Брехун і вбивця іноді зловживає фальшивим жалем. Якщо, наприклад, скрупульозна людина програє в дрібниці, демони почнуть мучити її у сумлінні і настане ланцюгова реакція смутку та докорів – навіть проти Бога. Тут допомагає наступна порада: «Якщо впадеш і нехотячи згрішиш, не залишайся в смутку, але віддай цю ситуацію Богу і виконуй обов’язки, які маєш виконувати, зі спокоєм, наче б нічого не сталося. Для жалю і аналізу час буде згодом, аж коли виконаєш завдання». Це допомагає і той дух-мучитель відійде сам.

Одного бажаю собі і вам: щоб ми були в Божій славі, а умова цього – втрачати свою душу задля Ісуса і Євангелія. Але якщо маємо багатство своїх думок, почуттів, турбот – що було чи що буде – і весь час цим займаємося, то в нашій душі немає місця для Ісуса. Немає місця. Там є місце для всього світу, тільки не для Ісуса. Спробуйте, коли будете молитися, по-справжньому зосередитися і усвідомити одну річ: Ісус є тут і бачить мене. Або усвідомити: «Посеред вас є Той, Якого ви не знаєте», як каже Боже слово. Ми повинні знати Ісуса. «Господи, дай мені цю віру – вірити, що Ти є тут, що Ти є зі мною». Але також треба усвідомити, де є я. Людина може мати досвід, що Бог робить чуда: наприклад, як апостол Петро оздоровив паралізованого. Потім вже тільки тінь Петра зцілювала хворих.

«Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі,

а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми;

хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви?»

Цим словом наш Господь Ісус вчить і перестерігає нас, що для того, щоб утриматися на вузькій дорозі, яка веде до вічного життя, ми повинні передусім пильно стерегтися фальшивого вчення, єресей і тих, хто їх проповідує (єретиків і відступників). Отож це найголовніше – зберегти правовірність і правдиве внутрішнє відношення до Христа. Тому апостол Павло каже, що якби прийшов якийсь апостол або навіть ангел з неба, і проповідував інше (тобто фальшиве) євангеліє, нехай буде проклятий! (див. Гал. 1,8-9).

В даний час відбувається підготовка до Всеправославного Собору-2016, основним завданням якого має стати просування міжрелігійного діалогу в Православну Церкву за прикладом відступницького Ватикану. Подаємо критичний аналіз т.зв. міжрелігійного діалогу. Сьогодні міжрелігійний діалог не тільки заблокував справжню місію, а й відкрив двері антимісїї всередині Церкви. На сьогодні єдине і правильне рішення – припинити міжрелігійний діалог і відкрити двері справжній реєвангелізації і місії.

Місія

По-перше, необхідно усвідомити, що Господь Ісус Христос не закликав нас до міжрелігійного діалогу (далі: МР-діалог) з поганами і світом, але наказав нам проповідувати Євангеліє. Якщо християни слухняні цьому наказу і проповідують Ісусове Євангеліє в повноті – без сумнівів і людських філософій – то це свідчення про правду і єдиний шлях до спасіння Бог завжди супроводжує чудами, ознаками та вигнанням злих духів, бо наблизилось Царство Боже. Чому сучасні теологи та ієрархи не мають цього досвіду?

Коли людина помре, тіло залишиться лежати там, де є, або його відвезуть в морг. Але в той момент, коли людина помре, відбувається особистий суд. І це чекає кожного з нас. Ми зустрінемося лицем в лице з Христом. В один момент перед нами буде показане все наше життя, всі наші вчинки, слова, думки (добрі і злі), як каже Боже слово: «Немає нічого таємного, що не стало б явним». А тоді буде вирішено, що з нами буде: або будемо навіки засуджені у пеклі, або підемо в чистилище, або підемо до неба. Отож, є тільки три можливості.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Ми повинні якомога більше перебувати в Божій присутності, щоб бути у Божій волі, і вирішувати, говорити та діяти не від себе, а від Бога. Це перебування і ходіння у Бозі передумовлено нашою практичною вірою. Ми повинні дійсно ходити у вірі, як Авраам, і знову й знову оживляти свою віру, не дивлячись на різні випробування. Тому жоден прояв живої віри не є даремним і не залишиться без відповіді.

Було би добре, щоб священики вирішили давати Богу і своїй душі неповні два дні на тиждень і проводити час на молитвах і над Божим словом. Тоді настало б духовне воскресіння всієї України.

Cвященик має свою сім’ю. Було б достатньо, якщо б неповні 2 дні ці одружені священики прожили в спільноті на молитвах. Тоді за деякий час могли б в братній спільноті вирішувати питання взаємної єдності на основі того, що почнуть усвідомлювати спершу зовнішні гріхи, якими відштовхують і відганяють віруючих: чи це грошолюбство, чи властолюбство і священича гордість, чи те, що мають невихованих дітей, які дають згіршення… Тоді прийшли б до висновку: «Так, відтепер ми перестанемо бути шизофреніками, інакше проповідувати, а інакше жити, наша сім’я дійсно буде прикладом, живим Євангелієм для цілої парафії.» Потім ці парохи могли б в своїй парафії присвятитися т.зв. братствам, які в минулому діяли і були великою силою.

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Чотири мушкетери, хоч були світськими людьми, однак боролися проти зла, проти церковників і творили єдність, але їх гасло має в собі частку правди, коли сприйметься правдиво: один за всіх і всі за одного. Той Один є Господь Ісус, бо Він вже помер за нас всіх і у нас всіх хоче творити цю єдність.

Кожен гріх є зрадою – навіть малий і в незначних речах. «Господи, я тебе зрадив. Так, цей гріх був зрадою, бо я не рахувався з Тобою, не звернувся до Тебе, не просив у Тебе світла і сили, а тому все вийшло так, як вийшло. Цим я знову прибив Тебе до хреста. Це я бичував Тебе своїм гріхом, наклав терновий вінець, штовхав Тебе на хресній дорозі». Досить усвідомити тільки одне слово: Зрада! Зрада! Цього достатньо. А хтось каже: «У мене немає ніяких гріхів. Я нікого не обікрав, не вбив». Це лише знак того, що така людина духовно сліпа. Бог дійсно мусить відкрити нам очі, щоб ми усвідомили свій гріх. Але одночасно в цьому світлі маємо усвідомлювати і Боже милосердя.

Бачу Христовий хрест. Він є на фоні світлої блакиті, що має форму еліпса. Блакить переходить в темний колір, який створює прямокутну рамку. Світляні промені вздовж Христових розп’ятих рук пронизують світлу блакить і переходять у яскраве світло навколо голови Ісуса Христа. Це світло найбільш сконцентроване над головою Христа. Воно виражає присутність Небесного Отця, який віддав за мене Свого Сина. У Його руки в момент смерті Ісус віддає Свого духа. Світляний еліпс з хрестом «проламує» темряву і відкриває простір нового світу, нового життя. Контур еліпса створений переходом від блакитного до світло-коричневого кольору. Потім світло-коричневий колір переходить в темно-коричневий і чорний, який заповнює чотири кути ікони. Знизу, з лівого боку, на темному фоні видно людський череп і дві кістки, які символізують смерть. На іншому боці, в темному куті, зображена труна з написом, який повинен нагадати, що моє тіло покладуть в труну і настане суд, а тоді – вічність без кінця! Перед труною горить свічка.

Треба говорити про пекло. Але про саму цю правду важко говорити. Однак, якщо на цьому темному фоні покажемо контраст – красу Спасителя, тоді це дійсно справжня євангелізація. Так, пекло є реальною небезпекою, яка стосується кожного. Але тут є Ісус, Який прийшов, щоб врятувати нас від пекла. Тому страх перед пеклом має бути для нас сильним стимулом до правдивого покаяння, щоб ми спасли свою душу.

Один побожний священик з апостольською ревністю протягом 40 років проводив місію у Франції. На аудієнції з папою Пієм IX у Римі під час щирої розмови розповів про свою місіонерську роботу. З цієї нагоди папа дав йому надзвичайно корисну пораду: «Вчи про великі правди спасіння. Говори, передусім, про пекло. Нічого не замовчуй, головне не замовчуй про пекло. Ніщо так не допомагає опам’ятати і навернути до Бога бідних грішників, як ця правда».