Що завдавало Ісусові в Гетсиманії найбільший біль? Усвідомлення того, що багато людей відкинуть Його страждання, а тим самим і своє спасіння. Небесний Отець так полюбив нас, що віддав за нас Свого Сина, щоб ми мали вічне життя. Яким великим мусить бути Його біль, коли ми до того байдужі!

Якщо оглянемося назад на своє життя, то побачимо, скільки ми отримали ласк, як Господь Бог вів нас і оберігав. І також побачимо, скільки ран ми завдали Ісусові, попри всі наші старання, коли чинили різні дрібні зради. Скажімо Йому: «Господи, Ти помер за мене, і я не хочу, щоб це було для мене даремно. Ані Ти цього не хочеш, ані Небесний Отець. Приймаю Твою жертву за мене. Дай мені ласку остерігатися гріха! А коли нехотячи згрішу, поможи щиро каятися».

Критичний погляд на папство спрямований не на його знищення, як цього прагнуть деякі кардинали та ліберальні теологи. Він має на меті його очищення.

Як розумів папство апостол Петро та його наступники перших трьох століть? Так, що насамперед самі як мученики свідчили про Христа. Ісус є Божий Син, Він помер за наші гріхи і як Бог воскрес − історично та реально. Ні в кому іншому немає спасіння (див. Ді. 4,12).

Яке відношення нашого Патріархату до Ісусової Матері?

Повністю біблійне, у згоді з усією Традицією Церкви. Ісус є істинний Бог, а Марія − Божа Мати, Богородиця, Теотокос. Так проголосив Собор в Ефесі у 431 році. Вона повністю заслуговує особливої пошани від всіх, які прийняли Ісуса, як сказано у Св. Письмі: «Будуть благословляти мене всі роди» (Лк. 1,48)

Коли дивимося на образ розп’ятого Ісуса, можемо собі усвідомити: не хочу, щоб Ісусові терпіння були для мене даремними. Він терпів за мене, за мої гріхи. Так, я є найбільший грішник під сонцем. Можливо, я не вчинив великих гріхів, але знаю, що в мені є зло, отрута первородного гріха, як і в будь-якій іншій людині. Якщо б я жив в інший час, наприклад, 50 років раніше, і опинився б, наприклад, в концтаборі, хто знає, як би я вистояв під тиском обставин. Як би поводився, коли б мені наказали там шпигувати за іншими в’язнями? Чи зі страху не скоїв би якогось злочину? Якщо б хотів вистояти, то мусів би героїчно встати і сказати: «Цього робити не буду!». Навіть якщо б гестапо мене вбило. Адже коли людина хоче врятувати своє життя, часто скоює злочини. Так діє інстинкт самозбереження в кожному з нас. Тоді я мусів би зібрати всю відвагу, опертися і сказати: «Досить! Навіть ціною втратити життя не буду грішити, не вчиню вбивство!».
Ця радикальність у засадах починається з вірності Ісусу в дрібницях. Найперше мусимо навчитися зрікатися гріха в малому. Наприклад: «Не буду займатися нечистою думкою, якоюсь формою самолюбства, ненависті чи злобною помстою! Ні! Я не буду!». Коли відкину цю думку і також відділюся від духа, який є за нею, тоді виграю.

«А що ніхто законом не оправдується перед Богом, то це ясно,

бо „праведний з віри буде жити”»

 «А що ніхто законом не оправдується перед Богом,  то це ясно, бо „праведний з віри буде жити”» 

Тут ясно сказано, що ніхто не буде оправданий законом, і підкреслюється, що праведний буде жити з віри. Знову усвідоммо собі термін «праведний», тобто «справедливий» − як з природного погляду, так і з погляду Святого Письма. Справедливий – це той, який дає кожному те, що йому належить: Богу − що належить Богу, ближньому − що належить ближньому, а собі − що належить собі.

Несправедливість − це коли Бог проявляє нам любов, а ми відплачуємо за це байдужістю. Господь Ісус на хресті віддав за нас Своє життя, а ми відплачуємо Йому ігнорацією та невірою. Це несправедливість. Ми повинні бути справедливими і вдячністю та любов’ю відплачувати за Його велику любов.

З погляду віри під словом «справедливість» також мається на увазі оправдання або очищення від всякої неправедності та гріхів. Оправдання ми осягаємо через віру − не своїми вчинками, але вірою, яка пов’язана з визнанням своїх провин перед Богом.

Боже слово каже: «Любитимеш Господа, Бога твого…» (Мт. 5,34).

Як конкретно можемо виявити Богу свою любов? Коли боремося з грішними думками і зрікаємося своєї волі, свого погляду, своїх почуттів чи бажань навіть у дрібних повсякденних справах.

Ісус каже: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого і візьме хрест свій …» (Мк. 8,34). Це перший крок − зректися, а другий − взяти хрест. Це означає в покорі приймати дану ситуацію, усвідомлювати, що ношу в собі «стару людину», тобто отруту, яка через гріх ввійшла в нашу природу. Людина не хоче цього бачити, бо без погляду віри на Христа і на Його хрест це веде до депресії. Але треба признати: «Це мій хрест. Так, мушу нести цю „стару людину” аж до смерті, як хрест, але тепер знову від неї внутрішньо відділяюся».

Центром кожного дня є молитва. На початку потрібно відректися свого лінивства, невіри і всіх розсіянь, та усвідомити основні правди Євангелія. Перший крок − це досконалий жаль над своїми гріхами. Знову усвідомимо собі смерть, Божий суд і вічність. Ісус сказав: «Чувайте, бо не знаєте ні дня, ні години!» (Мт. 25,13). Чи ти готовий? А якщо б Господь сьогодні покликав тебе у вічність? Справжня мудрість рахується зі смертю. Де є люди, могили яких бачимо на цвинтарі? Час випробувань для них вже закінчився. Ні на хвилину, ні на секунду вони не можуть повернутися назад. Тому завжди маємо бути готові.

Завантажити: Брошура “Листи з УА 3/2018”

«Тому й Писання, бачивши наперед, що Бог оправдає поган вірою,

дало Авраамові цю добру звістку: „У тобі будуть благословенні всі народи”»

6-й і 7-й вірші, де сказано про оправдання вірою, пов’язані і з 8 віршем. Тут сказано, що Писання передбачає те, що Бог оправдає поган вірою. Прикладом є сам Авраам, який був поганином, але повірив Богу, повірив у Його всемогутність, прийняв Бога як свого єдиного Господа та підпорядкував Йому своє життя. Він також прийняв як норму моральні закони, які Бог вклав у серце людини через совість. У цьому Авраам є прикладом для поган. Якщо вони матимуть віру Авраама, Бог їх оправдає. Це він обіцяв Авраамові, кажучи: «У тобі будуть  благословенні всі народи». Але ми повинні відрізняти поган типу Авраама і поган, які прийняли релігійні системи, що блокують їх і є найбільшою перешкодою вірі Авраама, бо змушують поган вшановувати не одного Всевишнього Бога як Творця і верховного Законодавця, але змушують їх поклонятися демонам.

Основне відношення щодо Бога полягає в тому, що людина усвідомлює свій гріх, провину. І у Старому Завіті покаяння було пов’язане з постом, з жертвами, коли люди приносили ягнят за гріхи або давали в жертву те, що було для них дороге. Як жертва за гріх проливалася кров тварин. Люди спалювали ці жертви як цілопалення для Господа. Отож людина усвідомлювала основну реальність гріха.

Але сьогодні, завдяки сучасній психології та атеїзму, термін «гріх» був усунений, і так ми опинилися в ситуації, де вже збираємо тільки жалюгідні плоди. Бо гріх − це реальність. Боже ставлення до гріха таке: «Відплата за гріх − смерть» (Рим. 6,23). Єдиний спосіб, як позбутися гріха, − це покаяння і прийняття відкупительної жертви Ісуса за нас.