«Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить,

а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує.

Не можете Богові служити і мамоні»

Слово мамона означає матеріальну власність і майно, особливо нечесно здобуте на шкоду ближньому. Воно також означає хабар, яким змушують мовчати свідка або суддю. Ісус звертає увагу на демонічну поневолюючу силу мамони: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні». Отож, в кінцевому підсумку, віра в значенні довір’я і уповання на мамону виключає віру в Бога. Тому Ісус показує на протиставлення відношення до Бога і відношення до мамони та закликає до особистого вибору між обома.

Ісус каже: «Світло тіла – око». Деякі переклади подають: «Світильником твого тіла є око». Далі Ісус говорить про око, яке є здорове або чисте, а плід цього – що тоді все тіло у світлі.

Треба усвідомити, що людина має око фізичне і око внутрішнє – духовне. Духовне око є вираженням внутрішнього життя: або людина живе згідно Божих законів, а тоді є мудрою, має світло мудрості, або живе у гріху, чинить зло, а потім перебуває в темряві – є духовно сліпою. Те духовне око – це внутрішній погляд на Бога, слухання голосу совісті, усвідомлення того, що Бог все бачить і що нема нічого прихованого, що не відкриється. Людина буде зі всього здавати звіт. Якщо рахується у своєму житті з Богом, з Божими заповідями і намагається їх реалізувати, то її внутрішнє око здорове.

«Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле.

А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі,

темрява, то темрява – якою ж великою буде!»

«Не збирайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа,

і де злодії підкопуються й викрадають. Збирайте ж собі скарби на небі,

де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються

та не крадуть. Бо де твій скарб, там буде й твоє серце!»

«Не збирайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де твій скарб, там буде й твоє серце!»

Ісус простим способом показує нам, що збирати скарби на землі є великим нерозумом. Він каже, що міль та іржа їх нищать і злодії викрадають. Крім того, головним злодієм, який все вкраде, є смерть. А Ісус каже: «Будьте готові, бо не знаєте ні дня, ні години», і вказує на чоловіка, якому вродився багатий урожай і який планував побудувати великі клуні та мати забезпечене майбутнє. Бог сказав йому: «Нерозумний, ночі цієї душу твою заберуть від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?». Це слово відноситься не тільки до олігархів чи якихось багачів, але стосується кожного з нас. Чому? Бо і до нас сказано: «Збирайте ж собі скарби на небі, де іржа їх не нищить…». Це наказ, ми повинні збирати скарби на небі.

«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний

простить вам. А коли ви не будете прощати людям,

то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших»

В молитві «Отче наш» Ісус виділяє 7 прохань, якими ми повинні просити Небесного Отця. Одне з них – це прохання про прощення: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І саме до цього прохання дає коментар. Тобто наголошує, що в щоденному житті ми повинні прощати ближнім. Треба знати, що Бог милосердний, прощає всі гріхи, якщо Його просимо. Але тут є одна умова – і ми повинні прощати тим, які нас скривдили. Щоб прощати ближнім стало для нас звичним, треба пізнати правду про себе. Це означає самокритично признати перед Богом свої провини: ми не шукаємо найперше Божого Царства і Його справедливості, не дбаємо про спасіння своєї душі, бойкотуємо правду і реальність смерті та не хочемо з цією реальністю рахуватися. Як страуси, ховаємо голову в пісок, щоб не мусіти серйозно приймати правду про те, що після смерті нас чекає Божий суд, а тоді буде або пекло, або небо. Звідти вже ніхто не повернеться. Час дорогоцінний, а ми живемо в байдужості, навіть в бунті проти Бога, не зберігаємо Його заповідей, навіть їх не знаємо і не намагаємося пізнати.  Будь-яка марнота і брехня нас притягає, щоб ми її пізнавали і приймали собі на шкоду. Потім за ці гріхи приходять депресії, ненависть до ближніх, ізоляція, хвороби, невирішальні  проблеми, розбиття сімей, конфліктні ситуації, але навіть тоді не хочемо признати правду і бачити також свою провину. Ми провиняємося проти ближніх недбальством, ненавистю, заздрістю, ревнощами, гнівом, гордістю. І не тільки це. Ми повинні усвідомлювати також і гріхи, яких ми допускаємося в нашому думанні, бо немає нічого таємного, що не стало б явним.

«А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері,

і помолися Отцеві своєму, що в тайні;

а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно»

Ісус дає конкретні вказівки до молитви. Найперше Він радить: «увійди», тобто не каже «залишись назовні». На питання «куди увійти», каже: «у свою комірчину». Є дві комірчини: фізична і духовна. Духовною комірчиною є наше нутро. Ми закриваємо за собою двері наших чуттів, які ще залишаються в щоденних пережиттях, і тоді можемо сконцентруватися – по суті, зосередитися на усвідомлення Божої присутності. Бог є тут, я відкриваю Йому, а водночас в моїй внутріш-ній комірчині – в тайні, як каже Ісус, – Отець вислуховує. Тому треба молитися саме тут, щоб нав’язати контакт з Богом. Першим кроком молитви є акт покаяння – признати перед Богом свої помилки і гріхи, свавілля, пусті слова, злі думки і т.д.

Крім особистої молитви, є і спільна молитва, але Ісус тут про неї не говорить. Ти повинен увійти до своєї, а не чужої комірчини. І в своєму помешканні треба мати місце, де можна молитися!

«Ти ж, коли даєш милостиню,

нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права»

«Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права»

Це слово Господь Ісус дає нам не для дискусії, а для реалізації. Воно має свій глибокий сенс і пов’язане з подвійною жертвою: по-перше, людина зрікається якоїсь своєї власності на користь інших, а по-друге, якщо це робить приховано, то ще й жертвує і людське визнання та похвалу. Ісус пояснює, що це відбувається тому, «щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» – не тільки людську нагороду, але Божу – вічну. Тут здійснюється: втрачаємо, щоб отримати. Втрачаємо матеріальне, щоб здобути нематеріальне. Жертвуємо дочасне, щоб отримати вічне. Пам’ятай: твій Отець знає, що є таємне, а Ісус тобі нагадує: «Він віддасть!».

«Ви чули, що було сказано: “Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого”.

А Я кажу вам: “Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас”»

У Старому Завіті було сказано: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха…» (Левіт 19,17-18). Ісус пояснює, чому ми повинні любити своїх ворогів і молитися за тих, хто переслідує нас: «Таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів (друзів) ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани (митники) роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (вірші 45-48).