Основне відношення щодо Бога полягає в тому, що людина усвідомлює свій гріх, провину. І у Старому Завіті покаяння було пов’язане з постом, з жертвами, коли люди приносили ягнят за гріхи або давали в жертву те, що було для них дороге. Як жертва за гріх проливалася кров тварин. Люди спалювали ці жертви як цілопалення для Господа. Отож людина усвідомлювала основну реальність гріха.

Але сьогодні, завдяки сучасній психології та атеїзму, термін «гріх» був усунений, і так ми опинилися в ситуації, де вже збираємо тільки жалюгідні плоди. Бо гріх − це реальність. Боже ставлення до гріха таке: «Відплата за гріх − смерть» (Рим. 6,23). Єдиний спосіб, як позбутися гріха, − це покаяння і прийняття відкупительної жертви Ісуса за нас.

Сьогодні без здорової спільноти, де є здоровий дух, християни не вистоять. Треба почати будувати спільноту і молитися, святкувати неділю – навчитися її святкувати. У нас є такий досвід: коли спочатку почнемо вирішувати проблеми і говорити про них, нічого не вирішиться. Тому спершу ми повинні почати молитися. Згодом хвильку можемо говорити, але потім знову треба молитися наступну годину. Аж на молитві нам раптом відкриваються конкретні проблеми. Зустріч без молитви не дає людині сили вистояти під тиском світу. Ця зустріч нічим не відрізнялася б від зустрічі чоловіків в барі. Якою потрібною є молитва! Основою спільноти є молитва. Без неї нічого не діє. Коли молимося, Бог завжди дає одному або двом світло.

Навернення є тільки половинчасте, якщо людина не хоче прийняти Божий погляд на окультизм, і якщо не хоче з живою вірою, в послусі, прийняти основні принципи Євангелія в боротьбі проти «старої людини», а головний з них – «зречись себе» (Мт. 16,24). Без цього навернення не є повним, і в критичний момент така душа зрадить Христа і Його Євангеліє.

Перше блаженство звучить: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5,1-2). Що означає бути убогим духом? В нашій душі є велике багатство різних залежностей: від людей, речей, від своїх думок, почуттів, поглядів, своїх планів… Це багатство перешкоджає нам, щоб на перше місце у своєму житті ми поставили Ісуса Христа, щоб могли ходити в Божій присутності і щоб в нас горів вогонь любові до Бога. Тоді ми вже не йдемо прямою дорогою за Ісусом, але стаємо рабами брехні. Отож, душевне багатство є великою небезпекою.

В Біблії є декілька прикладів відданості Богу, наприклад Авраам, Йов, Давид…

Бог називає Давида «муж згідно Мого серця». Біблія описує багато життєвих ситуацій, в яких він опинявся. Як був переслідуваний царем Саулом, або як допитувався Господа, коли ішов на війну… Але там описані і його свавілля, коли намагався просунути свою волю.

Коли він вчинив гріх з Ветсавією, за це прийшла кара. Дитина, народжена з гріха, захворіла і вмирала. Давид лежав на землі і постив. Коли дитина померла, «Давид встав із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився. Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв.» (2Сам. 12,20). Його слуги були здивовані такою поведінкою. Але він сказав їм: «Я зробив те, що міг». А тоді додав: «Тепер, коли дитина померла, чому б мені постити? Хіба я можу її повернути назад? Я піду до неї, а вона вже не повернеться до мене» (вірш 23). Таке було його покаяння: він признав гріх, каявся, а потім прийняв Боже рішення. Був чесний перед Богом.

На Тайній Вечері Ісус сказав: «Коли Я не відійду, Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, пришлю Його вам. І коли Він прийде, то переконає світ у грісі, у справедливості та в засуді: щодо гріха – бо не вірують в Мене…» (Ів. 16,7-9).

Отож Святий Дух прийде, щоб вказати нам на наш гріх! А що таке гріх? Господь Ісус каже: «Гріх в тому, що не вірять у Мене …». Отже, Невіра!

«Того часу з’явивсь Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській: „Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство.” …Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська, і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах» (Мт. 3,1-6). Туди приходили не тільки прості люди, але й фарисеї та садукеї. Вони обманювали самі себе, гадаючи, що уникнуть Божої кари, бо вважали себе духовною елітою. Однак помилялися. Іван сказав їм, що ніхто не уникне Божої кари. Він суворо сказав до них: «Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрищу водою на покаяння, а Той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незгасним» (Мт. 3,10-12).

«Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; але Йоан спротивлявся Йому, кажучи: „Мені самому треба христитися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” Ісус у відповідь сказав до нього: „Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.” 

Нехай Ісус народиться і в Церкві! Нехай Його приймуть як живого Бога – не як якогось Христа історичного або Христа віри, як проповідує історично-критична теологія, але як живого, особистого Спасителя і Господа. Коли людина поставить Ісуса на перше місце, дасть Йому простір, щоб Він міг народитися в її серці, то потім вона звільняється від інших «господарів» та від гріха. Ми повинні прийти до Нього і прийняти Його, бо Він прийшов заради нашого гріха, щоб нас від нього визволити. «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми» (Ів. 1,12). «Тим які Його прийняли…». Коли пастухи, а потім і царі, побачили зорю і знайшли Дитятко, то впали перед Ним на коліна, як перед Богом, і поклонилися Йому. І наша віра має бути такою. Ми повинні прийняти Ісуса і визнати Його Богом, який є Всемогутній, якому даємо владу у своєму серці, у своєму житті

Марія є нова Єва. Вона непорочна. Щоб ми могли бути перетвореними в Ісуса, щоб Він в нас зачався, народився, щоб міг жити і діяти, для цього потребуємо Святого Духа і Пресвяту Діву Марію. Так, як вперше Ісус прийшов на цю землю через Марію і Святого Духа, таким самим способом Він – живий – приходить до кожного з нас.

Ми повинні не тільки прийняти Святого Духа, але маємо в Ньому ходити. І то щодня! Що означає ходити у Святому Дусі? Це означає перебувати в Божому світлі, входити до нього! А також дивитися на своє життя з перспективи смерті і вічності! З перспективи Ісусового слова маємо дивитися на перебіг подій у своєму житті, усвідомлюючи, що все знімають небесні камери.

В Євангелії від Матея написано, як Ісус нагодував п’ятьма хлібами і двома рибами 5-тисячний натовп. Потім євангелист додає: «І зараз же звелів учням увійти до човна й переплисти на той бік раніше від Нього, тим часом як Він відпускав народ. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті. Як звечоріло, Він був там сам один» (Мт.14, 22-23).

Це конкретний приклад для кожного з нас.

Те, що ми здорові, що маємо здорові очі, руки, можемо ходити – це все Божа ласка. Але прийде час, коли Бог покличе нас з цього життя у вічність. Мусимо про це пам’ятати, щоб бути готовими до зустрічі з Богом. Це найголовніше. Тому маємо усвідомити, що сенс нашого життя полягає не в тому, щоб ми їли, пили, спали і працювали. Сенс життя – шукати Бога, любити Його всім серцем, всією душею, і так спасти свою душу та узріти Божу славу.

Дух антихриста діє з великою силою та підступністю і всередині Церкви, найшвидше серед сліпих і літеплих християн, наповнених духом цього світу, так що вони зовсім не розрізняють всіляких пасток і різних «троянських коней», які один за одним проникають всередину Церкви. Ці впливи проникають в т.зв. християнську літературу і в т.зв. християнське мистецтво і, на жаль, також в богословську літературу і на богословські факультети, а звідти інфекція поширюється далі. Через що? Через єретичні твори і конкретні вказівки та фальшиву побожність.

У тому, якою цінною є молитва віри, не можна сумніватися! Тому ми повинні з великою вірою стати на молитві перед Господом, навіть якщо бачимо гірку реальність, що Божий ворог просовує всередину Церкви своїх людей, які згодом нищать Боже царство і не дозволяють жодної обнови, але навпаки – душать все, що є Боже і живе. Але ці люди там опиняються за гріхи християн і є лише вираженням мертвої Церкви, або, скоріше, мертвої, байдужої віри Божого люду. Бог допускає це, бо ми молимося з малою вірою.