«Бо вам дана ласка не тільки вірувати в Христа,

але за Нього також і страждати»

«Бо вам дана ласка не тільки вірувати в Христа,

але за Нього також і страждати»

Перед цією цитатою апостол пише: «Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, чи то як прийду і вас побачу, чи то, бувши далеко, довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, ні в чому не лякаючись ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас – спасіння, і то від Бога» (вірш 27-28). І далі апостол пише: «Ви переносите ту саму боротьбу, яку бачили в мені і про яку тепер чуєте». А далі: «Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіть мою радість: думайте те саме, майте ту саму любов, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого під впливом суперечки чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (2,1-3).

«Бо ми не маємо тут постійного дому, а майбутнього міста шукаємо»

«Бо ми не маємо тут постійного дому,

а майбутнього міста шукаємо»

Апостол Павло нагадує віруючим того часу, але також і нам глибоку правду, про яку ми часто забуваємо. Тут, на землі, у нас немає постійного дому. Але з іншого боку, тут, на землі, треба мати і створювати дім. На жаль, сучасна декадентська культура, яку також масово просовує і наддержавна політична система зі своєю гендерною ідеологією, прагне зруйнувати основну клітину суспільства, якою є сім’я. Сім’я складається з батька, матері та дітей, вони мають спільний дім. Раніше родинну атмосферу завжди створювала мати. Навіть дорослі діти, у яких вже були свої сім’ї, доки мати жила, приходили у важку хвилину, щоб у старенької матері почерпнути підбадьорення та розраду. Сьогодні, на жаль, старих батьків віддають у будинки пристарілих або навіть дехто у Західній Європі прагне якнайшвидше отримати евтаназію, тобто вчинити асистоване самогубство. Все це породжено цією смертоносною декадентською ідеологією, яка, однак, масово поширюється і впливає також на Східну Європу.

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,

а, навпаки, напоумляймо один одного,

і то тим більше, що бачите, як зближається день Христовий»

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,
а, навпаки, напоумляймо один одного, і то тим більше,
що бачите, як зближається день Христовий»

Перед цим віршем написано: «Держімо непохитне визнання надії, бо Той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих». Ті спільні сходини, коли апостол писав цього листа, були приблизно такими ж малими, як і наші. Але це стосувалося і стосується передусім малих молитовних груп, які несли тягар Церкви і взивали до Бога про світло, силу та спасіння, як роблять це і сьогодні.

Усвідомлюємо, що біблійна вимога койнонії, тобто створення братньої спільноти, сьогодні є дуже актуальною. Йдеться про групу віруючих чоловіків, які сходяться на молитву і взивають до Бога за себе та за довірені їм душі. Одночасно вони намагаються підбадьорювати один одного, щоб посеред цього світу, незважаючи на різні тиски, залишатися вірними Христу та заповідям, які Він нам дав. Христові заповіді не важкі, але за певних обставин можуть вимагати і великих жертв. Але тим більшою є і нагорода в небі, якщо ми будемо витривалими.

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,

відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,

і біжімо витривало до змагання, що призначене нам.»

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,
відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,
і біжімо витривало до змагання, що призначене нам».

Перед цим віршем зі Святого Письма є приклад цілого ряду свідків з усієї 11-ої глави. Ця глава закінчується словами: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість».

А далі йде вірш, який ми будемо повторювати протягом двох тижнів. Він починається словами: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків…», і продовжується: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам». Другий вірш пов’язаний з першим: «Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри». Далі написано: «Замість радості, що перед Ним була, Він витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про Того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб, знемігшись, ви не впали духом.

«Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки.»

«Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки»

Перед тим, як Ісус воскресив Лазаря, який вже чотири дні лежав у гробі, Марта сказала Ісусу: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би». Ісус відповів їй: «Твій брат воскресне». Вона сказала: «Знаю, що воскресне у воскресіння останнього дня». Ісус промовив: «Я є воскресіння і життя».

Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки. Отож, Він має ту саму силу і навіть сьогодні може воскрешати мертвих, особливо духовно мертвих. Він може робити те саме, що робив, коли був тут, на землі. Читаючи життя святих і мучеників, бачимо, що через багатьох з них перед їхньою смертю, тобто під час їхніх мук, Господь творив великі чуда. Наприклад, чуда з дикими звірами, коли голодні леви на арені не роздирали їх, а лизали і поводилися, як вівці. Іншого разу, коли після жорстоких мук їх кидали до в’язниці, вони наступного дня були цілком здорові. Так було з багатьма мучениками. Деякі навіть були кинуті в піч і вийшли неушкодженими. Побачивши це, багато поган вигукували: «Великий Бог християн!». Завдяки цим чудам вони наверталися і визнавали Ісуса, будучи готовими перенести за Нього навіть муки і смерть. У життях цих мучеників і святих є згадка про тих, які воскрешали мертвих. Не своєю силою, але це робив той самий Ісус своєю божественною всемогутністю.

«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити,

що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають.»

«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити,
що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають»

Ця цитата є частиною відомої 11 глави з послання до Євреїв. Їй передують такі 5 віршів: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені. Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.  Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.  Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерті; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові» (Євр. 11,1-5). Далі в цій главі подані приклади віри: Авраам, Мойсей, пророки, і вказується також на те, що через віру не лише отримуємо спасіння, але й через віру Бог надзвичайним способом робить і великі чуда.

Чотири останні слова з хреста

Структура другої години внутрішньої молитви:

5 хвилин: 4 основні правди (смерть, суд, вічність, Боже милосердя)

10 хвилин: співрозп’яття

5 хвилин: прийняття Матері Ісуса

5-10 хв.: вступне мотиваційне слово до останніх чотирьох слів з хреста

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v4j889f-274161363.html   
https://cos.tv/videos/play/51354026297298944   
https://youtu.be/psjIclmhOpM   

У внутрішній молитві потрібно усвідомити основні правди, які стосуються людини особисто, насамперед, смерть, Божий суд, вічність. Християнські роздуми здавна були зосереджені на двох аспектах. Перший – це останні речі людини, а другий – Христові страждання та Його смерть. До цих духовних джерел ми повертаємось і сьогодні.

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v4j07qx-273787449.html   
https://cos.tv/videos/play/51329676947002368   
https://youtu.be/gnuuMgHEMOU