«Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний

не простить вам провин ваших»

Протягом двох тижнів у Слові життя ми будемо нагадувати собі правду про необхідність прощення. Коли людина простить іншому, то отримає світло і усвідомить, що і вона багатьох скривдила і також потребує прощення. Тому добре знати та прийняти у своє життя принцип, виражений в короткій молитві: «Боже, я прощаю цій людині, але Боже, прости і мені, що я багатьох скривдив, багатьом дав згіршення, а своєї провини не бачив і не хотів признати». Під час прощення відбувається певний духовний перелом. Немає сенсу філософствувати чи теологізувати з цього приводу, але завжди необхідно зробити крок прощення. Тоді прийде досвід миру та світла, якого досі людина не мала, а також впевненість у тому, що коли вона просить Божого милосердя, Бог прощає їй гріхи, бо вона виконала умову і від щирого серця простила своєму ближньому.

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то …приклад дав Я вам»

На Тайній вечері Ісус дав апостолам приклад великої покори. Він виступає не як той, кому мають служити, а як той, хто сам служить. Він омиває ноги апостолам. Цю службу здійснювали раби. Ми знаємо, як це шокувало апостолів. Особливо радикально захищався апостол Петро, але на кінець послухався. Ісус каже: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і покірний серцем». Можна час від часу в невеликих спільнотах, наприклад, раз на рік, зробити такий жест, що брати омиють один одному ноги. Деякі некатолики практикують це ще частіше. Омити ноги іншого брата, а також дозволити омити ноги собі – це жест покори, особливо коли людина робить це щиро, з усвідомленням своєї провини, якої часто навіть довший час не бачила.

Коли святого Антонія-пустельника запитали, хто взагалі може бути спасенним, він чітко відповів: «Тільки покірна людина». Тобто той, хто скинув з трону своєї душі богорівне его та посадив на нього Ісуса.

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності»

«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого”».

Що таке справжня свобода у Христі? Це не означає відкинути Божі закони і заповіді та дати простір гордому его з його невпорядкованими тілесними прагненнями, щоб воно без докорів сумління чинило зло. Людська свобода не полягає в недоторканності его, яке у своїй гордині завжди хоче мати останнє слово, і навіть після Божого слова. Це була б фальшива свобода, яка веде до погибелі. Свобода у Христі полягає в тому, що людина приймає шлях правди, тобто покаяння, і зрікається себе, своєї гордині. Вона усвідомлює закон пшеничного зерна, яке мусить померти, щоб могло прийти нове життя. Таким чином людина повністю усвідомлює суть – що гординю нашого его, яка є недоторканою та образливою, треба назвати справжнім іменем. Також усвідомлює цю духовну отруту всередині людини, тобто і в собі, з якої походять усі війни та злочини, і яка також є причиною вічного засудження. На троні нашої душі сидить горде его. Його потрібно скинути з трону!

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …використовуючи час,

бо дні лихі»

Це Слово життя особливо актуальне для сьогодення. Час, у якому ми живемо, справді апокаліптичний. Це час тотальної диктатури сатани. Цей дух брехні та смерті під назвою «Новий світовий порядок» насправді приховує програму редукції, тобто геноцидну. Реалізує її  через втілених демонів, архітекторів смерті, злочинців проти людства, членів масонських лож, які володіють найбільшими банками та контролюють і тримають у своєму підпорядкуванні весь світ. Що повинні робити ми, які є начебто безсильними? Слово Боже відповідає: маємо пильно уважати на те, як ми поводимося і живемо. Інакше змарнуємо цей час, в якому Бог призначив нам жити. Змарнуємо його на шкоду собі і тим, для кого ми могли б опосередкувати ласку спасіння. Треба добре собі це усвідомити! Не марнуймо час зайвим переглядом Інтернету, а тим більше «сидячи» у смартфонах. Це втрата, марнування часу! Не марнуймо цей час на порожні розмови, а використовуймо його передусім для того, щоб могти через молитву говорити з Богом про себе і про душі, які Бог нам довірив. Нам потрібне Боже світло, Божа мудрість, Божа допомога.

«І не вподібнюйтеся до цього віку…, щоб вам пізнати,

що є воля Божа»

Сьогодні ми піддаємося надзвичайно великому тиску темряви цього віку, тобто духа світу, який рішуче виступає проти Бога. Це веде не лише християн, а й усе людство до повної деморалізації. Диявольськи продумана система поширює найрізноманітнішу брехню, особливо через засоби масової інформації. Вона зловживає Інтернетом і смартфонами буквально для промивання мізків та нав’язування протиприродних і навіть збочених принципів. Це аж незбагненно, що людство приймає і схвалює духовне самогубство, хоча тут йдеться не лише про дочасну, але й про вічну смерть. За спасіння наших душ ведеться жорстока духовна боротьба. Ми повинні виступити проти духа цього світу і прийняти захист Божих законів. Офіційна Католицька Церква, яка була трансформована в антицеркву Нью-Ейдж, вже не тільки їх не приймає, але й пропагує прямо протилежне.

«Шукайте найперше Боже Царство і його справедливість,

а все інше вам додасться»

Господь Ісус каже нам шукати. Пошук — це болісний процес. Коли хтось втрачає щось цінне, то переживає певний біль і намагається шукати передусім там, де може знайти. Ісус каже, що ми повинні шукати найперше Боже Царство. Воно є в нас, як закопаний скарб.

Що таке Боже Царство? Це Божа влада і Божа присутність в душах охрещених людей. Цей скарб глибоко захований, але ми повинні його шукати. Деколи його можна знайти відразу.

Що означає його справедливість? Вона була звершена в нашому Господі Ісусі Христі через Його відкупительну жертву за нас. Він приніс справедливе надолуження за гріхи людства і за всі мої гріхи. Цю справедливість я знаходжу під Христовим хрестом – там через акт покаяння мені прощені гріхи, і диявол не має права вимагати справедливості, тобто покарання, яке приносить гріх. Ісус звершив цю справедливість на хресті.

«Тому не будьте нерозумні, а збагніть, що є Господня воля»

Ці два тижні під час наших семи молитовних зупинок ми будемо роздумувати і пригадувати це Боже слово. Апостол закликає: «Не будьте нерозумні». Що означає бути нерозумним? Це означає бути нездатним до критики та об’єктивної правди і сліпо просувати якийсь свій перший погляд. А далі апостол каже: «Збагніть, що є Господня воля»: у твоєму житті, сьогоднішнього дня, у тій ситуації, яку переживаєш. Маєш переживати її з Богом у вірі.

Дрібне самозречення нашої прихованої гордині, нерозуму, допомагає нам розуміти, яка Божа воля. Тому будьмо самокритичними, покірними, не ображаймося, коли хтось вкаже нам на нашу хибу або на те, що наше рішення не є мудре.

Як християни, ми маємо свої різні плани, бажання і уяви, тому ставимо собі запитання: яка Божа воля? Деколи здається, що Божа воля захована, наче якийсь скарб на острові, і у нас є тільки клаптики карти, щоб знайти його. Але чи це так? Чи Бог приховує перед тобою свої плани, як таємницю, або хоче, щоб ти йшов за Ним і дозволив вести себе крок за кроком?

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас

перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте,

і воно здійсниться для вас»

На Тайній Вечері Ісус говорить про нашу духовну єдність з Ним. Через Хрещення ми отримуємо участь у відкупительній смерті Ісуса та в Його новому житті, яке пов’язане з Його славним воскресінням. Але самого Хрещення недостатньо. Щоб Боже життя взагалі залишалося в нас, і, що більше, щоб воно розвивалося, потрібна віра, віра в Ісусове слово. Ця віра пов’язана з упокореннями та пробами вірності. У зв’язку з цим потрібно усвідомити суть притчі про виноградину та гілки. Від виноградини до гілок тече життєдайний сік, тобто той самий Дух, який є в Ісусі Христі, діє і в нас, охрещених, коли ми вірою залишаємося в єдності з  Ісусом. Ісус кілька разів наголошує, що без Нього ми нічого не можемо робити, і дає Своїм гілкам обіцянку: «Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Умова того, щоб щось відбулося для нашого справжнього добра (не лише тимчасового, але й вічного) – це через віру перебувати в єдності з Ісусом. Цієї єдності нам допомагає досягти Його слово, в якому маємо перебувати.

МАРІЯ – нова жінка, нова матір, нове серце. Єва – протилежність Марії.

Приймаю нове серце. Маю нове серце. Демони, зарубайте це собі на носі! Марія є в мені, в моєму нутрі. Вона – раба Господня. Я своєю свідомістю є в цьому новому серці. Марія буде мене вчити, як стати рабом Господа. Вона – моя Матір. Бути рабом Господа: „Де є Господній Дух, там є свобода” (ІІ Кор. 3,17), а в Ній є Дух Господній! В Ній Слово стало Тілом. Вона зачала від Святого Духа. Але перед тим, як зачала від Святого Духа, сказала: „Я раба Господня”. А це тепер каже і в мені, а я в Ній: Я є раб Господній. Я є Її рабом. Я раб раби Господньої (Пс. 116,16). А так я є тільки і тільки рабом Ісуса! Марія є рабою Господньою, не має жодного права власності. Все, що має і що посідає, не є Її, але належить Господу. Вона є Його рабою. Тому маємо бути рабами Марії, щоби ми ще правдивіше і цілковито були рабами Ісуса.

Тому маємо стати рабами Марії, щоб Вона навчила нас цього найбільшого мистецтва, якого ніхто з людей не реалізував так вповні, як Вона. У цьому Вона є нашим взірцем, нашою вчителькою, нашою Матір’ю. Вона – живий взірець, справжня мати. Ось Мати твоя!

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи,

уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю

розповсюдилось у світі»

Наше життя коротке, воно насправді є лише часом випробування, у якому вирішується наша вічність. Вона буде або щасливою, або нещасливою навіки. Нещасливе майбутнє, тобто вічна загибель, чекає на тих, які через горду невіру відкидають спасіння в Ісусі Христі. У Ньому Бог дав нам найбільший дар – щоб через Нього ми прийняли нову природу! Тому ми повинні відкинути ту природу, яка заражена первородним гріхом і в яку наш людський дух немовби одягнений. Через це було затемнене передусім наше душевне єство, так що розуму важко розпізнавати правду, воля схиляється до зла, а серце наповнене пожадливістю, яка має єдність з духом світу, що штовхає людство до зіпсуття і погибелі – дочасної та вічної. Як уникнути цієї погибелі? Ми повинні вірою прийняти Спасителя Ісуса Христа. Тоді нас стосується: «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми, які народилися не з пожадливості тіла, ані з пожадання мужа, лише від Бога» (пор. Ів. 1,12). Отже, приймаючи Христа, ми вже приймаємо Божу природу, хоча в нас ще є первородний гріх. Бути учасником Божої природи – це не лише обіцянка, а також дар – дорогоцінний і надзвичайно великий дар.

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. Істинно кажу вам,

що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

Що таке людська віра, а що таке Божа віра?

Людська віра необхідна у повсякденному житті. Ми повинні вірити свідченням людей, наприклад, про Антарктиду, навіть якщо ми самі ніколи там не були. Ми віримо, що там є сніг, навіть якщо ми його не бачили. Це природна віра, яку можна довести матеріально.

А що таке Божа віра? Це віра, пов’язана з обіцянкою, яку дав нам Бог. Це віра в Божу всемогутність. Бог своєю всемогутністю створив усе, що існує, створив цей світ і піклується про нього. Він створив його з певною метою. Ми віримо в Бога Творця. Ми також віримо в Бога Спасителя – віримо, що Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. А також віримо Божому слову. Крім того, щоб мати Божу віру, яка творить чуда, потребуємо отримати ласку, коли Бог покаже нам, що хоче прославитися в цій ситуації і вимагає від нас стояти у вірі, а не сумніватися. Випробування віри прийде на кожного, тому ми повинні долати сумніви у своєму серці. Божа віра – це дар, який мусимо випросити.

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

Одного разу люди запитали Ісуса, що мають робити, щоб чинити діла Божі. Ісус відповів: «Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав» (Ів. 6,29). Отець хоче від людей віри і довір’я, бо «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11,6).

Слово життя, яке ми тепер повторюємо під час молитовних зупинок, також виражає те, що коли ми віримо в Того, Кого послав Отець, тобто в Господа Ісуса, і віримо в конкретній ситуації, в конкретній проблемі, то Бог відповідає на нашу віру ділом, вчинком.

Наступні цитати поглиблюють цю правду, пов’язану з вірою.

«Упокоріться, отже, під могутньою Божою рукою,

щоб Він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу

покладіть на Нього, бо Він піклується про вас»

Апостол Петро закликає нас упокоритися перед Богом. Що принесе це упокорення? Насамперед, опосередкує нам світло пізнання, яке дає Бог. В іншому випадку це пізнання блокується егоцентризмом нашої порушеної гріхом природи, яку Святе Письмо називає «старою людиною», а ми цього навіть не усвідомлюємо. Покора – це правда. Покора – це звільнення з-під влади  нашої суверенності, гордині та небажання признавати собі власні слабкості і помилки. Ця егоїстична суверенність не дозволяє Богові діяти через нас, хоча це принесло б найбільшу користь – не лише духовну і не лише для інших, а передусім для нас. Святе Письмо каже: «Бог гордим противиться, а покірним дає благодать». Упокоритися перед Богом, від Якого ми отримали своє існування і все добре, що в нас є та що ми зробили, – це аж ніяк не приниження. Це лише визнання реальності, тобто правди про нас самих. Таку позицію покори в правді здобудемо особливо у внутрішній молитві під Христовим хрестом. Без правдивої молитви змарнуємо своє життя в ілюзіях. В момент смерті вже не матимемо часу на покаяння і надолуження того, що занедбали.

«Ви називаєте Мене „Учитель і Господь”,

і добре кажете, бо Я є»

Сам Ісус тобі каже: «Ти називаєш Мене своїм Учителем і Господом», і додає: «і Я дійсно ним є».

У цьому короткому біблійному курсі можемо розглянути деякі цитати зі Святого Письма і замислитися, чи справді Ісус є моїм Господом. Якщо це не так, а моїм Господом є божок, що називається его, тоді мушу просити: «Ісусе, будь дійсно моїм Господом!». Взиваймо до Ісуса з глибини серця. І лише так зможемо визнати разом з розкаяним Томою: «Господь мій і Бог мій!». Ісусе, будь дійсно моїм Господом і Богом!

Ісус Христос є Спаситель і Господь. З усіх титулів Ісуса Христа звертання «Господь» стало найбільш вживаним, найпоширенішим і найважливішим. З певністю можемо сказати, що слово «Господь» стало синонімом імені «Ісус».