І ЗАДЛЯ ТРЬОХ ВАРТО
Ми були з вертепом у тюрмі. Нас досить добре прийняли. Все зорганізував відповідальний по виховній роботі. Нас завели в зал, було холодно, всі хлопці сиділи в куртках далеко від нас, але потім поступово підходили ближче. Їх було приблизно 80. Ми показали вертеп і коли дійшло до того місця, що треба було перехреститися, то ніхто не хрестився. Ми не знали в чому справа. Думали, може вони щось не зрозуміли. І тоді ми знову повторили: «Щоб Ісус міг народитися в наших серцях, треба Йому відкрити двері свого серця і на знак згоди перехреститися». І знову ніхто не перехрестився. Я не могла цього витримати і вже зі сльозами почала до них говорити: «Ви розумієте, що Ісус помер за нас, за наші гріхи і Його кров нас очищує…» Голос вже тремтів, не могла далі говорити, плакала і просила: «Прийміть Ісуса в своє життя!»
Потім моя сестра, яка грала другого ангела, продовжила: «Вам тут Ісус найбільше потрібний! Він вам прощає! Зробіть на собі знак святого хреста. Будь ласка.» І троє перехрестилося. Ми виходили з тюрми, а в’язні стояли у вікнах і дивилися нам в слід. Вони тоді при всіх не перехрестилися, але в душі точно їм защеміло. Їх тримав такий сильний дух, що вони дивилися один на одного, щоб часом не виглядати гіршим, чи нижчим в чиїхось очах. А це і для нас було корисно, на собі засмакувати, яка не проста справа – боротьба за спасіння душ.
(Надя, 25р.)
