У багатьох місцях Св. Письма згадується про дух, душу і тіло. Силами душі є розум і воля. Внаслідок первородного гріха розум важко пізнає суть правди, а воля є ослаблена, щоб виконувати справжнє добро. Ця інфекція первородного гріха заторкує і серце людини та спричиняє в ньому дисгармонію. В результаті, некеровані пожадливості поневолюють серце егоїзмом і самолюбством. Тому Св. Письмо говорить про людське серце, що воно найлукавіше з усього (Єр. 17,9) і що є кам’яним (Єз.36,26). Бог пообіцяв, що дасть нам нове серце (Єз. 36,26).

Якщо уважно читаємо Боже Слово, а водночас щиро спостерігаємо у своєму житті тонкі відмінності між душевними і духовними проявами, бачимо, що часто важко розрізняємо окремі границі. Але це навіть не завжди потрібно. Набагато необхіднішим і кориснішим є знати відмінності між тілом і духом та їх прояви. А Боже Слово це показує нам на кількох місцях цілком ясно, для нашої користі, особливо у 8 главі послання до Римлян і в 5 главі послання до Галатів. З грецького оригіналу Св. Письма інколи важко розпізнати, коли говориться про людський дух, а коли про Божий Дух в нас. Тобто коли перекладачі повинні написати велике або мале «Д».

«Тому що прагнення тіла вороже Богові –

бо не кориться законові Божому, та й не може.

Тілесні не можуть подобатись Богові».

«Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне;

ті ж, що за духом, – про духове.

Бо прагнення тіла веде до смерти,

а прагнення духа – до життя і миру».

Що означає: «Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом»? Коли закон не був ослаблений тілом? Коли гріх ще не мав над людиною влади. Божий Закон наказав Адаму в раю: «Не їж, бо помреш!». Коли він порушив Божий Закон, то кара згідно закону здійснилася, – Адам помер. Від того часу і над людством панує закон гріха та смерті.

Божий Закон (Десять Божих Заповідей) звинувачує нас у грісі,  цим чинить необхідний діагноз, але спасти нас не може. Якби міг, то не мусів би приходити Христос. «Бог пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха осудив гріх у тілі (в Христовому Тілі)». Справедлива вимога закону така: «Заплата за гріх смерть». Ісус добровільно взяв цю смерть на Себе за нас і цим виконав справедливу вимогу Закону на своєму тілі.

«Щоб оправдання закону здійснилося на нас,

що ходимо не за тілом, а за духом».

Боже слово каже: «Сім разів на день…» (Пс. 119, 164). Старозавітня і новозавітня церковна традиція зберігала щоденний молитовний ритм. Цього ритму дотримувався св. Павло і апостоли. Святий Василій також наголошував християнам на потребі молитовних зупинок протягом дня. На жаль, в теперішній час християни не дотримуються денного ритму спілкування з Богом.

Чому зупинятися 7 разів? Число 7 символічне, але добре є використати його і практично. Зупиняємось передусім тому, щоб якнайбільше остерігатися свавілля, бо коли людина не зупиняється, щоб усвідомити Божу присутність, то діє лише відповідно до своїх відчуттів та розуму, які не завжди є у згоді з Божою волею.

«Хто приймає пророка як пророка, той одержить пророчу нагороду.»

Боже слово каже: «Сім разів на день…» (Пс. 119, 164). Старозавітня і новозавітня церковна традиція зберігала щоденний молитовний ритм. Цього ритму дотримувався св. Павло і апостоли. Святий Василій також наголошував християнам на потребі молитовних зупинок протягом дня. На жаль, в теперішній час християни не дотримуються денного ритму спілкування з Богом.

Чому зупинятися 7 разів? Число 7 символічне, але добре є використати його і практично. Зупиняємось передусім тому, щоб якнайбільше остерігатися свавілля, бо коли людина не зупиняється, щоб усвідомити Божу присутність, то діє лише відповідно до своїх відчуттів та розуму, які не завжди є у згоді з Божою волею.

+ В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Еффата!

Я є свавільник, егоїст, не обстоюю Божу волю, а пропихаю свою.

Я є гедоніст, вишукую приємність навіть ціною гріха.

Я є осуджувач — осуджую інших, але своєї провини не бачу і не хочу признати.

Прихований метастаз наслідків первородного гріха та нерозкаяння тягне мою душу до вічної погибелі.

Марана та! Прийди, Господи Ісусе!

Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене грішного! (5 разів).

Шема, Ізраїль! Люби Бога!

Ісусе, Боже мій, люблю Тебе всім серцем, всією душею і всією силою. Тепер втрачаю свою душу ради Тебе та Євангелії.

Слово життя: «Хто приймає пророка як пророка, той одержить пророчу нагороду.» (Мт. 10,41) (його повторюємо тричі і воно змінюється що два тижні)

Амінь.

“Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом,
Бог, – пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі”

Сьома глава Послання до Римлян є дуже важкою для розуміння, хоча містить найосновніші речі, які повністю нас стосуються. Вона говорить про закон – з одного боку, про закон Божий, який є святий, справедливий і добрий, і все ж не забезпечує мені спасіння. Він лише освідчує мене з гріха і не дає сили перемогти над законом гріха і смерті. На закінчення глави апостол взиває від себе і від всіх щирих віруючих: «Нещаслива я людина! Хто визволить мене від тіла тієї смерті?» Це визволення є в Христі. В другому вірші 8 глави говориться про  закон Духа, який звільняє нас від закону гріха і смерті. Цей закон Духа дає життя в Христі Ісусі, а його плодом одночасно є звільнення від закону гріха і смерті.

Уся сьома глава говорить про закони. Є закон Божий, є закон гріха, але є також і закон Духа. По суті, діє той закон, на чиїй території ми перебуваємо. Якщо ми в Адамі, тобто в своїй порушеній природі, то наш дух перебуває під владою закону гріха. Навіть якщо ми зовнішньо дотримуємося Божого закону, то це призводить до людської гордості і фарисейства. Людина може бути зовні моральною, чемною, а все ж бути рабом гріха, пихи і духовної сліпоти. В часи Христа були церковні фарисеї, але вони є і тепер. Апостол взиває: «Бідна я людина, хто визволить мене від цього тіла смерті?». Відповідь полягає в тому, що нас і мене визволив Бог через нашого Господа Ісуса Христа, а тому Йому належить подяка. Але якщо я не є у Христі, не є в з’єднанні з Божою волею, але є сам в собі, то навіть якщо «своїм розумом служу закону Божому, то тілом служу законові гріха». Але якщо я у Христі, то закон Духа визволив мене від закону гріха і смерті (див. Рим. 8,1-2).

Апостол Павло сам на собі розкриває реальність закону гріха. Тут йдеться про психологічний тиск, який св. Павла і кожного з нас змушує чинити зло, якого не хочемо. Апостол вказує, що причиною цього є гріх, який живе в мені. Апостол вказує, що добро, якого хочу, в мені не живе. Це якась несправедливість.

Що робити для того, щоб гріх був паралізований, і щоб добро могло в мені жити і закорінитися?

У віршах 13-19 говориться про гріх, який послужився добром, щоб завдати мені смерть. Через Божі Заповіді є відмаскована його надмірно грішна сила. Сама Божа Заповідь не дає сили перемогти гріх. Від свого народження ми запродані в рабство гріха. Хто нас запродав? Це зробили прабатьки своїм непослухом Божому слову, і через те, що повірили духу брехні і смерті. Ісус визволив нас з цього рабства. На хресті Він переміг гріх і диявола. Перемога над гріхом є тільки і тільки в Христі. Якщо ми знаходимося в активному з’єднанні з Христом через віру і відданість, тоді не можемо грішити (1Ів. 3,6). На жаль, коли виходимо з Божої присутності і перериваємо єдність з Ісусом, то ми знову є в небезпеці різних форм гріха: свавілля, лінивства, різних пристрастей, пихи, себежалю, заздрості, нечистоти, марноти, жадібності.

У віршах 9-12 говориться про Закон, про заповіді, про гріх, смерть, убивання… Знову наголошується на тому, що закон є святий, і заповідь свята, і праведна і добра. Сказано, що коли прийшла заповідь, гріх ожив, а я помер. Отож заповідь, яка мала б мені дати життя, принесла мені смерть. Тут вказано на таїнство гріха, що гріх зловживає Божими заповідями. Гріх мене обманув і убив заповідями.

В 14 вірші сказано, що закон є духовний, а я – тілесний, запроданий гріху. Тут пояснюється, що я не розумію того, що роблю, і що не роблю те, що хочу, отож не дію згідно свого сумління, але чиню те, що ненавиджу. Тут знову вказано на скритість і підступність духовної реальності, яка називається гріхом.

За один гріх ангели були вкинені до пекельної безодні. Гріх першої людини – непослух – приніс смерть. Смерть втілилась до людської душі і підпорядкувала собі її. З моменту першого гріха весь людський рід і кожна людина народжується як раб гріха. Над людською душею панує закон гріха і смерті. Людина захищає те, що їй шкодить, і має опір до того, що для неї є добре. Для орієнтації Бог дав людині Свій закон. Однак, оскільки людина зрослася з гріхом і є в його рабстві, то Божий Закон, який є добрий і святий, є для неї нестерпним тягарем, якого хоче позбутися за будь-яку ціну. Гріх людина має від природи як щось власне, тому не мусить намагатися, щоб грішити. Але Божий Закон для неї є чимось чужим, що обмежує і зв’язує, і навіть т.зв. перешкоджає їй у щасті. Гріх діє через брехню, яку зіпсута людська природа автоматично приймає як правду. І навпаки – правді не довіряє, має вибудувану оборонну систему від правди.