«Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, та й від губителя загинули»

«Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали,

та й від губителя загинули»

Щодо гріха нарікання на Бога, апостол Павло згадує подію, яка сталася після того, як ізраїльтяни чудом перейшли Червоне море. Тоді вони могли відразу ж увійти в землю, яку Бог обіцяв їм. Звідти вийшли їхні батьки, коли зійшли до Єгипту 430 років тому. Тепер ізраїльтяни мали туди повернутися. Бог пообіцяв, що буде з ними і що вони переможуть поганські народи. Мойсей послав у землю розвідників, які мали дізнатися подробиці, щоб визначити, як саме діяти, щоб зайняти землю. Але коли розвідники повернулися, навели на людей великий страх. Лише Калев та Ісус Навин, навпаки, заспокоювали народ: «Ввійдімо в цю землю, що тече молоком і медом. Господь дасть нам цю землю, довіряйте Йому». Але ізраїльтян охопив такий сильний дух страху, що вони навіть хотіли повстати проти Мойсея і укаменувати Ісуса Навина та Калева. Тому Мойсей взивав в молитві до Господа, і Бог промовив до нього: «Доки ця ледача юрба нарікатиме на Мене? Чув я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють мені. Тож скажи їм: “Як живу я – слово Господнє, – зроблю з вами так, як ви наговорили в Мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, що нарікали на Мене. Ніхто з вас, крім Калева, сина Єфунне, та Ісуса Навина, не ввійде в землю, де Я, піднісши вгору Мою руку, поклявся вас оселити.

«Тому настане час, коли Я покараю ідолів Вавилону,

і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього»

«Тому настане час, коли Я покараю ідолів Вавилону,

і вся його земля осоромиться,

й усі його побиті лежатимуть посеред нього»

Перед цим словом написано: «Я покараю Бела (Пачамаму) у Вавилоні – вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали». І пророк закликає: «Вийди з-посеред нього, Мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву! Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого – за нею інша. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане». І тоді йде слово, над яким будемо роздумувати: «Тому настане час, коли Я покараю ідолів Вавилону, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього».

Про яких вавилонських ідолів йдеться? Бергольйо сам інтронізував демона Пачамаму і в Канаді прецедентно посвятився сатані під проводом чародія. Цей дух поганства поступово перетворив святе місто на розпусницю антихриста – поганський Вавилон.

«На Вавилон здійметься море і з шумом затопить його хвилями своїми»

«На Вавилон здійметься море

і з шумом затопить його хвилями своїми»

Пророк Єремія, особливо в останніх главах, пророкує проти Вавилону. Існував також історичний Вавилон, який згадується в першій книзі Мойсея. Там сказано про людську гордість, яка хотіла збудувати велику вежу. Назва Вавел або Вавилон означає плутанину. Бог сплутав мову цих гордих будівничих і розсіяв їх по всій землі.

У першому тисячолітті до Різдва Христового ізраїльський народ опинився наче між двома жорнами. Одним була Вавилонська імперія, а другим – Єгипет. Пророки Ісая, Єремія та інші дуже часто пророкували проти Вавилону. Відповідно до Буття 10, 6-10 місто Вавилон заснував Німрод, онук Хама. Місто сильно розрослося, але під час повстання проти Ассирії у 683 році до Р.Х. було повністю зруйноване. Потім його відбудували по обидва боки Євфрату. Сама назва міста для старозавітних пророків означала антибожу силу, яка керує світом. Це демонічна сила, яка в останні дні повстане проти Бога.

«Того, хто не знав гріха, Він за нас учинив гріхом,

щоб ми стали Божою праведністю в Ньому»

«Того, хто не знав гріха, Він за нас учинив гріхом,

щоб ми стали Божою праведністю в Ньому».

Перед цим словом є пов’язані з ним вірші, починаючи з 14-ого вірша: «Бо любов до Христа спонукує нас до цієї думки: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і воскрес. Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж ми і уявляли собі Христа по-людському, то Його вже тепер так собі не уявляємо. Тому, коли хтось у Христі, той нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас з Собою через Христа і дав нам службу примирення. Бо то Бог у Христі примирив Собою світ, не враховуючи людям їхніх переступів, а нам дав звіщати це слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немовби сам Бог напоумляв через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!».

«Знаємо, що Той, хто воскресив Господа Ісуса,

воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами»

«Знаємо, що Той, хто воскресив Господа Ісуса,

воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами».

Перед цією цитатою у Святому Письмі сказано: «Маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. І так смерть діє в нас, а життя у вас. Та маючи той самий дух віри, про який написано: „Я вірував, тому й говорив”, – ми віримо, тому й говоримо» (в. 7-13). Слово Боже підкреслює єдність з розп’ятим Христом і наше постійне входження до Христової смерті. Це означає зрікатися власної волі навіть у дрібницях і робити це перед Божим обличчям, тобто бути свідомим того, що Бог мене бачить і що я роблю цю дрібницю з любові до Нього.

«Збагніть це добре: коли б господар знав, о котрій годині прийде злодій,

пильнував би і не дав би проламати стіни у своїм домі»

«Збагніть це добре: коли б господар знав,

о котрій годині прийде злодій, пильнував би

і не дав би проламати стіни у своїм домі»

Перед цим Словом життя Ісус сказав: «Хай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. І як прийде о другій чи о третій сторожі і так усе знайде, щасливі вони» (в. 35-38).

Тоді Ісус наголошує: «Будьте готові й ви, бо Син Людський прийде тієї години, коли не чекаєте Його» (в. 40).

«Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само»

«Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само»

Перед тим, як промовити ці слова, Ісус сказав: «Гадаєте, що ті галилеяни, тому що так постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеяни?». Так Ісус відповів на звістку про галилеян, чию кров Пилат змішав з кров’ю їхніх жертв. При тому наголосив: «Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само». І додав: «Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх убила, гадаєте, були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму?» (в. 1-4). І вдруге повторив: «Як не покаєтеся, усі загинете так само». Ці слова стосуються кожного з нас.

Покаяння – це не одноразова справа, хоча навернення, мабуть, так – людина відкриється на Божу благодать і навернеться від духа світу до Бога. Але потім світ продовжує тягнути вниз і знову змушує підкорятися своїй системі, тобто щоб людина ставила на перше місце матеріальні та зовнішні речі і не дбала про свою душу та її спасіння. Тому знову і знову треба каятися.