Який сенс життя? Сенс нашого життя ‒ спасти свою душу. Тому ми йдемо за Ісусом. Що ми хочемо здобути на цьому світі? Гроші? Кар’єру?.. В годину смерті людина побачить, що це все, як каже книга Еклезіаста, марнота марнот. Усе колись мине, але ми маємо безсмертну душу…

Деякі люди прагнуть побудувати рай на землі. Але існує одна річ, з якою вони не рахуються ‒ смерть. Смерть ‒ це реальність. Все інше ‒ міраж, адже в кінцевому підсумку людина і так все втратить. Тут, на землі, ми не можемо назавжди оселитися. Тут ми лише проходимо життям, щоб протягом призначеного для нас часу обрати Бога і прийняти дар вічного життя, яке є в Ісусі Христі.

Апостол Павло пише: «Цей скарб носимо у глиняних посудинах…» (2 Кор. 4,7). Потрібно, щоб ми усвідомлювали цінність цього великого скарбу і берегли його, щоб зберегли його у годину смерті! Цим скарбом є Ісус. В Ньому маємо все. Однак ворог Божий намагається вкрасти його в нас через невіру, бунт, себежаль, або так, що переключить увагу людини на дурноти, а тоді вона втратить цей скарб. Чому ворогу так легко це вдається? Бо в нас є «стара людина» ‒ порушена гріхом природа, яка легко вірить брехні, а з іншого боку, ставить під сумнів правду.

8.06.2020

Дорогі американські католики!

Пишучи вам, усвідомлюємо, що серед вас є ті, які в минулому прибули в Америку від нас, з Європи. Близько 100 років тому сюди прибули також наші родичі і тут живуть їхні нащадки. З цієї причини американці нам небайдужі. Ми пам’ятаємо про вас у своїх молитвах, особливо, коли вже 5 років молимося за духовне воскресіння США в понад годинній молитві відповідно до пророчих слів із Книги пророка Єзекиїла 37 (https://vkpatriarhat.org/?p=35705). Як монахам і єпископам нам лежить на серці передусім спасіння ваших безсмертних душ.

У ці дні карантину та коронапсихозу були штучно спровоковані заворушення проти вашого президента, хоча він зробив відважні кроки для порятунку християнства та людського суспільства. Архиєпископ Вашингтона Вілтон Д. Грегорі шокує не лише нас своєю незрозумілою і нахабною реакцією. Цим він стає на бік антихристиянських еліт, які намагаються знищити християнство та людство. На жаль, займаючи таку позицію, він перебуває в єдності з недійсним папою Франциском Бергольйо. Позиції цих обох церковних лідерів цілком суперечать Божим інтересам. Обидва грубо зловживають своїм авторитетом та послухом католиків для самознищення Церкви і для відступництва від нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

Після вознесіння Ісуса апостоли витривало молилися у горниці в Єрусалимі. На десятий день витривалих молитов, в неділю вранці, близько дев’ятої години, Святий Дух зійшов як на апостолів, так і на всіх, хто зібрався в домі: «А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,1-4). До дому, де були апостоли, зійшлося багато людей. Тоді Петро з великою силою говорив про Ісуса, якого юдеї розіп’яли і який воскрес та щедро вилив Святого Духа на присутніх. Плоди проповіді Петра в день П’ятидесятниці були рясними: «Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: „Що нам робити, мужі брати?” Петро ж до них каже: „Покайтесь, і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших”» (Ді. 2,37-38). «Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2,41-42).

Дорогі брати і сестри!

Євангелія, які описують великодню подію, свідчать про страх учнів, а з іншого боку ‒ про радісну реальність переможного Христового воскресіння.

Того вечора учні були зібрані за закритими дверима, зі страху перед юдеями. Ісус став посеред них і сказав їм: «Мир вам!» Вони ж, налякані та повні страху, думали, що бачать духа. Він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я сам! Доторкніться до Мене та переконайтеся!» (Лк. 24, Ів. 20).

Того вечора… А що відбулося великоднього ранку того ж дня? У двері, за якими були перелякані учні, стукає Марія Магдалина і радісно звіщає: «Гріб порожній! Камінь відвалений! Сторожі втекли!». Апостоли їй не вірять. Вони сковані страхом. Невдовзі приходить групка жінок, які сповіщають те саме. Але страх ніяк не покидав апостолів. Нікому з них не прийшло на думку сказати: «Але ж Ісус стільки разів повторював нам: „Син Людський буде виданий на смерть, а третього дня воскресне!”». Однак страх не дозволив їм думати про це Ісусове провіщення.

Однією з форм покаяння є Тайна Сповіді. Але якщо людина не є щира перед Богом, то Тайна Сповіді їй не допоможе. Крім того, нема потреби сповідатися зі всього. Тайна Сповіді існує для визнання важких гріхів. Але скільки легких гріхів ми щодня вчиняємо! Тому кожного дня потребуємо ставати перед Богом і перед Його справедливим судним престолом.

Ісус каже: «Коли хтось Мої слова слухає, а їх не береже, Я його не суджу… Слово, яке Я вирік, судитиме його останнього дня» (Ів. 12,47-48). Бог дав нам як норму для життя Своє слово, а це слово буде нас судити, кожну нашу думку, кожне почуття. Якщо людина це усвідомить, і якщо вона є скрупулянтом, то піддасться депресії. Але це лише однобічний погляд. Однак він потрібен для нашого твердого серця, яке інакше не бачить, не чує і не усвідомлює, тому що, як каже пророк Давид, воно обросло жиром, тобто має товсту шкіру. Часто потрібен сильний удар (напр. нещастя, хвороба, розбиті відносини), щоб людина пробудилась з літеплості і тупості.

Кожен з нас повинен рахуватися з реальністю смерті, тобто з неминучим, безповоротним переходом з часу до вічності, а також з реальністю Божого суду. Також потрібно замислитись над тим, що слідує після суду. Це третя реальність: вічне небо або вічне пекло. Існує ще четверта реальність, яка є лише у часі – Боже милосердя, яке, звичайно ж, пов’язане з зізнанням у гріху і зверненням до Ісуса.

Тепер зупинімось тільки на першій реальності: реальність смерті. Це питання стосується кожного: «Коли вона настане? Сьогодні, завтра, цього року?..» Людина не знає ні дня, ні години. Що каже Ісус? «Будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт. 24,44). Тобто смерть прийде, як злодій. «Чувайте!» (Мт. 25,13). «Будьте готові!» (Лк. 12,40). Чому ми повинні бути готовими? Бо відразу після смерті настає Божий суд. Людина вже ніколи не повернеться. Вона залишить відношення до людей, до речей, і безповоротно відійде. Коли настане смерть, дух відділиться від людського тіла. Тіло кладуть у труну і закопують у землю. Врешті з людини залишиться лише трохи пороху, як сказано в Біблії: «Ти є порох і повернешся в порох» (Бут. 3,19). Це реальність; до цього ми прямуємо.

Христоc раждається!

Різдвяні свята пов’язані з християнськими традиціями, з радісною колядою та милою атмосферою взаємної любові. Діти вже задовго наперед з нетерпінням чекають свят, сходиться родина.Багато з тих, які протягом року не відвідують Богослужіння, на Різдво приходять до церкви. Щирі християни готуються до Різдва впродовж усього посту Пилипівки, який має покаянний характер, усвідомлення своїх гріхів, своєї немочі, і очікування Месії, Спасителя. Найважливіше ‒ щоб на Різдво ми знову відновили своє відношення до Бога і знову, вірою, прийняли Ісуса. Християнське привітання «Христос раждається! Славімо Його!» виражає глибину різдвяного таїнства. Бог знову приходить до нас і знову народжується там, де знайде щире серце, яке прагне правди, справедливості та вічного щастя.

Бог створив людину, але через її непослух у світ прийшов гріх, а через гріх ‒ смерть (див. Рим. 5,12). Первородний гріх ‒ це отрута, яка руйнує людську природу, або точніше, отруює її. Наша природа не є повністю знищена, але є отруєна гріхом. Це кожен може бачити сам по собі, як каже апостол Павло: «Я не роблю добра, яке хочу, але зло, якого не хочу». Він з болем стверджує: «Не роблю це я, але гріх, що живе в мені». А потім взиває: «Нещасна я людина!». Це написано в 7-й главі Послання до Римлян. Тобто це зло в нас є, хочемо цього чи ні. Воно затьмарює наш розум, паралізує нашу волю, щоб ми не робили те, що є добре, і спонукає нас до зла. Це програма гріха.

А тому прийшов Ісус. Бог став людиною, щоб визволити нас із рабства гріха. В Євангелії від Луки написано про Його надприродне воплочення. Ангел Господній прийшов до Діви Марії, яка жила в Назареті і яку Бог вибрав, щоб Вона стала Матір’ю Спасителя. Ангел Їй сказав: «Не бійся, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш Сина й даси Йому ім’я Ісус». Марія запитала ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?». Ангел відповів: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1,30-35).

Ми святкуємо свято Введення в храм Пречистої Діви Марії. Слово Боже говорить: «Блаженні, які слухають слово Боже і зберігають його». Те саме сказав Ісус на кінець Нагірної проповіді, яка починається блаженствами і закінчується притчою про двох будівничих. Один будівничий будував на піску, а інший на скалі. Хто слухає Боже слово і не зберігає його, будує на піску, а той, хто його чує і реалізує, будує на скалі. А в цьому виражена суть шляху нашого спасіння.

На жаль сучасні теологічні студії призводять тільки до теоретизування та раціоналізму. Все це є дім на піску – замість покаяння, зречення себе і наслідування Христа, саме лише мудрування.

Діва Марія вже як мала дитина була посвячена в храмі Богу. Треба щоб і ми, які посвятили себе Богу і хочемо Йому належати, як Вона, ясно усвідомлювали свою посвяту.

Ісус каже: «Все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню» (Ів. 14,13). Усвідоммо, що через віру ми маємо таку владу, такий шанс! Ісус каже «все». Це такий абсолютний термін, але це глибока правда. Однак людина зрозуміє це аж тоді, коли усвідомить, що таке віра і які вона має рівні. Існує віра, необхідна для спасіння, але також існує віра, яка з’єднує нас із Богом – віра, через яку проявляється Божа всемогутність, через яку Бог чинить чуда. Яке велике чудо, коли ми за когось молимось і він повірить! Як чудо воскресіння мертвого! А може, ще більше. Це не в наших силах. Там є наша співпраця, але результат є наслідком дії Божої всемогутності. Чи ти молишся за навернення поган, які живуть навколо нас, за сучасних поган – відпалих християн в народах колись християнської Європи?

Такі прохання стосуються духовного рівня і приносять не тільки дочасне добро, але й вічне. Проте Бог не раз вислуховує (часто в чудесний спосіб) і наші прохання за різні матеріальні речі. І за них маємо молитися, щоб ми не надто літали в духовності і не закінчили в якійсь абстракції. Бог хоче, щоб ми просили і за щоденний насущний хліб, щоб просили і за вирішення наших простих життєвих проблем: за здоров’я, за наші відносини, за поживу, за працю… Коли просимо з вірою, Бог входить до тієї конкретної ситуації і вирішує її. Він вирішує і невирішальні проблеми.

На те, щоб молитва була вислухана, найбільше впливає наша віра. А з чим пов’язана віра? Вона залежить від нашої очищеності. Якщо ми очищені, то отримуємо світло, ласку і віру ‒ Божу віру, яка переносить гори.

В 15-й главі Євангелія від Івана Ісус подає порівняння про виноградину і галуззя. Він каже: «Я ‒ виноградина правдива, а Мій Отець ‒ виноградар. Кожну гілку в Мені, яка не приносить плоду, Він відрізає, а кожну, яка приносить плід, Він очищує, аби ще більше плоду давала». Отож, Бог нас очищує. Кого Бог любить, того з хрестом відвідує. Велике благо для нас ‒ очищення, яке настає після навернення і прийняття Святого Духа: це переслідування, різні поразки… Але треба вміти з вірою їх приймати. А коли ми з вірою їх приймаємо, Бог покаже нам, чому це так, або вкаже, яку користь це приносить. Тому ми повинні з вірою за все дякувати Богу ‒ не тільки устами, але і внутрішньо, цілим серцем.Далі Ісус каже: «Ви вже чисті ‒ словом, яким Я промовляв до вас. Перебувайте у Мені!» (Ів. 15,3-4). Звернімо увагу: «Перебувайте у Мені!». Тут Ісус говорить про нашу єдність із Ним. Нам потрібно не тільки увійти до єдності з Ісусом, але Він каже: «Перебувайте у Мені!» ‒ тобто маємо активно і пасивно перебувати у Христі.

21 вересня ми святкуємо празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як діти святкують День народження своєї матері? Вони прийдуть до неї, подарують якийсь подарунок, принесуть квіти. Коли дають цей дар, то очікують, що мама їм також щось дасть – якийсь гостинець, цукерки чи солодощі. І вони радіють з цього.

Коли Ісус помирав на Голготі, то сказав до учня: «Ось Мати твоя!». Пресвята Діва є Матір’ю Ісуса Христа, але є і твоєю Матір’ю. На хресті, в останню годину свого життя, Він дав Її за Матір кожному з нас. І ми радіємо з того, святкуючи Різдво Ісусової і нашої Матері.

Коли Адам і Єва згрішили непослухом і прийшов перший гріх, то вся земля наче б покрилась темрявою, немов би демони захопили владу над землею. А люди – наче в пітьмі, немов у в’язниці, в концтаборі, але моляться і просять Бога про визволення. Скільки століть минуло, перш ніж наповнився час! А тепер приходить надія –  сам Бог прийде і спасе людей. А початок цієї надії в тому, що Бог дає для свого Сина Ісуса Христа Богородицю – ту, яка буде охоронена від первородного гріха, яка народиться від неплідної старенької Анни. Бог дає Її за матір для Свого Сина, а також за матір всім нам.

Апостол Павло в посланні до Римлян 3,23 пише: «Всі згрішили і позбавлені Божої слави». А пророк Давид взиває: «В беззаконнях я зачатий, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50,7). Кожна людина ще в момент зачаття бере на себе сумну спадщину Адама і Єви ‒ первородний гріх, прокляття, втрату Божої слави. З цим спадкоємством кожен приходить на світ, чи хоче цього, чи ні.

Бог створив ангелів, вони були поставлені перед випробуванням і повинні були вирішити, чи обирають Божу славу. Одні вистояли у пробі, а інші стали демонами. Нас, людей, Бог не створив, як тварин, які не мають розуму і прославляють Бога тільки тим, що існують. І людина поставлена перед випробуванням, чи, точніше кажучи, певним чином вкинена у нього, бо існує реальність: «Всі згрішили». А це стосується вже малої дитини, яка, хоча й ще не чинить жодного свідомого гріха, та все-таки вже перебуває в цій системі гріха і хоч-не-хоч мусить грішити, бо в ній є егоїзм, а добро змішане зі злом. Потім, коли дитина почне більше використовувати розум, то вже роз’їдеться той механізм в нас ‒ вже грішить. Вона хоче робити добро, але робить зло. Це така несправедлива система: це не один до одного! Це зло само виходить з нас. Бачимо це в повсякденній поведінці: людина і хоче добра, хоче справедливості, але… Іноді навіть той, хто вбиває, переконаний: «Я дію справедливо. Я мщуся тим людям, бо вони злі. Я чиню справедливість». Так оправдатися перед самим собою і перед іншими може навіть убивця або масон. І ті, які здійснюють злочини, переконані, що роблять добро. А Бог це допускає, бо людина любить це зло в собі і не хоче каятися. Це таїнство зла, яке діє в нас, незважаючи на те, що ми сотворені на Божий образ.

Ісус каже: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився» (Ів. 14,13). Отже, ми можемо виступати в Ім’я Ісуса. Можемо дати можливість Ісусові діяти в конкретному часі і просторі, здійснити чудо. Ісус каже: «…те вчиню». Але умова ‒ просити, і просити в Його Ім’я. Ісус також говорить тут слово «все», і навіть кілька разів повторює: «Все, що попросите…». Звичайно, це означає все, що є у згоді з Божою волею, а не те, що їй протирічить. Якщо я буду просити про щось погане, то Бог мені цього не дасть, навіть якщо того щиро прагнутиму, бо я обманений. Бог цього не дасть, але дасть щось інше, що справді корисне для мене, бо Він мене любить.

На те, щоб молитва була вислухана, впливає багато делікатних факторів. Але головна проблема ‒ наша віра: чи ми взагалі віримо. Бо в цей момент я повинен вірити, що справді здійснюється: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню…». Я повинен вірити в Божу всемогутність і в цей момент усвідомлювати: «Так, тут є природні закони, які Бог дав, і вони діють таким чином… А тепер я прошу про виняток з цих законів, щоб Бог в них втрутився… А це чудо». Існують також психологічні закони та закономірності. І в них Бог хоче втручатися через молитву – особливо в них.