В кожному з нас є первородний гріх, ця вроджена глупота, яка нас постійно все життя обманює. Ми повинні з цим боротися. А тому Ісус каже: «Зречись сам себе!» Зречись тієї  брехні, яка є в тобі, яка хоче для тебе зла, водить тебе за ніс і веде до самознищення, а на кінець – до пекла. Це наша гордість. Коли хтось показує нам нашу помилку або скаже, що ми горді, ми ображаємося аж на смерть. Які ми дурні! Ми мали б дякувати кожному, хто нам скаже: ти такий і такий. І якщо б хтось наплював нам в обличчя, ми мали б дякувати: «Так, можливо, я не розумію того, що мені говориш, але усвідомлюю свої гріхи…».

У притчі про блудного сина Ісус показує нам любов нашого Небесного Отця, який любить кожну Свою дитину – і ту, яка пішла з Його дому. Він постійно чекає, коли вона повернеться. Є багато прикладів і з сучасності, які можуть допомогти зрозуміти цю притчу. Наприклад випадок, що стався близько 30 років тому в Південній Кореї. Один хлопець почав займатися продажем наркотиків. Його батько нічого про це не знав. Згодом син був ув’язнений на багато років. Коли закінчився час ув’язнення, він боявся повертатися додому, бо усвідомлював, який сором спричинив своєму батьку і всій сім’ї. Тому надіслав батькові лист, в якому написав, що усвідомлює, що не гідний повернутися додому через те, що зробив. Але вказав і час, коли буде проїжджати поїздом біля їхнього будинку та саду, і просив батька, якщо той пробачив йому, щоб прив’язав до старої яблуні, яка росте біля колії, білу стрічку на знак прощення і відкритих дверей. В іншому випадку поїде поїздом далі, десь далеко… Коли того дня син проїжджав поїздом біля дому, то дуже боявся подивитися, чи буде біла стрічка на яблуні. Але коли все ж наважився поглянути вгору, то побачив її цілу обвішану білими стрічками.

«І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі… І тоді Симеон, ведений Святим Духом, прийшов до храму. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над Ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: „Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за словом Твоїм у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами, світло на просвіту поганам, і славу Твого люду Ізраїля”».

Ісус є спасіння, світло – вічне світло. Треба, щоб ми Йому відкривалися і ходили в цьому світлі. Просімо Господа, щоб Своїм світлом проникнув темряву гріха, яка є в нас, і хмару первородного гріха – щоб ми від неї відділилися. Треба за це просити.

Ісус каже і нам: «Ви світло світу» (Мт. 5,14). Справжнім світлом світу є лише Ісус! Але ми повинні брати участь у Його світлі, бути з’єднаними з Ісусом. За своєю природою ми не є світлом, але темрявою. Тому Ісус сказав, що кожен з нас мусить знову народитися. Ми є світлом лише настільки, наскільки з’єднані з Ісусом. Коли ми належимо Йому, то все, що є Його, є і наше. А те, що наше, має бути Його. Ісус хоче, щоб ми зреклися всього і втратили свою душу заради Нього і Євангелія. Чому? Щоб Він міг в нас діяти, щоб міг в нас жити в повноті, щоб нас просвітило Його світло, щоб потім і ми були тим світлом.

Ми святкуємо свято Трьох Святителів. Про них насправді можемо сказати, що вони були світлом світу.

Святий Василій Великий боровся за чистоту віри. Не тільки вдень, але й вночі писав книги, а також листи єпископам, бо в той час Церква впала в єресь аріанства, яка заперечувала Христове Божество. Святий Василій сам боровся проти всієї цієї системи єресей в Церкві.

Духовна боротьба не є в наших руках, ми не можемо боротися власними силами. Є два слова, які є ключовими для перемоги: послух віри. Ми їх бачимо на прикладі Пресвятої Богородиці. Ними жив і Мойсей, коли мав лише підняти палицю над Червоним морем – але підняти з вірою – і море розступилося. Але і сам Мойсей згодом вчинив гріх, через який не міг увійти в обіцяну землю. Який це був гріх? Це не була якась нечистота, але невіра Божому слову. Він вдарив палицею об скелю двічі, а Бог його за це покарав, бо хотів зробити чудо власною силою. А саме на шляху віри Бог шукає собі людей, через яких може діяти. На скільки ви навчилися слухати Бога, настільки Він може через вас робити великі діла – лише настільки, наскільки ви слухняні.

Слово Боже всіх нас освідчує з гріха: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3,23), але також багато разів запевняє нас у прощенні гріхів. В першому посланні Івана написано: «Коли ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,9). Можемо це порівняти ще з 7 віршем: «А коли ходимо у світлі, як Він сам у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха». Отож тут є умова: ходити у світлі, як сам Він у світлі. Тут йде мова про Божу присутність. Я не мушу мати якогось видіння чи об’явлення, але усвідомлю собі, що Бог бачить мене, і концентруюся на цю правду. Це можу робити і протягом дня, коли прийде якась важка ситуація. Зупинюся, усвідомлю Божу присутність і прошу Бога дати мені світло, бо не знаю, що маю робити, або кличу Його до цієї складної ситуації, щоб Він сам  вказав рішення. Не мушу клячати, зачинившись у своїй кімнаті, але коли прийде якийсь біль чи проблема, зупинюся там, де я є, і увійду до з’єднання з Богом. Таким чином увійду до Божого світла.

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.

Сьогодні ми святкуємо свято Богоявлення. Ми пригадуємо, як Ісус прийшов на Йордан хреститися. Це було хрещення покаяння. Іван Хреститель часто з болем говорив правду тим, які приходили до нього. Фарисеям відкрито сказав, що вони гадюче поріддя, лицеміри…

Ісус 30 років жив у Назареті в скритості. Ніхто з людей не знав, що Він є Божим Сином. Аж коли Іван хрестив у Йордані, Він прийшов і став у ряди тих, які хотіли прийняти хрещення покаяння на відпущення гріхів. Там, на Йордані, всі визнавали гріхи. Ісус не мав ніякого гріха, а тому не мав з чого каятися, але зробив це заради нас. Дав нам приклад. Він став у чергу грішників і очікував хрещення. Іван Хреститель був просвічений Святим Духом і сказав: «Я негідний розв’язати ремінця взуття Твого. Це мені потрібно хреститися в Тебе, а Ти прийшов до мене». Ісус йому відповів: «Допусти це тепер; бо так треба виконати все, що Бог хоче». Тоді Іван вже не перечив Йому. Коли Ісус був охрещений, одразу ж вийшов з води, і ось відкрилось небо і Іван побачив Духа Божого, що спускався, як голуб, і спочив на Ньому. І з небес почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав».

Наш Господь при Воплоченні згідно Божої волі і на однозначний наказ через ангела дістав ім’я ІСУС (Мт. 1,21; Лк. 1,31). Особливим способом бачимо силу переможного імени Ісус в Діянях апостолів. Пригадаймо собі оздоровлення паралізованого. Петро сказав: «Через віру в Його ім’я, Його ім’я (Ісус) оздоровило цього чоловіка, якого бачите й знаєте» (Ді. 3,16). Те, що Ісус особисто його оздоровив, виражають слова «Його ім’я (Ісус) оздоровило». Чому наш Господь отримав ім’я Ісус? Тому що спас нас від наших гріхів (Мт. 1,21). «Ісус», по-єврейськи «Єгошуа», перекладаємо як: Той, Хто Є, є наше спасіння. Ім’я Божого Сина вміщає повноту спасіння, яке Він сам нам здобув своєю смертю і воскресінням. Об’являє відношення вічного всемогутнього Бога до нас людей, Його існування є нашим спасінням. Якщо в нас живе Ісус, то ми спасенні. Ми маємо вічне життя.

МАРІЯ – нова жінка, нова матір, нове серце. Єва – протилежність Марії.

Приймаю нове серце. Маю нове серце. Демони, зарубайте це собі на носі! Марія є в мені, в моєму нутрі. Вона – раба Господня. Я своєю свідомістю є в цьому новому серці. Марія буде мене вчити, як стати рабом Господа. Вона – моя Матір. Бути рабом Господа: „Де є Господній Дух, там є свобода” (ІІ Кор. 3,17), а в Ній є Дух Господній! В Ній Слово стало Тілом. Вона зачала від Святого Духа. Але перед тим, як зачала від Святого Духа, сказала: „Я раба Господня”. А це тепер каже і в мені, а я в Ній: Я є раб Господній. Я є Її рабом. Я раб раби Господньої (Пс. 116,16). А так я є тільки і тільки рабом Ісуса! Марія є рабою Господньою, не має жодного права власності. Все, що має і що посідає, не є Її, але належить Господу. Вона є Його рабою. Тому маємо бути рабами Марії, щоби ми ще правдивіше і цілковито були рабами Ісуса.

Тому маємо стати рабами Марії, щоб Вона навчила нас цього найбільшого мистецтва, якого ніхто з людей не реалізував так вповні, як Вона. У цьому Вона є нашим взірцем, нашою вчителькою, нашою Матір’ю. Вона – живий взірець, справжня мати. Ось Мати твоя!

Приклад пророка Іллі є одним з найкращих прикладів послуху Богу і Його слову. У Святому Письмі читаємо, що Бог виховував свого пророка через різні випробування, коли в послусі він мав зробити конкретний крок віри. Наприклад, звістити Господнє слово царю, який виступив проти Бога і Божих Заповідей, а головне – проти Першої Заповіді (тобто бачимо, що пророк має захищати чистоту віри). Бог посилає Іллю з вірою зробити і певний жест – звістити царю Ахаву, що не буде ні роси, ні дощу, тільки за його словом. І так сталося. Це було чудо. Після того пророк Ілля мав сховатися при потоці Керіт, де Бог наказав крукам носити йому їжу. Це було ще одне чудо, адже ці хижі птахи, які по своїй природі є такі, що не піклуються навіть своїми пташенятами, носили Іллі м’ясо, яким самі могли живитися. За деякий час, Господь Бог, якому служив Ілля, послав його в Сарепту до вдови, щоб та годувала його. Він в послусі встав та йшов. Тут відбулося наступне чудо – мука і олія не закінчувалися, хоч усюди навколо був голод. Тоді прийшло серйозне випробування – син вдови захворів і помер. Ілля знову з вірою візвав до Господа і був вислуханий – хлопчик ожив.

У 18-ій главі першої книги Царів описано боротьбу Іллі на горі Кармель. Ця боротьба є вельми актуальною і сьогодні, коли люди відпадають від віри в істинного Бога до неопоганства.

Ісус каже: „Вчіться від Мене, бо Я тихого і покірного серця ” (Мт. 11,29). Оці дві речі є основними: тихість і покора! А Вчителем є Я, Ісус! Від Мене вчіться, в Моїй школі. Я вчу через Святого Духа і через свою Матір, яку виучував в цих основних чеснотах більше, ніж апостолів. Тому даю Її за Матір і вам. Вона буде вас вчити цих двох чеснот. Вона має Мого Духа в повноті! Вона нічого не буде пропихати в іншому дусі. В Ній дію Я! Вона була і є живою святинею. Моя тихість та покора втілена в Ній. Вона є раба Господня. В цьому титулі є вершина тихості і покори, яку взагалі можна досягти. В Ній немає жодної гордості. Вона є тою жінкою, тою ворожнечею, тим бунтом проти сатани. Вона – втілена тихість, тому ніколи не пропустить повз вухо Божий голос. До вас, людей, Я говорю, але ви глухі: „Мають вуха, але не чують ”. Чому? Бо жиром обросло їхнє серце. Її серце не обросло жиром уяв. Її душа величає Господа, а Її дух радіє в Бозі. Не в собі, не в своїй душі. Але Її душа величає Господа.

«А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось Йому небо, і Він побачив Духа Божого, Який спускався, мов голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав з неба: „Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!”» (Мт. 3,16-17)

В цьому Божому слові, яке нам описує подію, як Ісус прийшов хреститися на Йордан, там де Іван Хреститель хрестив хрещенням на покаяння, вказано на всю Пресвяту Трійцю. Він – Божий Син – будучи без гріха, став на Йордані поміж грішників, щоб тим дати нам приклад – щоб ми, грішники, каялися. Коли Ісус охрестився в Йордані, відкрилося небо і Він побачив Божого Духа, Який спускався на Нього у вигляді голуба. І почувся голос Небесного Отця: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!».

Бог дійсно об’являється нам. Усвідом: Ісус є в тобі. Він каже: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той в Мені перебуває, а Я в ньому». Ми цього не усвідомлюємо своїм розумом і відчуттями, але це реальність. Боже слово ясно говорить про це. Також апостол Павло каже: «Щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях» (Еф. 3,17). Усвідом: в тобі є Ісус, ти є живим кивотом. На іншому місці своїх послань апостол говорить: «Не живу вже я, але живе в мені Христос» (Гал. 2,20).

Святий Йосафат (хресне ім’я Іван) народився у 1580 році в місті Володимир на Україні. Одного разу в храмі святої Параскеви, куди він прийшов ще малою дитиною разом з батьками, він побачив ікону розп’ятого Ісуса. Хлопчик з цікавістю запитав своєї матері, що зображено на іконі. Вона пояснила йому, що це Спаситель світу, який з любові до людей зійшов з неба на землю і помер за них ганебною смертю, щоб спасти їх від вічного засудження в пеклі, відкривши їм ворота до неба. Тоді хлопчик запалав щирою любов’ю до Ісуса. Згодом сказав своєму другові: «В той момент я відчув, як з боку Розп’ятого вилетіла палаюча іскра і впала в моє серце».

У 1604 році він вступив до монастиря у Вільнюсі і отримав монаше ім’я Йосафат. Вільнюський монастир був в занепаді і практично порожній, так що Йосафату не залишалося нічого іншого, ніж бути веденим Духом Святим. А Він незабаром привів його до святості. Крім щоденних молитов, Йосафат вставав і опівночі та кілька годин молився у своїй келії або на недалекому цвинтарі, і навіть взимку, на вітрі, часто стоячи босоніж на снігу. Святе Письмо і Життя Святих ‒ це були два джерела, з яких він черпав Божу мудрість. Вони надихали його любити Бога і наслідувати Ісуса. Так через Йосафата непомітно розпочалась реформа монашого життя.