину», ту силу, яка завжди обмане людину і відведе з правильної дороги. Нашою дорогою має бути Христос. Маємо мати чіткий напрямок і мету – небо. Але ми зазвичай десь блукаємо або навіть йдемо протилежною дорогою, а при тому думаємо, що знаходимось на правильному шляху. Тому мусимо зупинятися і входити до Божого світла,

Йосафат, побожний юдейський цар, одного дня побачив, що його царство оточене великим військом. Він знав, що немає ані найменшої надії на перемогу такої великої сили. Тому він упав долілиць перед своїм Господом і відчайдушно взивав: «Боже наш! В нас нема сили проти цієї великої навали, що прийшла на нас, ми не відаємо, що робити: тільки до Тебе наші очі!» (2 Хр. 20,12). Так молився цар Йосафат. Тут звернімо увагу на одну дуже важливу річ. Необхідно, щоб при прославі Господа ми відвернули свій погляд від жахаючих обставин і звернулися до Бога. Йосафат не закриває очі перед небезпекою, яка загрожує його країні, він не поводиться так, ніби ворогів не було. Навпаки, він дуже добре знає ситуацію, бачить свою повну безсильність і тому звертається до Бога за допомогою.

Ми повинні любити Бога всім серцем, всією душею і всією силою. День за днем минає…, а тому маємо поставити собі запитання: «Коли я любив Бога всім серцем?». Любити Бога – це суть внутрішньої молитви. Найперше ми повинні стати до світла, перед Боже обличчя, і зробити перший крок: віддати Богу свої гріхи, упокоритися і признати: «Я згрішив, дав себе обманути. Я був свавільником, пропихав свою волю. Або зробив якийсь невірний крок, дозволив себе кудись заманити…». Відразу ж в той момент, коли людина піддасться обману, треба каятися, тобто вийти на дорогу правди. Ісус каже: «Я – Дорога».

Хтось має багато фізичних дарів – наприклад, силу, працьовитість. Інший, знову ж таки, має душевні дари: добру пам’ять, різні здібності (наприклад, організаційні), а також Бог дає різні духовні дари. Але одночасно кожна людина мусить усвідомлювати, що має свою т.зв. «ахіллесову п’яту», тобто своє вразливе місце, бо диявол вміє ліквідувати і найкращих людей. Є чотири речі, які він пильнує, а потім використовує: 1) прагнення кар’єри; 2) залежність від алкоголю; 3) сексуальність; 4) грошолюбство. Сьогодні люди за кар’єру і гроші здатні зрадити совість, самі себе і народ.

Мудра людина рахується зі своєю слабкістю.

Якщо подивитися на історію філософії, хочеться плакати: як нахабно ті всі т.зв. філософи отруювали європейське мислення. Всі вони мають спільний знаменник – ненависть до єдиного та істинного Бога, а головне – ненависть до Ісуса Христа і Його Церкви, яку намагаються зовнішньо і внутрішньо знищити. Чи то Шопенгауер, чи Ніцше, чи Маркс, чи Конт, чи інші. Всі вони знову запроваджують поганську мораль, таку як гедонізм чи епікурейство, що по суті є притупленням навіть природної совісті, коли людина свідомо робить зло і кривдить інших в гонитві за насолодами.