ВВП: Основи внутрішньої молитви /2 частина/
Чотири останні слова з хреста
Структура другої години внутрішньої молитви:
5 хвилин: 4 основні правди (смерть, суд, вічність, Боже милосердя)
10 хвилин: співрозп’яття
5 хвилин: прийняття Матері Ісуса
5-10 хв.: вступне мотиваційне слово до останніх чотирьох слів з хреста
Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v4j889f-274161363.html
https://cos.tv/videos/play/51354026297298944
https://youtu.be/psjIclmhOpM
10 хвилин: слово «Прагну!»
5 хвилин: слово «Елі, Елі…»
5 хвилин: слово «Звершилося!»
5 хвилин: «Отче, в Твої руки віддаю дух мій!»
5 хвилин: рефлексія
Мотиваційне слово для пережиття чотирьох останніх слів з хреста
Апостол Іван, як очевидець, після слів: «І той учень прийняв Її eis ta idia – в себе», продовжує: «Тоді Ісус, знаючи, що все вже довершилося, щоб сповнилося Писання, промовив: „Прагну!”». Євангелист Матей додав: «Від шостої (тобто дванадцятої) години настала темрява по всій землі аж до дев’ятої (тобто п’ятнадцятої) години. О дев’ятій годині Ісус вигукнув гучним голосом: „Елої, Елої, лема савахтані!”, тобто „Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?”» (Мт. 27, 45-46). Зовнішня темрява виражає реальність духовної темряви зла та відділення від Бога. Вона сконцентрувалася при вмиранні та смерті Христа. «Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: „Він Іллю кличе”. І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав Йому пити. Інші ж казали: „Лиши, побачимо, чи прийде Ілля Його рятувати”» (Мт. 27, 47-49).
«Скуштувавши оцту, Ісус сказав: „Звершилося!”» (Ів. 19,30).
Храмова завіса відділяла святиню від Святая святих (див. Євр. 9,3). «Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу (Мр. 15,38), а Ісус вигукнув гучним голосом: „Отче, в руки Твої віддаю духа Мого!”. Сказавши це, віддав духа» (Лк. 23, 45-46).
Після того, як учень прийняв Ісусову Матір, Ісус сказав: «Прагну!». Чого прагне Ісус? Це не тільки фізична спрага, а перш за все духовна спрага. Ісус прагне звершення спасіння душ, зламання сили смерті, зла і рабства гріха, які тримають кожного нащадка Адама. Це ще не звершено Його розп’яттям, а буде звершено через Його смерть. Духовне покривало первородного гріха Адама покриває всі народи, усі людські племена (див. Іс. 25,7). І я теж прагну, щоб було усунене покривало, яке вкриває мою душу і водночас вкриває духовною темрявою усіх людей, чиє екзистенційне життєве випробування відбувається одночасно з моїм. Я прагну вічного світла, прагну правди, вічного щастя, правдивої свободи. Тому разом з Ісусом я прагну, щоб розірвалось це духовне покривало і завіса, яка відділяє мою душу від живого Бога.
Я прагну, щоб було розірване це покривало в мені, а також, передусім, у всіх охрещених, які теж перебувають у духовній темряві.
Ти, Ісусе, розп’ятий, і разом з Тобою тепер, у цю секунду, в цю хвилину розп’ятий наш «старий чоловік».
Ти, Ісусе, тепер переживаєш найбільше покинення Отцем, і цей найбільший біль виражаєш вигуком: «Елої, Елої… Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?». Але Отець не покинув, це темрява гріха, яку Ісус взяв на себе, повністю огорнула Ісусову душу. Водночас Він переживає біль з того, що наші душі добровільно з’єднуються з брехнею, зі злом, з темрявою. Це біль над душами, які не відділилися від цієї темряви і залишаються в ній. Вони остаточно вирішили залишитися у вічній темряві, у величезних стражданнях, які ніколи не закінчаться. Це біль Того, Хто любить ці душі, страждання від того, що вони відлучилися через невдячність і затверділість, через злобу до люблячого Бога. У ці хвилини Ісус переживає найбільший фізичний, душевний і, передусім, духовний біль.
Між словами «Прагну!» і «Звершилося!» Ісус взиває: «Елої, Елої… Боже мій, Боже мій…». Він виражає прагнення єдності з Богом Отцем. Через гріх людина втратила Бога. Ісус через найболючішу жертву покинення спокутував цю втрату Бога, пов’язану з духовною темрявою. (мал.12)
Слова «Звершилось!» і «Отче, в руки Твої…»
В той момент, коли Ісус промовив «Звершилося!», відбувся духовний перелом і духовна перемога над владою темряви. Духовна завіса, яка перешкоджає з’єднанню душі з Богом, була розірвана. 
Ісус зламав силу зла, а ми в часі, насамперед на молитві, можемо знову входити до Христової смерті, тобто це розірвання, це «Звершилося» актуалізувати в даний момент. «Ми постійно віддавані до Христової смерті» (2Кор. 4,10). Слово «постійно» означає, що вірою ми повинні знову повертатися до реальності Христової смерті. Вона відділяє нас від влади гріха і повертає до єдності з Богом. (мал.13)
Якщо ми з’єднані зі смертю Христа, тобто коли своєю волею цілковито віддаємо себе Богові, тоді ми не можемо грішити (пор. 1Ів. 3,6). Однак силою закону гріха ми постійно автоматично знаходимося в стані нашої порушеної природи, отже перебуваємо в темряві, не усвідомлюємо Бога, Його присутності, а тому неминуче грішимо, навіть легкими гріхами. Апостол вказує на плід закону гріха: «Я не роблю добро, яке хочу, але зло, якого не хочу. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то не я це чиню, а гріх, що живе в мені… Розумом я служу Закону Божому, але своїми вчинками – закону гріха» (Рим. 7, 19-20; 25б) Визволення є лише в Ісусі Христі (вірш 25a). Тут діє закон Духа: «Бо закон духа, що дає життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерті» (Рим. 8,2). Тут також відіграє велику роль набуття добрих звичок, тобто чеснот. Йдеться передусім про навики молитви, з якої виходить справжня покора, тобто готовність приймати правду про себе. Молитва і покора є основою інших чеснот. Без молитви і покори Святий Дух не діє. (мал.14)
Ісус звершив Своє діло спасіння людства. До цього нічого не потрібно додавати. Тільки треба в послусі віри реалізувати Його слово. Ісусова Мати є для нас на цій дорозі віри прикладом і помічницею. Була розірвана заслона, що покривала кожну душу, був проламаний бар’єр духа цього світу, який тримає людство в омані. Були переможені демонічні сили в повітрі, які впливають на людство і тримають його в темряві брехні. Все це міститься в слові «Звершилося». Це остаточна перемога над дияволом, гріхом і смертю.
Духовно ми стоїмо під хрестом на місці Христової смерті – там, де над нами є стовп світла, через який наш дух може підніматися і з’єднуватися з Небесним Отцем, входити в Божі обійми. Першим цим переможним стовпом світла пройшов Ісусів Дух. Це виражає останнє слово з хреста: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого».
Під час смерті Христа також сповнилося пророцтво Симеона до Матері Ісуса: «І меч болю пронизить Твою душу» (Лк. 2,35). Через цю духовну рану в серці нашої Матері наш дух може входити до нового серця, до нового Єрусалиму, і з’єднуватися тут прямо з Богом.
Світло, силу і благодать отримають ті, які намагаються проникнути до таїнства Христової смерті. Вона пов’язана також з Євхаристією і нашим хрещенням. Словами не можливо передати тих благодатей, які отримають люди, коли витривають у внутрішній молитві. І ти приділяй їй час, хоча б годину на день.
Двогодинні роздуми мали б практикувати і миряни, принаймні раз на тиждень, найкраще в невеликій спільноті.
Завантажити: ВВП: Основи внутрішньої молитви /2 частина/
