«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то … приклад дав Я вам»

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то …приклад дав Я вам»

На Тайній вечері Ісус дав апостолам приклад великої покори. Він виступає не як той, кому мають служити, а як той, хто сам служить. Він омиває ноги апостолам. Цю службу здійснювали раби. Ми знаємо, як це шокувало апостолів. Особливо радикально захищався апостол Петро, але на кінець послухався. Ісус каже: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і покірний серцем». Можна час від часу в невеликих спільнотах, наприклад, раз на рік, зробити такий жест, що брати омиють один одному ноги. Деякі некатолики практикують це ще частіше. Омити ноги іншого брата, а також дозволити омити ноги собі – це жест покори, особливо коли людина робить це щиро, з усвідомленням своєї провини, якої часто навіть довший час не бачила.

Коли святого Антонія-пустельника запитали, хто взагалі може бути спасенним, він чітко відповів: «Тільки покірна людина». Тобто той, хто скинув з трону своєї душі богорівне его та посадив на нього Ісуса.

Слово Боже всіх нас освідчує з гріха: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3,23), але також багато разів запевняє нас у прощенні гріхів. В першому посланні Івана написано: «Коли ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,9). Можемо це порівняти ще з 7 віршем: «А коли ходимо у світлі, як Він сам у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха». Отож тут є умова: ходити у світлі, як сам Він у світлі. Тут йде мова про Божу присутність. Я не мушу мати якогось видіння чи об’явлення, але усвідомлю собі, що Бог бачить мене, і концентруюся на цю правду. Це можу робити і протягом дня, коли прийде якась важка ситуація. Зупинюся, усвідомлю Божу присутність і прошу Бога дати мені світло, бо не знаю, що маю робити, або кличу Його до цієї складної ситуації, щоб Він сам  вказав рішення. Не мушу клячати, зачинившись у своїй кімнаті, але коли прийде якийсь біль чи проблема, зупинюся там, де я є, і увійду до з’єднання з Богом. Таким чином увійду до Божого світла.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.

Сьогодні ми святкуємо свято Богоявлення. Ми пригадуємо, як Ісус прийшов на Йордан хреститися. Це було хрещення покаяння. Іван Хреститель часто з болем говорив правду тим, які приходили до нього. Фарисеям відкрито сказав, що вони гадюче поріддя, лицеміри…

Ісус 30 років жив у Назареті в скритості. Ніхто з людей не знав, що Він є Божим Сином. Аж коли Іван хрестив у Йордані, Він прийшов і став у ряди тих, які хотіли прийняти хрещення покаяння на відпущення гріхів. Там, на Йордані, всі визнавали гріхи. Ісус не мав ніякого гріха, а тому не мав з чого каятися, але зробив це заради нас. Дав нам приклад. Він став у чергу грішників і очікував хрещення. Іван Хреститель був просвічений Святим Духом і сказав: «Я негідний розв’язати ремінця взуття Твого. Це мені потрібно хреститися в Тебе, а Ти прийшов до мене». Ісус йому відповів: «Допусти це тепер; бо так треба виконати все, що Бог хоче». Тоді Іван вже не перечив Йому. Коли Ісус був охрещений, одразу ж вийшов з води, і ось відкрилось небо і Іван побачив Духа Божого, що спускався, як голуб, і спочив на Ньому. І з небес почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав».

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности»

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності»

«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого”».

Що таке справжня свобода у Христі? Це не означає відкинути Божі закони і заповіді та дати простір гордому его з його невпорядкованими тілесними прагненнями, щоб воно без докорів сумління чинило зло. Людська свобода не полягає в недоторканності его, яке у своїй гордині завжди хоче мати останнє слово, і навіть після Божого слова. Це була б фальшива свобода, яка веде до погибелі. Свобода у Христі полягає в тому, що людина приймає шлях правди, тобто покаяння, і зрікається себе, своєї гордині. Вона усвідомлює закон пшеничного зерна, яке мусить померти, щоб могло прийти нове життя. Таким чином людина повністю усвідомлює суть – що гординю нашого его, яка є недоторканою та образливою, треба назвати справжнім іменем. Також усвідомлює цю духовну отруту всередині людини, тобто і в собі, з якої походять усі війни та злочини, і яка також є причиною вічного засудження. На троні нашої душі сидить горде его. Його потрібно скинути з трону!

Ісус приходить до нас як беззахисна дитина ‒ в приниженні. Він приходить до нас також в Євхаристії, в шматочку хліба ‒ і також принижується. Принижений Ісус приходить як гість до нашої душі. Знову, і в цей день Його народження, хочемо з живою вірою під видом хліба і вина прийняти Ісуса до свого серця, яке ми очистили через покаяння. Ми маємо постійно каятися, щоб дати місце Ісусу, щоб Він міг прийти до нас, щоб ми гідно прийняли Його за свого ‒ за свого Бога і Спасителя.

А коли потім вітаємося різдвяним привітанням «Христос Рождається» і відповідаємо «Славімо Його», то дійсно прославляємо Його як свого Господа і Бога, якого ми прийняли у Святому Причасті. Він приходить до нашого серця, щоб визволити нас, щоб дати нам вічне життя.

Празник Різдва Христового є одним з найбільших свят року. Бачимо, в якій кризі знаходиться Церква, а швидше люди, які займають церковні посади. Тому необхідна одна головна річ – навернення, правдиве покаяння. Власне вся теологія пронизана єресями. І навіть якщо людина визнає, що Ісус є істинний Бог, що Він прийшов у світ, щоб спасти нас від гріха, і гарно про це все говорить, то все одно цього не досить. Є віра інтелектуальна, а є віра серця, яка виражається в слові: Приймаю! Ми повинні прийняти Ісуса і жити з Ним, щоб Він через віру жив у наших серцях.

Христос Раждається!

Мої дорогі!

Щороку на Різдво ми згадуємо радісну подію Христового народження. Після трагічного гріхопадіння перших людей людство огорнула духовна темрява. Вона проявилася вже на Каїні, який зі заздрості убив свого брата Авеля. Потім з родовища зла, яке спадково перейшло на все людство, виходили злочини, вбивства, війни і врешті смерть. Але вже після гріхопадіння, після трагічного гріхопадіння, Бог пообіцяв Месію, Спасителя. Він сказав пекельному змію: «Я покладу ворожнечу між тобою та жінкою, між потомством твоїм та потомством Її. І Вона розчавить тобі голову». Потомством нової жінки, нової Єви, є Божий Син, який прийшов через Марію та Святого Духа з любові до нас, щоб нас спасти. Прихід Месії провіщали пророки. Вони знали, що тільки Він може визволити людину від духовної темряви і зла, яке є в людському нутрі. Вони провістили про Месію і те, що Своїм стражданням Він зламає диявольську силу зла і відкриє нам двері до вічного щастя у небі. Століттями обраний народ прагнув і очікував Його.

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …

використовуючи час, бо дні лихі»

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …використовуючи час,

бо дні лихі»

Це Слово життя особливо актуальне для сьогодення. Час, у якому ми живемо, справді апокаліптичний. Це час тотальної диктатури сатани. Цей дух брехні та смерті під назвою «Новий світовий порядок» насправді приховує програму редукції, тобто геноцидну. Реалізує її  через втілених демонів, архітекторів смерті, злочинців проти людства, членів масонських лож, які володіють найбільшими банками та контролюють і тримають у своєму підпорядкуванні весь світ. Що повинні робити ми, які є начебто безсильними? Слово Боже відповідає: маємо пильно уважати на те, як ми поводимося і живемо. Інакше змарнуємо цей час, в якому Бог призначив нам жити. Змарнуємо його на шкоду собі і тим, для кого ми могли б опосередкувати ласку спасіння. Треба добре собі це усвідомити! Не марнуймо час зайвим переглядом Інтернету, а тим більше «сидячи» у смартфонах. Це втрата, марнування часу! Не марнуймо цей час на порожні розмови, а використовуймо його передусім для того, щоб могти через молитву говорити з Богом про себе і про душі, які Бог нам довірив. Нам потрібне Боже світло, Божа мудрість, Божа допомога.

Мої найдорожчі! В ситуації, коли я постійно борюся між життям і смертю, хотів би ще представити вам деякі зміни щодо наших молитовних зупинок. Ми молимося їх 7 разів на день вже майже 18 років. Господь дав мені світло, виражене саме в цьому уточненні щодо семи зупинок протягом дня.

Можливо, ви знаєте, що мусульмани 5 разів на день сурмлять своє визнання віри, навіть у Нью-Йорку та інших християнських містах, і одночасно 5 разів на день переривають працю і навіть на вулицях провокативно клякають, роблячи жест поклоніння аж до землі. Практику молитися через певні проміжки часу впродовж дня їхній засновник перейняв зі старої християнської традиції. Однак перші християни та апостоли не молилися так, як це тепер роблять мусульмани. Вони дотримувалися ритму дев’ятої години, дванадцятої,  п’ятнадцятої і т.д. Ми знаємо, що, наприклад, о третій годині ранку, яка є нашою дев’ятою, зійшов Святий Дух. О шостій годині (в нашій дванадцятій), сказано, що Христа розіп’яли. О дев’ятій годині (тобто в нашій третій годині по обіді) Христос востаннє видихнув на хресті. Діяння апостолів свідчать, що Петро та Іван пішли молитися до храму о дев’ятій годині (тобто по-нашому о п’ятнадцятій годині). Тоді в Ім’я Ісуса чудесним способом був оздоровлений чоловік, кульгавий від народження. Це згадую лише для того, щоб ви знали, що ми повністю дотримуємося традиції і молитовної практики, якої  дотримувався Господь Ісус та апостоли, так що ми не запровадили  до Церкви нічого нового.