Роздуми над посланням до Римлян 8,14-15

У 14-му вірші написано: «Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони сини Божі». Ключовим тут є слово «ті, що їх водить Дух Божий». Не достатньо тільки прийняти Духа Божого, не достатньо тільки молитися до Святого Духа, але потрібно дозволити, щоб Він нас вів, тобто ходити в Божому Дусі. Святий Дух веде наш розум до правди і нашу волю до того, щоб подолала страх, лінивство і гріх. У 13-му вірші сказано: «Якщо ви Духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити». Дух Божий дає силу нашому духу і нашій волі в боротьбі з процесом самознищення, спричиненим інфекцією первородного гріха в нас. Цю реальність виражають синоніми – стара людина, кам’яне серце, первородний або вроджений гріх, зіпсута природа, негативне ядро, корінь зла в нас… Звідти походять конкретні гріхи, як отруйні плоди. Сила гріха є в брехні. Ми легко віримо обману і духу брехні та слухаємо його, як Єва в раю. Наша зіпсута природа відмовляється вірити Богу і Його слову, а також не хоче слухати Бога і Його закони. Різні філософії, психології і теології перекручують правду, за ними є дух брехні і дух смерті. Дозволити себе вести  Духом Божим по суті означає слухати голос совісті, слухати Божі закони, тобто слухати Бога.

У внутрішній молитві віддаємо все своє минуле і все майбутнє цілковито Божій волі. Робімо це хоча б 1 хвилину на день. У цей момент усвідомлю Христову і свою смерть. Смерть Ісуса є дорогою до обіймів  Небесного Отця (Лк.23,46); є вузькою дорогою до вічної слави (Мт.7,14). Ця хвилина підготування до щасливої хвилини смерті звільняє нашого духа з рабства душевності, з в’язниці тілесності та марноти. Йдеться про переживання реальності своєї смерті, в з’єднанні з Ісусовою смертю. Тут, в послуху віри, віддаємо свого духа через вузьку дорогу Христової смерті в обійми Отця. Це вже міститься в таємниці нашого Хрещення (Рим.6,3-5). Якщо наш дух відділений від душевності і марноти світу, то нас стосуються слова: «Блаженні вбогі духом» (Мт.5,3). В цей момент отримуємо досвід, що означає любити Бога всім серцем, всією душею і всією силою (Лк.10,27). Це перша і найбільша заповідь. Питання: Чи ти вже коли-небудь любив Бога всім серцем, всією душею і всією силою? Чи це було вчора? Чи це було вже сьогодні?

Якщо ми дозволимо вести себе Духом Божим, то ми сини Божі (вірш 14). Тоді ми прийняли Духа усиновлення, яким взиваємо: «Авва-Отче!» (вірш 15). Дух Божий свідчить нашому духові про те, що ми Божі діти (вірш 16), тобто спадкоємці Божі (вірш 17), спадкоємці вічної слави в небі. І ніщо нас вже не відлучить від любові Христа (вірш 39).

Завантажити: Роздуми над посланням до Римлян 8,14-15